Население, согласно последней переписи, составляет чуть более 3 млн. человек. Мы расскажем только о нескольких валлийцах, заметных даже там, где мало что знают об их родине. В этом смысле мы и называем их великанами.

О тех больших, кому не хватило места в списке

Самая национальная игра в Уэльсе – регби. Тут они в числе мировых лидеров. Но периодически здесь загораются и футбольные звёзды. Правда, по одной на поколение, чего недостаточно для чемпионских успехов в игре миллионов. И всё же Гарет Бейл, Райан Гиггз и Йан Раш покорили сердца фанатов по всему миру и обеспечили своей сборной 19 место в рейтинге ФИФА. Для сравнения скажем, что, например, Украина, давшая миру трёх обладателей Золотого Мяча, занимает лишь 26 место.

Сондерс Льюис

Продолжая разговор о спорте, из вежливости упомянем отставного майора Уолтера Клоптона Уингфилда, первым запатентовавшего лаун-тенис, то есть современный большой теннис, в который состязаются на открытых площадках. Однако вокруг его права на первенство сегодня существуют дискуссии, в частности, есть сведения, что некие господа-джентльмены Аугурио Перейра и майор Томас Генри Джем презентовали публике очень похожую игру на 15 лет раньше.

Также назовём имя поэта, драматурга и общественно-политического деятеля Сондерса Льюиса — автора знаменитой среди всех националистов мира лекции «Судьба языка», которую он прочёл на радио ВВС в 1962 году. Во многом благодаря его усилиям в Великобритании существует телеканал, вещающий на валлийском языке, все англоязычные надписи на территории Уэльса дублируются на валлийский, а с 1998 года работает Сенедд — законодательный орган Уэльса.

Вспомним ещё, что среди выходцев из Уэльса есть писатель и профессор философии Марк Роулендс, прославившийся своим международным бестселлером «Философ и волк», где он живописал десятилетие, которое провел, живя и путешествуя с волком.

В завершение нашего предрейтинга вспомним имя замечательного писателя Роальда Даля, автора (кроме всего прочего, естественно) очаровательной детской повести «Чарли и шоколадная фабрика». Это такой британский Экзюпери. Даль тоже был лётчиком и даже попадал в аварию в Ливийской пустыне.

Родился в Уэльсе. Но родители были норвежцами. Он даже похоронен по обычаю викингов — с любимыми  вещами: бильярдными киями, карандашами, бутылкой бургундского и шоколадными конфетами. Мы его отметим не только за литературную деятельность, но и за основание «Чудесного детского благотворительного фонда Даля». Фонд помогает детям с неврологическими и гематологическими заболеваниями. Десятая часть от всех гонораров за все книги Даля, что издавались, издаются и будут издаваться, идёт на пополнение фонда.

И теперь — к топ-великанам, которых подарила миру валлийская земля.

Топ первый: Бертран Рассел (Bertrand Arthur William Russell)

Человек–легенда. Безусловно возглавляет рейтинг великих валлийцев. Дед Бертрана — лорд Джон Рассел в середине XIX века дважды занимал пост премьер-министра правительства королевы Виктории. Аристократическое происхождение существенно сократило время продвижения молодого человека в элиту британского общества.

Бертран Рассел

А дальше была огромная жизнь. В ходе её Рассел четырежды женился  – последний брак случился, когда жениху исполнилось 80 лет. Несколько раз оказывался под судом и сидел в тюрьме. Последний раз в возрасте 89 лет за участие в одной из антивоенных акций. Во время Второй Мировой Войны чуть не умер от голода, когда его в пуританских тогда США уволили с работы за «пропаганду свободной любви». Читал лекции в Китае, попал в авиакатастрофу, но выплыл к берегу в холодном Норвежском море, когда ему уже было за 70.

Кстати, во время того фатального полёта погибли все пассажиры, находившиеся в салоне для некурящих. А курящие выжили, потому, что их салон не затонул сразу. По словам самого Рассела, трубку он курил с юности постоянно, прерываясь только на еду и сон.

В 1920 году Бертран Рассел встречался в Москве с Лениным, после чего признал, что Ильич хорошо владеет английским, в целом человек великий, но нехороший и напоминает реинкарнацию Кромвеля – революционера, навсегда отбившего у британцев охоту к революциям. После этого визита Бертран Рассел стал убежденным противником большевизма и марксизма, хотя до конца своих дней считал себя коммунистом.

Его политические взгляды эволюционировали от пацифизма времён Первой Мировой Войны до…  Видимо, СССР ему так не понравился, что он даже выступал за использование американцами атомной бомбы в борьбе с «империей зла». Впрочем, как только в Стране Советов появилась своя атомная, а затем и водородная бомба, лорд Рассел поменял точку зрения и снова стал выступать за мир и неприменение ядерного оружия  — «Манифест Рассела — Эйнштейна». Справедливости ради скажем, что в 1963 году Рассел вместе Жаном Полем Сартром также протестовал против американской агрессии во Вьетнаме.

В паузах между вышеописанными и другими событиями Бертран Рассел внёс существенный вклад в развитие математической логики. Его даже считают в этой области вторым после Аристотеля. Обогатил меню интеллектуальных гурманов такими изысканными деликатесами как «парадокс Рассела» и «чайник Рассела». Стал автором множества книг, в том числе одного из лучших введений в философию «История западной философии» и лауреатом Нобелевской премии по литературе (1950 г.) за книгу «Брак и мораль» и публицистическую деятельность.

Был истинным философом, может быть последним истинным философом, из тех, которые ищут ответы, а не пытаются бесконечно уточнять вопросы. В глубину его мыслей, идей и самой жизни, которая продлилась 98 лет и завершилась в 1970 году там же где и началась – в Уэльсе, можно погружаться без опаски удариться о дно. Умер он, к слову, не от старости, а от…гриппа – да-да люди и тогда умирали от этой  опасной болезни.

В общем, Бертран Рассел — личность планетарного масштаба.

Топ второй: Роберт Рекорд (Robert Recorde) 

Роберт Рекорд (1510 — 1558) был математиком и врачом. Хорошим врачом и даже личным доктором Эдуарда VI и Марии I. Также служил управляющим Королевского монетного двора Великобритании.

Роберт Рекорд

Докторов, чиновников и даже математиков было много, а Роберт Рекорд один. И знаменит он тем, что ввёл в математику и логику знак «равно». Тот самый, который неоднократно изображал вслед за Рекордом, наверное, каждый житель современной Земли. До этого просто писали: «2 добавить 2 равняется 4». Знак  «=» компактнее и выглядит весьма символично — две параллельные, расположенные друг над другом линии одинаковой длины – идеальное совпадение внешнего вида символа и его смысла.

Увы, блестящая карьера Рекорда завершилась в тюрьме, куда он попал за долги и умер в год коронации самой знаменитой королевы Великобритании — Елизаветы I.

Топ третий: Оуэн Тюдор (Owen Tudor)

Елизавета І — та королева, при которой Великая Британия стала действительно великой и превратилась в одну из самых могущественных держав в мире. Кроме всего прочего, Елизавета была последней  коронованной представительницей династии Тюдоров, начавшейся с Генриха XII.

Кстати, именно она завела традицию готовить к праздникам гуся.   

А дедушкой Генриха был валлиец Оуэн Тюдор. Оуэн и сам происходил из древнего рода, но считается основателем династии потому, что первым стал писать свою фамилию на английский манер, переделав имя  деда Тидира ап Горонви.

Екатерина Валуа

Оуэн Тюдор жил бурно и плодотворно. Воевал, был любовником и возможно даже тайным мужем вдовствующей королевы Екатерины Валуа, родил с ней троих детей, один из которых Эдмунд и стал отцом Генриха XII. Согласно легенде, Оуэн вначале устроился к ней на должность севера (sewer) или сервира – того, кто сервирует стол и пробует еду до вкушения её королевой. А попал он туда, говорят, красиво проплыв перед  будущей любимой. По другой версии, он умудрился упасть к ней на колени во время танца. В общем, очаровал.

После смерти Екатерины Оуэн сначала посидел в тюрьме (похоже, это у валлийцев чуть ли не обязательный факт биографии), потом получил от короля очень даже приличную пенсию, но не унялся и ввязался в войну Алой и Белой Розы (это такие межклановые разборки между домами Ланкастеров и Йорков), оказался среди проигравших, опять попал в тюрьму и был казнён.

Биография Оуэна Тюдора красноречиво свидетельствует в пользу того, что Уэльс, хотя и был издавна частью Великобритании, но очень активной и влиятельной его частью.

Топы четвёртые: Том Джонс (Tom Jones) и Роджер Гловер (Roger Glover)

Роджер Гловер

Роджер Гловер — бас-гитарист, участник классического состава легендарной группы Deep Purple. В наш рейтинг попал, потому что Deep Purple вместе, а точнее, параллельно с Led Zeppelin придумали принципиально новую музыку, которая в итоге стала популярна и обрела индивидуальное лицо в большинстве мировых музыкальных традиций. Возможно, Гловер не был столь ярок как его коллеги из звёздного состава, но все композиции, ставшие мировыми хитам Deep Purple, были придуманы и записаны с его участием. А без него, даже у Ричи Блэкмора не пошло дело…

Хотя именно Ричи во время идейного кризиса в Deep Purple настоял на уходе Гловера из группы. После чего команда таки распалась и все занялись сольными проектами. Блэкмор создал Rainbow, поиграл-поиграл, коммерческого успеха не снискал и тогда пригласил в группу спасать ситуацию… Гловера.

С 1984 года Роджер Гловер снова в Deep Purple и время от времени занимается сольными проектами. 19 мая 2011 года его девушка Мириам родила 66-летнему Роджеру дочь, которой дали символичное имя Мелоди.

Том Джонс

Сэр Томас Джон Вудворд, он же Том Джонс на 5 лет старше Гловера. Кавалер Ордена Британской империи. Продал более сотни миллионов пластинок.

В возрасте 16 лет женился на своей ровеснице Линде Тренчард, когда она забеременела. Чтобы прокормить молодую семью, Джонс устроился работать на перчаточную фабрику, а потом на стройку. И одновременно выступал в клубах. В 2005 году по информации BBC стал самым богатым артистом Уэльса с капиталом в 175 000 000 фунтов стерлингов. Его брак с Линдой длился до дня её смерти 10 апреля 2016 года.

Обладатель фирменного тембра. Имеет множество подражателей в смысле манеры пения. В наших  краях вокальную фишку Тома Джонса удачно снял и продал на радость своим многочисленным поклонницам певец Александр Серов.

Ещё о талантливых британцах читайте в эссе: Топ 5 выдающихся шотландских литераторов, Или как попасть в балладу

Топ пятый: Энтони Хопкинс (Anthony Hopkins)

Сэр Филип Энтони Хопкинс прославился жутко талантливым исполнением роли маньяка-убийцы Ганнибала Лектера. В 1992 году получил за неё «Оскар». А через 29 лет в возрасте 83 года вновь был удостоен этой же награды за главную роль в фильме «Отец».

Энтони Хопкинс

В детстве страдал дислексией, то есть имел проблемы с письменной речью. В зрелые годы крепко выпивал, но сумел справиться с пагубным пристрастием и уже несколько десятков лет вообще не употребляет алкоголь.

Энтони — талантливый композитор. Самым знаменитым его музыкальным произведением является пьеса «And The Waltz Goes On».

Трижды женат. Последний (по времени) раз женился в 67 лет на уроженке Колумбии Стелле Аррояве. Жена младше его на 19 лет.

Кроме двух «Оскаров» награждён специальной премией «Золотой глобус» за вклад в кинематограф и главной американской телевизионной премией «Эмми». Пятиразовый лауреат британской премии BAFTA. В 1972 году получил эту награду за роль Пьера Безухова в английской телеверсии «Войны и мира».

Такие они, валлийцы – энергичные, неугомонные, талантливые и любвеобильные потомки древних кельтов.

А завершает наш рассказ поэт Дилан Томас. Он не попала в список  великанов, только потому что он вообще не вписывается ни в какие списки. Поэтому мы посвятили ему отдельную публикацию  Дилан Томас. Молния на фоне звёздного неба. 

Ділан Томас

Вірш «If I Were Tickled By The Rub Of Love» 19-річний Ділан Томас написав 30 квітня 1934 року. Твір є частиною збірки «18 Poems» (1934).

Якби мене лоскотала любов 

Якби мене лоскотала любов, коли вона треться,
спокусниця, що вкрала мене на свій бік,
прорвалася б через її соломинки,
звільняючи від пут мою струну.
Якби той червоний лоскіт, коли худоба телиться,
і з’являється корова чи бик,
все ще виривав регіт із моїх легенів,
я б не боявся ні яблука, ні повені,
ні лихої крові, що вказує на весну.

Це буде чоловік чи жінка? – скидаючи сливи,
ніби вогонь із плоті, питають клітини.
Коли б мене лоскотав пух, який щойно вилупився,
кістка крила, котра проросла в п’ятах,
або сверблячка чоловіка на стегні дитини,
я б не боявся ні шибениці, ні сокири,
ні схрещених палиць війни,
включно з кожним зі списку на них розп’ятих.

Це буде чоловік чи жінка? — питають пальці,
що крейдою на стінах вітають дівчат та їхніх чоловіків.
Я б не боявся агресії м’язів кохання – вистачило б сили,
якби мене лоскотали бажання їжаків,
що відпрацьовують жар на гострому нерві.
Я б не боявся ні диявола у попереку,
ні відвертої могили.

Якби мене лоскотало тертя закоханих,
що не стирає ні пасмо хворої старості на відпалих щелепах,
ні гусячу лапку,
час, і краби, і навіть колиска кохання – найкраще  з ліжок,
залишили б мене холодним, як масло для мух.
Море волоцюг могло утопити мене і на цьому поставити крапку,
коли б воно розбивалося
мертвим на пальцях милих серцю ніжок.

Цей світ наполовину диявольський і мій власний,
одурений наркотиком, що димить у дівчині,
з якою ми себе взаємною жагою моримо,
звивається навколо бруньки, що розгалужує її око.
Гомілка старого зрослася з моєю кісткою,
і всі оселедці пахнуть морем,
а я сиджу і дивлюся на хробака під нігтем
що єднає швидкоплинне з вічним, як протока.

І це натирання, єдине, яке лоскоче.
Незграбна мавпа, що собі на втіху гойдається вздовж власної статі
від повороту медсестри до вогкої любовної темряви,
сповненої ілюзій,
ніколи не може розбудити опівніч сміху,
навіть коли знаходить красу в грудях
полюбовниці, матері, коханців, або своїх шести
кінцівок у пилюзі.

І в чому клопіт? Перо смерті на нерві?
Твої уста, моя любов, будяк у поцілунку?
Мій Валет Христовий на дереві тернистому народжений –
Він усіх турбот причина? Чи шлях до порятунку?
Промови смерті сухіші, ніж її труп.
Мої багатослівні рани відбиті твоїм волоссям.
Я б хотів, щоб мене лоскотало те тертя:
Моя метафора — людина.

(Переклад — Ігор  Касьяненко)

***

If I Were Tickled By The Rub Of Love 

If I were tickled by the rub of love,
A rooking girl who stole me for her side,
Broke through her straws, breaking my bandaged string,
If the red tickle as the cattle calve
Still set to scratch a laughter from my lung,
I would not fear the apple nor the flood
Nor the bad blood of spring.

Shall it be male or female?  say the cells,
And drop the plum like fire from the flesh.
If I were tickled by the hatching hair,
The winging bone that sprouted in the heels,
The itch of man upon the baby’s thigh,
I would not fear the gallows nor the axe
Nor the crossed sticks of war.

Shall it be male or female?  say the fingers
That chalk the walls with greet girls and their men.
I would not fear the muscling-in of love
If I were tickled by the urchin hungers
heat upon a raw-edged nerve.
I would not fear the devil in the loin
Nor the outspoken grave.

If I were tickled by the lovers’ rub
That wipes away not crow’s-foot nor the lock
Of sick old manhood on the fallen jaws,
Time and the crabs and the sweethearting crib
Would leave me cold as butter for the flies
The sea of scums could drown me as it broke
Dead on the sweethearts’ toes.

This world is half the devil’s and my own,
Daft with the drug that’s smoking in a girl
And curling round the bud that forks her eye.
An old man’s shank one-marrowed with my bone,
And all the herrings smelling in the sea,
I sit and watch the worm beneath my nail
Wearing the quick away.

And that’s the rub, the only rub that tickles.
The knobbly ape that swings along his sex
From damp love-darkness and the nurse’s twist
Can never raise the midnight of a chuckle,
Nor when he finds a beauty in the breast
Of lover, mother, lovers, or his six
Feet in the rubbing dust.

And what’s the rub?  Death’s feather on the nerve?
Your mouth, my love, the thistle in the kiss?
My Jack of Christ born thorny on the tree?
The words of death are dryer than his stiff,
My wordy wounds are printed with your hair.
I would be tickled by the rub that is:
Man be my metaphor.

 Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Ділан Томас

Вірш «On A Wedding Anniversary» Ділан Томас написав у липні 1940 року. Твір є частиною збірки «Deaths and Entrances» (1946).  Існує думка, що це присвята власному шлюбу Ділана та Кейтлі Томас, якому у 1940 році як раз виповнилося три роки.  Втім, навіть такий настрій не розлучив пару до останніх днів поета.

На річницю весілля
 
Роздерли надра неба роковини рвані пари,
яка жила у злагоді, але це був політ
униз, на скелі-камені, через обітниць хмари,
де з розумом затьмареним промчала трійка літ.

Тепер кохання ціле розчинилося у втраті
Любов, не ставши ліками, скувала у біді.
І з кожної мелодії, неначе дим у кратері
встає завіса Смерті та вражає їхній дім.

Занадто пізно зливою образ та хиб накриті,
зустрілися розлучені тим, що єднало двох.
І вікна в їхні ллють серця надій порожні миті.
І двері в спільний світ палають в мізках їх обох.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

On A Wedding Anniversary 

The sky is torn across
This ragged anniversary of two
Who moved for three years in tune
Down the long walks of their vows.

Now their love lies a loss
And Love and his patients roar on a chain;
From every tune or crater
Carrying cloud, Death strikes their house.

Too late in the wrong rain
They come together whom their love parted:
The windows pour into their heart
And the doors burn in their brain. 

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Вірш «Author’s Prologue» було створено Діланом Томасом у 1951 році як вступ до збірки «Collected Poems», котра вийшла у 1952 році, незадовго до смерті поета. У тексті зустрічається слово «брин»  — від валлійського слова «bryn». Має значення «пагорб».

В оригіналі  за словами поета:

Я поставив собі, мабуть, нерозумно, найважче завдання: Пролог складається з двох віршів… по 51 рядку кожен. І другий вірш римується з першим у зворотному порядку. Перший і останній рядки вірша римуються; другий і передостанній і так далі і так далі.

У перекладі ці технічні нюанси не збережені, натомість максимально відтворена смислова та поетична тканина тексту.

Авторський пролог 

Цей день добігає кінця.
Бог пришвидшив розв’язку літа.
У моєму розхитаному морем домі
потік лососевого сонця.
На карколомних скелях,
заплутані цвіріньканням і фруктами:
піна, флейта, плавник і перо.
На закруженій у танці ратиці лісу
перетинаються: пінний пісок морських зірок,
торговки з рибного ринку,
чайки, сопілки, молюски та равлики.

Поруч ворон чорний та люди
подолані хмарами, які стають на коліна
до воріт заходу,
гуси майже в раю, хлопці
колючі та чаплі й раковини,
що говорять голосами семи морів.

Вічні води відділяють
від градів дев’яти днів
ту ніч, вежі чиї ловлять
релігійний вітер,
як стебла високої сухої соломи.

У бідному спокої я співаю
вам чужим (хоча пісня —
це палкий і чубатий вчинок,
вогонь птахів у
лісі, що перевертається на світ,
звук сплеску для мого лебедя),
з цих приземкуватих аркушів,
що полетять і впадуть,
мов листя дерев, яке
кришитися і розривається
у спекотну літню ніч.

Висмоктане сонце ковзає до моря де лосось
і німі лебеді висинюють
сутінки моєї вкритої блискітками бухти,
коли я впорядковую
цей гамір форм,
щоб ви знали,
як я, добродій, що обертається,
славлю також зірку, ревучого птаха,
народжене морем, розірване людиною
та кров’ю освячене.

Слухайте: Я сурмлю про це місце,
від риби до згірка для стрибків! Подивіться:
я будую свій гучнокрилий ковчег
в міру моєї любові,
коли починається повінь,
з джерела
страху, люті читати, юродства правди,
розплавленого до гірського потоку
понад сплячою раною
порожньої ферми білих овець,
до Уельсу в моїх руках.

Агей, там, у замку,
ти, володар співочих сов, хто біжить і пірнає
у мерехтіння місячних променів,
олень вкритий хутром видолинка мертвий!
Агов, там на вивернутій глибині бринів,
моя розвіяна горлиця
з валлійським та побожним граком,
що майже таємно
воркують хвалу лісу,
яка вимріює блакитні ноти зі свого гнізда
вниз, до куликового стада!
Гей, галасливий клан
безкорисливих, з горем
у дзьобах, на балакучих накидках!

Ба! На гребні пагорба
стрімкий заєць! Хто
окрім тварин товстих, мов злодії
на Божих грубих ґрунтах
(Хвала Його тваринам!)
чує там цей лисячий вогник,
у гуркоті кораблів моєї повені,
коли я рубаю та б’ю?
(Зіткнення ковадла мого
хаосу та скрипки ця мелодія
на язикатому грибу-дощовику.)

Звірі, які сплять гарно й тонко —
тсс! – у свинячому лісі! Зібрані у копиці
порожні ферми у напливі
води кудахчуть та горнуться одна до одної
А на дахах комор — півняча війна!

О королівство сусідів плавцевих
повзучих та пернатих — мерщій до
клаптикового ковчега,
де Ной місцевої бухти п’є хмільний напій
зі шкури, луски та шерсті.
Скоро залишаться лише
глухі дзвони, що потонули в глибині
овець, шум церков
та бідний спокій, коли сонце сідає
і темрява перетворює на мілину
кожне святе поле.

Тоді ми поїдемо самі,
під зірками Уельсу.
І заплачуть сонми ковчегів! І через
покриті водою землі,
наповнені любов’ю, попливуть,
як дерев’яні острови, з пагорба на пагорб.
Гулу, моя носоносна голубко з флейтою!
Агов старий морський лис!
Синичка Том і мишка Дай!
Мій ковчег співає на сонці.
Бог пришвидшив розв’язку літа
і повінь розквітає прямо зараз

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Author’s Prologue

This day winding down now
At God speeded summer’s end
In the torrent salmon sun,
In my seashaken house
On a breakneck of rocks
Tangled with chirrup and fruit,
Froth, flute, fin, and quill
At a wood’s dancing hoof,
By scummed, starfish sands
With their fishwife cross
Gulls, pipers, cockles, and snails,
Out there, crow black, men
Tackled with clouds, who kneel
To the sunset nets,
Geese nearly in heaven, boys
Stabbing, and herons, and shells
That speak seven seas,
Eternal waters away
From the cities of nine
Days’ night whose towers will catch
In the religious wind
Like stalks of tall, dry straw,
At poor peace I sing
To you strangers (though song
Is a burning and crested act,
The fire of birds in
The world’s turning wood,
For my swan, splay sounds),
Out of these seathumbed leaves
That will fly and fall
Like leaves of trees and as soon
Crumble and undie
Into the dogdayed night.
Seaward the salmon, sucked sun slips,
And the dumb swans drub blue
My dabbed bay’s dusk, as I hack
This rumpus of shapes
For you to know
How I, a spining man,
Glory also this star, bird
Roared, sea born, man torn, blood blest.
Hark: I trumpet the place,
From fish to jumping hill! Look:
I build my bellowing ark
To the best of my love
As the flood begins,
Out of the fountainhead
Of fear, rage read, manalive,
Molten and mountainous to stream
Over the wound asleep
Sheep white hollow farms
To Wales in my arms.
Hoo, there, in castle keep,
You king singsong owls, who moonbeam
The flickering runs and dive
The dingle furred deer dead!
Huloo, on plumbed bryns,
O my ruffled ring dove
in the hooting, nearly dark
With Welsh and reverent rook,
Coo rooning the woods’ praise,
who moons her blue notes from her nest
Down to the curlew herd!
Ho, hullaballoing clan
Agape, with woe
In your beaks, on the gabbing capes!
Heigh, on horseback hill, jack
Whisking hare! who
Hears, there, this fox light, my flood ship’s
Clangour as I hew and smite
(A clash of anvils for my
Hubbub and fiddle, this tune
On atounged puffball)
But animals thick as theives
On God’s rough tumbling grounds
(Hail to His beasthood!).
Beasts who sleep good and thin,
Hist, in hogback woods! The haystacked
Hollow farms in a throng
Of waters cluck and cling,
And barnroofs cockcrow war!
O kingdom of neighbors finned
Felled and quilled, flash to my patch
Work ark and the moonshine
Drinking Noah of the bay,
With pelt, and scale, and fleece:
Only the drowned deep bells
Of sheep and churches noise
Poor peace as the sun sets
And dark shoals every holy field.
We will ride out alone then,
Under the stars of Wales,
Cry, Multiudes of arks! Across
The water lidded lands,
Manned with their loves they’ll move
Like wooden islands, hill to hill.
Huloo, my prowed dove with a flute!
Ahoy, old, sea-legged fox,
Tom tit and Dai mouse!
My ark sings in the sun
At God speeded summer’s end
And the flood flowers now.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Ділан Томас

Вірш «Lament» Ділан Томас написав на початку 1951 року. Твір став частиною збірки «In Country Sleep» (1952). Оригінальна назва цього вірша була «Шахтарський плач». Саме тому у тексті так багато «вугільно-чорного».

Лемент

В літа, коли я, вітрогон та пустун,
був чорним плювком між камінням каплиці
(Зітхнув собі стрижень — старий, але й досі
за звичкою радий усякій спідниці),
я в заростях аґрусу слухав сову,
що грубо вдавала синицю-казкарку
і брався рум’янцем, як бачив грайливих
панянок на вигоні біля фільварку.
Я, грішний, тоді  залицявся як міг,
гойдався на релі та пас їх очима
ночами кохав і лишав тих зелених,
мов листя, весільних дружин за плечима
тужити у вугільно-чорних кущах.

Коли я поривчастий був богатир
і звір вороний та крилатий жуками
(Зітхнув собі стрижень старий, що і досі
в думках за гулящими біга дівками)
між хлопцем та парубком десь на межі
від юні хмільний та багатий на рухи
я так у в’юнистих свистів димоходах,
що в темних канавах росли повитухи
і криком шипіли: «Хутчіше!» мені
мілин простирадла, де плив я по груди
і в ковдрах стрибав запашних конюшини,
тремтячі відбитки лишаючи всюди
у просторі вугільно-чорних ночей.

Коли я вже був на всі сто чоловік
та гайворон в небі святого будинку
(Зітхнув собі стрижень старий і подумав,
що нині для зваби доба відпочинку),
як бренді міцний у басовій порі,
не кіт веснохвостий в гарячому місті,
що будь-яку жінку приймає за мишку,
а бик, чиї м’язи серпневі горбисті
несуть його хіть до спекотних черід,
я мав тоді час і кохав неквапливо
і ніжився у білосніжному ліжку
один та не сам, бо до мене, як диво,
причеплена вугільно-чорна душа.

Коли споловинив мене біг років
і праведне з грішним дійшли розуміння
(Зітхнув собі стрижень старий, пригадавши
недавні фіаско свої та падіння),
на місці телят і котів у вогні
з биком гікорієвим в рясті молочнім,
лишилася чорна вівця криворога
і я у непевного часу в оточені.
Тоді я все плотське довірив душі
і кинув її в чорне вугільне небо —
нехай собі пару шукає жіночу
у зоряній далі таку, яку треба,
щоб далі вже долю ділити на двох.

Тепер я навряд чи, на жаль, чоловік,
не вогнище пристрасті – дим попелища
(Зітхнув собі стрижень старий, що ще марить
жінками, хоча вже й не скаже навіщо).
Я під вуркотіння лежу голубів
худий у охайній та клятій кімнаті
і слухаю дзвонів перегуки добрих…
Тим часом дружина небесної статі
моїй народила душі янголяток
та гарпій, з того ж, уяви собі, лона.
Цнотливість благає за мене, співає,
мій подих останній, мій чорний, все гроно
чеснот підсолоджує й злить мою смерть.

(Переклад- Ігор Касьяненко)

***

Lament 

When I was a windy boy and a bit
And the black spit of the chapel fold,
(Sighed the old ram rod, dying of women),
I tiptoed shy in the gooseberry wood,
The rude owl cried like a tell-tale tit,
I skipped in a blush as the big girls rolled
Nine-pin down on donkey’s common,
And on seesaw sunday nights I wooed
Whoever I would with my wicked eyes,
The whole of the moon I could love and leave
All the green leaved little weddings’ wives
In the coal black bush and let them grieve.

When I was a gusty man and a half
And the black beast of the beetles’ pews
(Sighed the old ram rod, dying of bitches),
Not a boy and a bit in the wick-
Dipping moon and drunk as a new dropped calf,
I whistled all night in the twisted flues,
Midwives grew in the midnight ditches,
And the sizzling sheets of the town cried, Quick!-
Whenever I dove in a breast high shoal,
Wherever I ramped in the clover quilts,
Whatsoever I did in the coal-
Black night, I left my quivering prints.

When I was a man you could call a man
And the black cross of the holy house,
(Sighed the old ram rod, dying of welcome),
Brandy and ripe in my bright, bass prime,
No springtailed tom in the red hot town
With every simmering woman his mouse
But a hillocky bull in the swelter
Of summer come in his great good time
To the sultry, biding herds, I said,
Oh, time enough when the blood runs cold,
And I lie down but to sleep in bed,
For my sulking, skulking, coal black soul!

When I was half the man I was
And serve me right as the preachers warn,
(Sighed the old ram rod, dying of downfall),
No flailing calf or cat in a flame
Or hickory bull in milky grass
But a black sheep with a crumpled horn,
At last the soul from its foul mousehole
Slunk pouting out when the limp time came;
And I gave my soul a blind, slashed eye,
Gristle and rind, and a roarers’ life,
And I shoved it into the coal black sky
To find a woman’s soul for a wife.

Now I am a man no more no more
And a black reward for a roaring life,
(Sighed the old ram rod, dying of strangers),
Tidy and cursed in my dove cooed room
I lie down thin and hear the good bells jaw—
For, oh, my soul found a sunday wife
In the coal black sky and she bore angels!
Harpies around me out of her womb!
Chastity prays for me, piety sings,
Innocence sweetens my last black breath,
Modesty hides my thighs in her wings,
And all the deadly virtues plague my death!

 Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Дsлан Томас

Вірш «Over Sir John’s Hill» Ділан Томас написав у травні 1949 року. Твір став частиною збірки «In Country Sleep» (1952).

Пагорб називають пагорбом сера Джона на честь сера Джона Перро (1528-1592), англійського лорда часів Єлизавети. Він побудував житло на вершині пагорба як оглядовий пост – звідси і назва пагорба. Вид на пагорб сера Джона відкривається з вікна робочого кабінету поета в Логарні.

У тексті зустрічається слово «тайберн»  —  це назва одного з місць страти злочинців у Великій Британії. Зазвичай використовується в евфемізмах для позначення місця смертної кари. Також згадується річка Тоуї (валлійською: Afon Tywi)  — одна з найдовших річок, що повністю протікає в Уельсі. Загальна довжина становить 120 км.

Над пагорбом сера Джона

Над  пагорбом сера Джона
яструб висить, понад ним вишина бездонна.
Поруч — вогні та хмари, він у сутінках тягне до пазурів,
немов на шибеницю, вгору променями своїх очей
дрібних птахів затоки,
бачить пронизливу дитячу гру
війни горобців і таких, що співають свою лебедину
в затінку плетива живоплотів
та безтурботно крекчуть
у вогненний тайберн над сплетінням в’язів доки
не впаде спалах яструбиного зашморгу.
Унизу свята чапля, що рибалить
у річці Тоуї, схиляє свій надгробок.

Спалах! – і разом з пір’ям тріщить чорна
шапка гнізда галки, якою увінчана, хоча й не очолена,
верхівка пагорба сера Джона,
і знову чайки мчать до яструба у вогні,
недоуздка висоти над плавниками Тоуї
у порив вітру туди, де осока,
де елегійний птах-рибалка б’є веслами крил
весь у схожих на гальку краплях
мілководдя.
«Ділі-ділі», — закликає яструб зверху, —
«Прийди та будь убитий».
Я гортаю аркуші води у плині
псалмів і тіні гарцюють серед піщаних крабів,
затиснутих у власних клешнях

і читають в мушлі, у свічаді наче,
смерть просту та невинну, як дзвін хлопчачий.
Вся хвала яструбу, що палає у сутінках з його очима буде заспівана.
Коли його гадючий гніт висить петлею з полум’ям під тавром.
змахни крилом, і благословення буде
молодим
зеленим курчатам бухти та кущів, що кудкудачуть:
«Ділі-ділі, Давай-но помремо».
Ми сумуємо, як веселі птахи, ми ніколи більше не залишимо гальку та в’яз —
чапля та я.
Я — юний Езоп, складаю казки вночі під дзенькіт вугрів,
а свята чапля співає в мушлі, що висить
у долині

кришталевої гавані, захопливої, як мандрівка,
де морська під ногами птахів пропливає бруківка,
І над водяними причалами, чиї стіни танцюють,
крутяться білі журавлі.
Це чапля і я, ув’язнені судом пагорба сера Джона,
розповідаємо про почуття провини
на колінах заблуканих птахів, яких Бог милує,
бо чує, що вміють висвистувати їхні груди,
Бог, у тиші своїх вихорів  збережи тих, котрі вітають горобців
за пісню їхньої душі.
Тепер чапля сумує в бур’янистому узліссі
крізь вікна
сутінків і води — я бачу, як, вона шепоче, нахилившись,

віддзеркалена, мов сніг з пір’я тої,
що ловить рибу в сльозі Тоуї.
Тільки гукання сови
в дуплах розграбованих в’язів
та подих травинки у стиснутих долонях.
І ні зелені півні, ні кури
не кричать
зараз на пагорбі сера Джона.
Чапля, що обдирає лускаті низини хвиль,
створює всю музику і я, хто чує мелодію повільної,
журливої річки, вбираю в себе
перед настанням ночі ноти, які залишаються на цьому
розхитаному часом камені,
заради душ убитих птахів, що пливуть.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Over Sir John’s Hill

Over Sir John’s hill,
The hawk on fire hangs still;
In a hoisted cloud, at drop of dusk, he pulls to his claws
And gallows, up the rays of his eyes the small birds of the bay
And the shrill child’s play
Wars
Of the sparrows and such who swansing, dusk, in wrangling hedges.
And blithely they squawk
To fiery tyburn over the wrestle of elms until
The flash the noosed hawk
Crashes, and slowly the fishing holy stalking heron
In the river Towy below bows his tilted headstone.

Flash, and the plumes crack,
And a black cap of jack-
Daws Sir John’s just hill dons, and again the gulled birds hare
To the hawk on fire, the halter height, over Towy’s fins,
In a whack of wind.
There
Where the elegiac fisherbird stabs and paddles
In the pebbly dab-filled
Shallow and sedge, and ‘dilly dilly,’ calls the loft hawk,
‘Come and be killed,’
I open the leaves of the water at a passage
Of psalms and shadows among the pincered sandcrabs prancing

And read, in a shell
Death clear as a bouy’s bell:
All praise of the hawk on fire in hawk-eyed dusk be sung,
When his viperish fuse hangs looped with flames under the brand
Wing, and blest shall
Young
Green chickens of the bay and bushes cluck, ‘dilly dilly,
Come let us die.’
We grieve as the blithe birds, never again, leave shingle and elm,
The heron and I,
I young Aesop fabling to the near night by the dingle
Of eels, saint heron hymning in the shell-hung distant

Crystal harbour vale
Where the sea cobbles sail,
And wharves of water where the walls dance and the white cranes stilt.
It is the heron and I, under judging Sir John’s elmed
Hill, tell-tale the knelled
Guilt
Of the led-astray birds whom God, for their breast of whistles,
Have Mercy on,
God in his whirlwind silence save, who marks the sparrows hail,
For their souls’ song.
Now the heron grieves in the weeded verge. Through windows
Of dusk and water I see the tilting whispering

Heron, mirrored, go,
As the snapt feathers snow,
Fishing in the tear of the Towy. Only a hoot owl
Hollows, a grassblade blown in cupped hands, in the looted elms
And no green cocks or hens
Shout
Now on Sir John’s hill. The heron, ankling the scaly
Lowlands of the waves,
Makes all the music; and I who hear the tune of the slow,
Wear-willow river, grave,
Before the lunge of the night, the notes on this time-shaken
Stone for the sake of the souls of the slain birds sailing.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Ділан Томас

Вірш «There Was A Saviour» Ділан Томас написав у січні-березні 1940 року. Твір є частиною збірки «Deaths and Entrances» (1946).

Там був Спаситель

Спаситель рідшим був за радій
і більш звичайним, ніж вода.
Жорстокий, бо безжальну відав правду,
він в лоно ритму серця – духу охоронця —
збирав своїх дітей, відірваних від сонця,
як промені у ноту золоту.
Незрячим бранцям тіл ключі давав пророчі
та з посмішкою відкривав їм очі.

Дитячі голоси, загублені в пустелі,
турботу й прихисток в його
неспокої надійному шукайте.
Коли настирне зло ламало стрій природи,
тваринам і птахам чинило перешкоди
та множило біду серед людей,
ми мужніми були, бо у добу ту дику
за подихом його не чули крику.

Церквами, що услід зі сліз його вставали
йшла слава добра та лунка:
він б’є, але пуховою рукою.
Ти, хто не плакав над земним кінцем людини,
хай сум твій до його полине батьківщини
і радістю наповниться, яка
ніколи та ніде не стане вже журбою.
В пітьмі наразі тільки ми с тобою.

Брат з братом, горді два та почорнілі тужать
пліч-о-пліч, замкнені в зимі.
До цього року, схожого на пустку,
ми, що і в кращі миті рухалися кволо,
лише зітхали, коли бачили навколо
користолюбство й ворожнечі вир.
А нині плач стоїть, великий плач прозріння
над місцем ледь помітного падіння.

За горді смерті тих, кого не відшукати,
за житла, що спустошені тому,
що нехтували нашими кістками,
чужий наш власний прах влітає у господу,
де вікували ми, та не бували зроду.
Вигнанці у собі, ми вкупі  з ним,
пробуджуємо ту м’яку, розкуту й грубу
любов, що будь-яку долає згубу.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

There Was A Saviour

There was a saviour
Rarer than radium,
Commoner than water, crueller than truth;
Children kept from the sun
Assembled at his tongue
To hear the golden note turn in a groove,
Prisoners of wishes locked their eyes
In the jails and studies of his keyless smiles.

The voice of children says
From a lost wilderness
There was calm to be done in his safe unrest,
When hindering man hurt
Man, animal, or bird
We hid our fears in that murdering breath,
Silence, silence to do, when earth grew loud,
In lairs and asylums of the tremendous shout.

There was glory to hear
In the churches of his tears,
Under his downy arm you sighed as he struck,
O you who could not cry
On to the ground when a man died
Put a tear for joy in the unearthly flood
And laid your cheek against a cloud-formed shell:
Now in the dark there is only yourself and myself.

Two proud, blacked brothers cry,
Winter-locked side by side,
To this inhospitable hollow year,
O we who could not stir
One lean sigh when we heard
Greed on man beating near and fire neighbour
But wailed and nested in the sky-blue wall
Now break a giant tear for the little known fall,

For the drooping of homes
That did not nurse our bones,
Brave deaths of only ones but never found,
Now see, alone in us,
Our own true strangers’ dust
Ride through the doors of our unentered house.
Exiled in us we arouse the soft,
Unclenched, armless, silk and rough love that breaks all rocks.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Вірш на тему політики «The Hand That Signed The Paper» Ділан Томас написав 17 серпня 1934 року. Твір став частиною збірки «Twenty-five Poems» (1936). Його присвячено приятелю поета, члену Лейбористської партії Берту Тріку.

Рука, що підписала папір

Рука. Вона підписує папір і місто обертає на руїну.
Державних пальців суверена міць податком обкладає навіть подих.
І землю мертвих множить у рази, і навпіл ділить зламану країну.
Ці п’ять царів скарали короля, найбільшого із гордих.

Рука йде до похилого плеча, яке вже не послужить королівству.
Суглоби пальців крейдою або пером із гусака підводять риску
під списками фіаско та звитяг і край кладуть насильству та убивству.
І мовчки зупиняють час розмов, з яких немає зиску.

Рука, що підписала договір, породжує тривогу й лихоманку
і голод, ніби впала сарана і від зерна лишилася полова.
Це все рука, велика та рука, що кожного тримає за горлянку
з народжених людей, чиє ім’я засвідчене письмово.

П’ять владних пальців, самодержців п’ять рахують мертвих та закриту рану
м’якішою не роблять. На чолі збирають зморшки й грозові прогнози
зі співчуттям об’єднують на тлі укритого зірками океану.
Та плакати  не можуть – рухи рук не втілюються в сльози.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

The Hand That Signed The Paper
 
The hand that signed the paper felled a city;
Five sovereign fingers taxed the breath,
Doubled the globe of dead and halved a country;
These five kings did a king to death.

The mighty hand leads to a sloping shoulder,
The finger joints are cramped with chalk;
A goose’s quill has put an end to murder
That put an end to talk.

The hand that signed the treaty bred a fever,
And famine grew, and locusts came;
Great is the hand that holds dominion over
Man by a scribbled name.

The five kings count the dead but do not soften
The crusted wound nor pat the brow;
A hand rules pity as a hand rules heaven;
Hands have no tears to flow.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Ділан Томас

Ділан Томас написав вірш «Our Eunuch Dreams» у березні 1934 року. Того ж року твір став частиною збірки «18 Poems». Ділану тоді тільки йшов 20-й рік і критики ще не знали, що він геній. Тому вірш спочатку був сприйнятий доволі негативно. Зокрема видатна англійська поетка Едіт Сітвелл у рецензії для Aspects of Modern Poetry назвала «Our Eunuch Dreams» «жахливою справою». Втім, невдовзі все з’ясувалося і вона стала однією з найбільших прихильниць поета.

Наші знечоловічені мрії

I
Наші знечоловічені мрії, що наповнюють голови, як повітря м’яч.
Вони про світло та любов сердець різноманітних вдач.
Хлопчаки відчувають їхні удари кінцівками,
коли ті женихають вдів наречених, нічних як пітьма,
від п’ят завиваючись під їхні покрови та крадькома
розбігаючись уверх, мов прожилки тоненькими цівками.

Тіні дівчат, ароматизовані їхніми пеленами,
метеликами вивільняються від гусені тіл, як тільки сонце засмоктує зоряна твань.
Зламані кістки чоловіків в їхніх ліжках, що залишаються розстеленими
перетворюються на опівнічні крутні,​​ ладні розкрити гробницю бажань.

II
У цей наш час бандит і його поплічниця — дві стіни в кутку,
два одновимірні привиди, кохання на котку,
незвичні для нашого негнучкого бачення
лепечуть свої потаємні нісенітниці та розбухають, мов риби поверх ікри.
А як зачиняються камери, поспішають до своєї нори
унизу, на подвір’ї дня, ім’я котрого не має значення.

Вони танцюють між нашим черепом та їхніми затискачами.
нав’язують свої кадри, сюжети та снів меню.
Ми дивимось, як тіні, присмачені целулоїдом, займаються людськими речами:
цілують або вбивають і дарують коханню брехню.

III
Який же він, цей світ, що раптом проникає в яву між
стежок двох наших, крізь уяву, коли нарешті ліки та свербіж
здіймають над землею червонооку куряву?
Відкинь всі форми світла — від плодів до наслідків у кисні та крохмалі.
Жени солярних джентльменів та валлійських товстосумів, а з ними якомога далі,
ідуть хай ті, ким опікується первісна, мов тотем, жага падіння в темряву.

Світлина, одружена з оком, прищеплює однобоку шкіру
правди своїй нареченій, вдягнутій у фату вій.
Сон висмоктав із сплячого його віру,
щоби приховані чоловіки, могли втілитися нальоту в ній.

IV
Це світ, брехлива подоба смужки наших речей,
що рвуться, коли ми рухаємось, кохаючись ліниво, як долиною річка тече.
Прагнення, що вибиває з мішків похованих
і дозволяє їхньому непотребу, неземному вже, як піке,
бути вшанованим, немов щось минуще та швидке.
Це і є світ. Майте віру в духовне.

Бо ми кричатимемо, як півень, що мертвих приводить до тями.
Наші постріли дати збиватимуть з плит і ми далебі
продовжимо давні мандрівки новими путями.
А той, хто лишиться, розквітне у міру любові,
що має в собі.
Хвала нашим вічним серцям, що мандрують життями.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Our Eunuch Dreams

I
Our eunuch dreams, all seedless in the light,
Of light and love the tempers of the heart,
Whack their boys’ limbs,
And, winding-footed in their shawl and sheet,
Groom the dark brides, the widows of the night
Fold in their arms.

The shades of girls, all flavoured from their shrouds,
When sunlight goes are sundered from the worm,
The bones of men, the broken in their beds,
By midnight pulleys that unhouse the tomb.

II
In this our age the gunman and his moll
Two one-dimensional ghosts, love on a reel,
Strange to our solid eye,
And speak their midnight nothings as they swell;
When cameras shut they hurry to their hole
down in the yard of day.

They dance between their arclamps and our skull,
Impose their shots, showing the nights away;
We watch the show of shadows kiss or kill
Flavoured of celluloid give love the lie.

III
Which is the world? Of our two sleepings, which
Shall fall awake when cures and their itch
Raise up this red-eyed earth?
Pack off the shapes of daylight and their starch,
The sunny gentlemen, the Welshing rich,
Or drive the night-geared forth.

The photograph is married to the eye,
Grafts on its bride one-sided skins of truth;
The dream has sucked the sleeper of his faith
That shrouded men might marrow as they fly.

IV
This is the world; the lying likeness of
Our strips of stuff that tatter as we move
Loving and being loth;
The dream that kicks the buried from their sack
And lets their trash be honoured as the quick.
This is the world. Have faith.

For we shall be a shouter like the cock,
Blowing the old dead back; our shots shall smack
The image from the plates;
And we shall be fit fellows for a life,
And who remains shall flower as they love,
Praise to our faring hearts.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Про себе він сам казав так: «Я валлієць. Я п’яниця. Я закоханий в людство і у жінок перш за все». За словами інших, він був клоуном та генієм одночасно. Його публічні читання збирали повні зали в Британії та США. Його поетика виводила за межі розуміння, дратувала нерви, запалювала серця та заворожувала душі.

Ділан Томас не став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Натомість її 2016 року отримав Боб Ділан, справжнє прізвище котрого Ціммерман. За власними спогадами метра рок-поезії, рішення стати саме Діланом прийшло після того, як юний Боб, точніше тоді ще Роберт, натрапив на збірку віршів Ділана Томаса.

Сьогодні Ділан Томас — одна з культурних ікон світу. Про нього знімають художні та документальні фільми, його ім’я та вірші згадуються у кіно та книжках, зокрема в «Солярісі» Стівена Содерберга («And death shall have no dominion»), у культовому та, як вважається, найбільш науковому між фантастичних «Інтерстелларі» («Do not go gentle into that good night»), у кінодрамі «Небезпечні думки», ліричній трилогії «Перед сходом сонця/заходом сонця/північчю», у творах Кастанеди та Кортасара…

В оповіданні «Переслідувач» Хуліо Кортасара збірка віршів валлійського поета кілька разів з’являється як зачитана до дір настільна книга головного героя — геніального темношкірого саксофоніста Джонні Картера, котрий у своєму мистецтві та ставленні до життя схожий на самого Ділана Томаса. Цікаво, що у цьому сповненому метафізики, музики, випарів алкоголю та диму марихуани оповіданні, події якого відбувається у Парижі 50-х, поруч з фантастичними авторськими персонажами діють і цілком реальні — зокрема, джазові продюсери Шарль Делоне та Х’юг Панассі — теж вельми цікаві та непересічні особистості.

Ми згадали по них ще й тому, що навколо ДТ постійно звучав джаз (після валлійських пісень у дитинстві) – музика тодішньої богеми, головними провідниками якого у Європі були ті самі  Делоне та Панассі.

Біографічна довідка

Ділан Марлайс Томас народився 27 жовтня 1914 року на півдні Вельсу, у місті Свонсі, населення якого на початок XX століття складало 134 000 осіб. Помер 9 листопада 1953 року у Нью-Йорку у віці 39 років. У це доволі нетривале життя умістилися дві жахливі світові війни та часи Великої депресії (світова економічна криза 1925-1939р.).

Вчився в граматичній школі. З 14 років редагував шкільний журнал, надрукував там перші власні твори. В 16 покинув шкільне навчання і став репортером місцевої газети. Втім, за рік у 1931-му залишив журналістську стезю з метою присвятити себе виключно поезії. Невдовзі з’явилися перші публікації в періодиці, а у квітні 1934 року молодому Томасу було присуджено премію «Sunday Referee’s Poet’s Corner Prize», яка, окрім звання переможця, містила у собі спонсорський пакет на видання першої збірки автора.

18 грудня 1934 року вийшла дебютна книжка Ділана Томаса «18 віршів», що відразу отримала позитивні відгуки від критиків. Після чого поет переїжджає до Лондона, де починає жити богемним життям зірки що сходить. На жаль, разом зі славою та увагою жінок прийшов і алкоголь.

Ділан Томас

11 липня 1937 року Ділан Томас бере шлюб з 22-річною білявкою-танцюристкою Кейтлін Макнамару, яка народжує йому двох синів та дочку. Через деякий час родина повертається до Вельсу і винаймає будинок в селі Логарн.

Далі було багато літератури та віскі, під час війни робота на радіо та в документальному кіно на посаді антинацистського сценариста-пропагандиста, відкриття та підкорення поетичної Америки, чудові спроби у прозі й жанрі драматургії та смерть від загострення хвороби легенів на тлі передозування алкоголем. Цирозу печінки, між іншим, при розтині тіла виявлено не було.

Творчість і алкоголь

Важливо підкреслити, що Ділан Томас був показовим шанувальником Бахуса і усіляко поетизував цю свою згубну пристрасть, характеризуючи себе: «roistering, drunken and doomed poet» – «розгульний, п’яний і приречений поет». Мало того. Деякі знайомі стверджували, що Томас навіть інколи, виходячи на сцену, більше грав п’яного, ніж був таким насправді. Бо коли починав читати, все змінювалося і виникало диво.

Але при цьому він ніколи не писав віршів під впливом хмільних напоїв. Взагалі дві третини його творчого надбання – вірші або окремі рядки з підліткового зошита, тобто напрацювання доби, коли алкоголю в його житті ще не було. Недарма його називали «Рембо в Суонсі»

Ділан Томас написав небагато — близько 100 поезій та приблизно 50 авторських листків прози. Не варто думати, що систематичне п’янство якось вплинуло саме на творчі здібності Томаса. Шедеври останніх років його життя тому яскраве підтвердження: присвята батькові у формі вишуканої віланели «Do not go gentle into that good night» (1951), граціозна, вибудована на межі снів та яви п’єса для голосів «Under Milk Wood» («Під покровом молочного лісу») — посмертне видання 1954 року або збірка оповідань «A Portrait of an Artist as a Young Dog »» (Портрет митця у щенячому віці, 1940).

Син моря

Ділан Томас практично не розмовляв і не читав валлійською – мовою своєї матері і постійно підкреслював, що він, хоча і валлієць, але не прихильник валлійського націоналізму і не валлійський поет. Втім, оточення було не дуже з ним згодне. Зокрема вважається, що ім’я Ділан перекладається як «син моря» (або «син хвиль»), і названий він був на честь одного з персонажів середньовічної кельтської міфології. А головне, що у творах Ділана Томаса постійно присутнє море та валлійські краєвиди. Саме вони — навколишні пейзажі та ландшафти і формують базові риси світобачення будь-якої людини – просто згадаємо як ментально відрізняються мешканці пустель, лісів та гір.

У дитинстві Ділан провів багато часу на фермі своєї тітки Енн Джонс на півдні Вельсу. Спогади про ті щасливі та безтурботні роки стали основою однієї з найвідоміших поезій Томаса «Fern Hill», яка була створена у 1945 році. До списку подібних базових спогадів  варто додати також ті, що навіяли оповідання «Бійка» та «Дитяче Різдво у Вельсі».

Книжкова вітчизна та світ парку

Батько поета був вчителем англійської мови та літератури в тій же гімназії, де з 11 років (після початково навчання в приватній школі) вчився Ділан. Цей шкільний предмет був єдиним, що приваблював майбутнього письменника. Книжки стали його найкращими друзями та співрозмовниками. У чотири роки малий вже «читав» Шекспіра і, як стверджував батько в діалогах з дещо стурбованою таким вибором матусею, навіть розумів там щось. У дев’ять хлопець остаточно вирішив стати поетом. Користуючись цим, матуся давала хлопцю ручку та папір – і це був єдиний спосіб утримати його дома. Ділан завіршовував все, що бачив, писав нескінчені імітації у стилі різноманітних авторів: Томаса Брауна, Уільяма Блейка, Кристофера Марлоу, Едгара По, Джона Кітса, Девіда Лоуренса, Шекспіра і навіть текстів з Біблії. Мабуть, ще з тих часів у нього в голові оселилася метафора, котру ми зустрічаємо на самому початку п’єси «Under Milk Wood» — «moonless night in the small town, starless and bible-black (чорна, мов Біблія)».

А на вулиці буяв і кликав до себе казковий, сповнений фантазій та скарбів, світ парку, який був частиною світу міста, розташованого на морському узбережжі. Море та природа з того часу стали незмінними деталями  практично всіх творів поета. Але не тільки. Наприклад вірш «When I Woke, The Town Spoke» («Коли я прокинувся, місто заговорило») сповнений урбаністичних вражень типового містянина.

Взагалі поетичний космос Ділана Томаса тому і неозорий, що атомами, з яких все у ньому побудовано, є слова. Твори Томаса —  і поетичні, і прозаїчні — переповнені різноманітними словами. Деякі з них такі незвичайні, що навіть Оксфордський та Кембридзький словники точно не впевнені у їх значенні. Слова були найбільшою пристрастю Ділана Томаса. Він обожнював їхні звучання, написання, звичайні, а ще більше – незвичайні поєднання. Злі язики подейкували про ДТ, що він п’яний як віскі, так і мовою.

Треба сказати, що спочатку я хотів писати вірші, бо закохався в слова. Перші вірші, які я знав, були дитячими віршиками, і перш ніж я міг прочитати їх сам, я полюбив їх слова. Слова одні. Те, що означали ці слова, мало другорядне значення… Я закохався, це єдиний вираз, який я міг придумати, одразу, і досі перебуваю під владою слів, хоча іноді тепер, знаючи трохи про їхню поведінку, я думаю, що можу трохи вплинути на них і навіть навчився час від часу їх перемагати, що їм, здається, подобається. (ДТ)

Саме особливе ставлення до слів, як до окремих всесвітів мови визначило унікальне місце Ділана Томаса між інших видатних англомовних поетів його доби.

Зоряні сучасники

Ділан Томас був і залишається частиною великої англомовної культури. За спиною у нього виблискував потужний бекграунд з класиків давнини і літературних велетів близького минулого.

А навколо жили та творили сучасні генії й небожителі — Томас Гарди (1840 – 1928) та Вільям Батлер Єйтс (1865 -1939), вірші яких ДТ декламував під час своїх публічних виступів, чотириразовий лауреат Пулітцерівської премії Роберт Фрост (1874 – 1963) та Езра Паунд (1885 – 1972), про якого Хемінгуей або у модерновому написанні Гемінґвей (1899 – 1961), отримуючи Нобелівську премію, сказав, що вона насправді належить Паунду, у той час політичному в’язню, засудженому за співпрацю з  фашистами Муссоліні.

Між іншим, Езра Паунд якийсь час був дуже близьким з Єйтсом, теж нобелівським лауреатом (1923) і той під впливом товариша також ледь не схилився на бік симпатиків фашизму. Але вчасно схаменувся і завершив свій похід в політику знаменитою і вічно актуальною реплікою:

Комуністи, фашисти, націоналісти, клерикали, антиклерикали —  усі вони мають бути засуджені відповідно до кількості їхніх жертв.

1914-го, у рік народження ДТ, до Англії завітав і оселився в Лондоні ще один приятель Езри Паунда та однокашник ще одного видатного валлійця Бертрана Рассела Томас Еліот (1888 – 1865) – лауреат Нобелевської премії з літератури 1948 року, авторитет, вага та статус котрого дозволяли йому критикувати самого Шекспіра. А поруч височів Вістен-Г’ю Оден (1907 – 1973), поетичний титан, у котрого ніби переселився геніальний і порочний дух Оскара Вайлда (1854 – 1900), який, хоча між багатьох своїх літературних премій так і не отримав Нобелівську, але, як вважається, рішуче вплинув на творчій злет її лауреата Йосифа Бродського.

І це ми тільки про поетів, бо якщо перелічувати і прозаїків від Конана Дойла до Толкіна, то це буде схоже на славнозвісний список кораблів з «Іліади». Згадаємо лише Джеймса Джойса (1882-1941), бо на нього посилався Ділан Томас, коли його питали, чому книжка оповідань «Портрет  митця за щенячих років», так нагадує назвою повість Джойса «Портрет художника в юні роки». А ДТ відповідав, що йому більше до вподоби «Дублінці», а перегук назв – просто літературна гра з улюбленим автором.

А ще неможливо не згадати Семюеля Бекета (1906 – 1989) – бо він теж писав і видавав вірші, хоча Нобелівську премію (1969) отримав не за них, а за прозу та драматургію.

Важливо не забути, що товаришем та кумом ДТ був чудовий поет Вернон Воткінс, який починав клерком у банку в Суонсі, а завершив кар’єру у званні поета-лауреата та почесного доктора літератури університету Вельсу.

Ну і якщо вже мова зайшла про банкірів то згадаємо на останок поета Роберта Сервіса (він же – «бард Юкону»), котрий теж починав зі служіння в банку, а потім став найбагатшим з поетів, що заробили на публікації своїх віршів.

Іншими словами, Ділан Томас жив у часи, коли англомовна поезія була переповнена талантами планетарного рівня. І все ж таки він, як блискавка на тлі зоряного неба, не міг залишитися непоміченим. І був почутий.

Голос

Перші збірки зробили Ділана Томаса відомим у читацьких колах. Але справжній успіх прийшов тоді, коли поет почав читати свої твори на публічних  заходах. У нього був унікальний голос, бездонний, чимось тембрально схожий на голос майбутнього рок-ідола Джона Леннона. До речі, Пол Маккартні підтверджував величезний вплив Ділана Томаса на Джона Леннона і взагалі на усіх членів гурту The Beatles.

ДТ володів голосом на рівні від природи обдарованого актора. Недарма ж театр завжди був його любов’ю. Актор Джон Лорі, який працював з Томасом як на сцені, так і на радіо вважав, що Томас «любив би бути актором» і, якби він вирішив це зробити, був би «нашим першим справжнім поетом-драматургом після Шекспіра».

Саме талант публічного читання віршів зробив Ділана Томаса поетичною зіркою в США, де він не тільки сам мав шалений успіх, особливо між студентської аудиторії, але й відкрив шлях подібного донесення своєї творчості для молодих американських поетів.

Читання Діланом Томасом віршів — це магія, шаманство, чаклунський ритуал, карнавал ірраціонального, словом, перефразовуючи Ніцше, «Народження поезії з духу слова». На щастя він жив в епоху радіо і ми сьогодні маємо щасливу можливість почути більшість його творів у авторському виконанні.

Але справа не тільки в голосі. Свої акторські таланти Ділан Томас  відчував ще з дитячих років. Тому його вірші наповненні бажанням звучання. Тобто їх і читати краще в голос, щоб не втратити ще й акустичний вимір тексту.

Творчий метод

Щодо творчого методу Ділана Томаса, то тут точаться вічні суперечки. Взагалі намагатися систематизувати таїну справа невдячна. Але спробуємо.

Якщо говорити про класичний стиль, то це, перш за все, раціональне подолання думкою автора  обраної (і теж раціональної) форми твору. В цей момент у обдарованих авторів і виникають взаємні компроміси, які і приводять в область, яка, власне, і називається чудесною країною поезії.

Але Ділан Томас у найбільш характерних своїх творах не йшов класичним шляхом. Його вірш —  суміш парадоксальних словосполучень, неологізмів, маловживаних слів, неочевидних алюзій, а у підсумку це все нагадує нібито чарівний лабіринт, але у розібраному стані.

І це було б божевіллям, якби не останні рядки його творів. Там все зазвичай завершується ясною та впевненою думкою, або образом, котрі безумовно доводять, що це дійсно той самий взятий нами виключно для прикладу «чарівний лабіринт». Просто поет дозволяє читачу зібрати його на свій читацький розсуд, а для того, щоб він (читач) не заблукав, і залишає аріаднину нитку останніх  рядків. Так діти розбирають свої іграшки на частини у бажанні побачити не тільки зовнішність, але й внутрішній світ речей.

Замість післямови

Був такий поет Роберт Ловелл (1917-1977). «Можливо, найзначніший з американських поетів другої половини XX століття», як охарактеризувала його Американська Академія поетів. Хоча заради правди  варто згадати, що на це звання з рівним правом може претендувати і його товариш Джон Берріман (1914-1972), поет, котрого вважають американською римою Ділана Томаса.

Так от Роберт Ловелл у 1947 році написав:

Ніщо не може бути більш помилковим, ніж англійські суперечки про велич Ділана Томаса… Він — сліпучий незрозумілий письменник, яким можна насолоджуватися, не розуміючі.

Пан Ловелл правий. Навіщо множити непорозуміння між алгеброю та гармонією, коли можна просто впустити магію в себе і, таким чином, стати її частиною.

Переходьте  за посиланням Ділан Томас. Вірші і читайте поезії Ділана Томаса українською та англійською мовами.

Ділан Томас

Вірш «Find Meat On Bones» було написано Діланом Томасом 13 липня 1933 року та редаговано в січні 1936 року. Твір є частиною збірки «Twenty-five Poems» (1936).

Текст побудовано у формі діалогу батька, який дає поради синові, та сина, котрий ці поради відкидає.

Відчуй смак м’яса на кістках

«Відчуй смак м’яса на кістках.
Скуштуй з двох видоєних скель найвеселіший
кістковий з потрухами мозок.
Допоки свіжі перса панн потроху стигнуть до відьом,
а члени їхні незрівнянні
ще не розідрано, не варто чіпати савани. А ось

коли квітучі як весна до льоду скаменіють юнки —
над суконь дрантям їхніх, синку, повісь троянду барана.»

«Не піддавайся більшим за
тебе самого: раді хмар, морській стихії,
зв’язківцю місяцю та владі
самодержавній ночі й дня. І диктатурі сонця теж.
Встань супротив кісток та плоті
глаголом крові, фальшем шкіри та невмирущим хробаком.»

«…Жаги втамовано жалі. Минув і голод, тільки серце
моє розбите вщент і ще це обличчя виснажене в склі…

Вустами випиті вуста,
змарніли груди, чарівна та безтурботна
дівчина вбачила знічев’я
в мені мужчину  — я й вложив красуню в ліжко та повів
про гріх ретельно та детально,
а по кінцю поклав троянду баранячу до ніг її.»

«Хробак, життя якого ток тече до віку далі й далі,
і чоловік, чию недолю не вдержить жодний мотузок, –

чиніть супротив маячні,
котру свині рудої хлів навіяв батьку,
мовляв, ізвідти виє аспід,
покори вимагає чорт! Але дарма – не можу я,
як дурень вбити пору року,
дівчину, благодать і сонце. І задушити ніжну мить

солодкого, мов джем із «ні», що означає врешті «так»,
пробудження, в якому та дівчина сенс дає мені.»

«Ще чорна ніч працює на
світогляд місяця й закон диктує небо.
І море мовить ніби з трону.
Пітьма та світло є одна взаємно не ворожа суть.
Боріння із воловим очком!
Війна із павуком за долю людини! І на сонці смерть!

Та перш аніж загибель свій здобуток забере з покосу,
візьми назад це все й спокусу віддати попелом розвій.»

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Find Meat On Bones 

Find meat on bones that soon have none,
And drink in the two milked crags,
The merriest marrow and the dregs
Before the ladies’ breasts are hags
And the limbs are torn.
Disturb no winding-sheets, my son,
But when the ladies are cold as stone
Then hang a ram rose over the rags.

‘Rebel against the binding moon
And the parliament of sky,
The kingcrafts of the wicked sea,
Autocracy of night and day,
Dictatorship of sun.
Rebel against the flesh and bone,
The word of the blood, the wily skin,
And the maggot no man can slay.’

‘The thirst is quenched, the hunger gone,
And my heart is cracked across;
My face is haggard in the glass,
My lips are withered with a kiss,
My breasts are thin.
A merry girl took me for man,
I laid her down and told her sin,
And put beside her a ram rose.

‘The maggot that no man can kill
And the man no rope can hang
Rebel against my father’s dream
That out of a bower of red swine
Howls the foul fiend to heel.
I cannot murder, like a fool,
Season and sunshine, grace and girl,
Nor can I smother the sweet waking.’

Black night still ministers the moon,
And the sky lays down her laws,
The sea speaks in a kingly voice,
Light and dark are no enemies
But one companion.
‘War on the spider and the wren!
War on the destiny of man!
Doom on the sun!’
Before death takes you, O take back this.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Ділан Томас

Вірш «Should Lanterns Shine» був написаний Діланом Томасом восени 1934 року. Твір є частиною збірки «Twenty-five Poems» (1936).

Засяють ліхтарі і в октагоні світла

Засяють ліхтарі і в октагоні світла
незвичного зав’яне лик святий.
І знітиться амур та озирнеться двічі
перш ніж у горній знову стати стрій.

Сформовані з пітьми та жару плоті риси
у день неправди – найчесніший день —
відкриють оку все, що тьмарила спокуса.
І зір на груди мумії  впаде.

Мені казали, щоб я вірив тільки серцю,
та в серці та ж біда, що в голові.
Вмовляли жити відповідно норми пульсу.
І скніти як частішатиме він.

Але допоки дах не стане врівень з полем,
пришвидшуватиму все більше рух
я, тихий чемний пан, чиєю бородою
єгипетських божеств блукає дух.

Роки змінили світ і, мов кульбаби хмарку,
розвіяли слова – значні й малі.

Та м’яч, який я кинув, граючись у парку,
ще й досі долітає до землі.

(переклад — Ігор Касьяненко)

***

Should Lanterns Shine

Should lanterns shine, the holy face,
Caught in an octagon of unaccustomed light,
Would wither up, and any boy of love
Look twice before he fell from grace.
The features in their private dark
Are formed of flesh, but let the false day come
And from her lips the faded pigments fall,
The mummy cloths expose an ancient breast.

I have been told to reason by the heart,
But heart, like head, leads helplessly;
I have been told to reason by the pulse,
And, when it quickens, alter the actions’ pace
Till field and roof lie level and the same
So fast I move defying time, the quiet gentleman
Whose beard wags in Egyptian wind.

I have heard may years of telling,
And many years should see some change.

The ball I threw while playing in the park
Has not yet reached the ground.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

Ділан Томас

Ділан Томас (1914-1953) англомовний валлійський поет, прозаїк та драматург.

 «Я впевнений, що головний вплив як на Боба Ділана так і на Джона (Леннона) мав Ділан Томас. Ось чому Боб не Боб Циммерман — його справжнє ім’я. Колись ми всі любили Ділана Томаса. Я його багато читав. Я думаю, що Джон почав писати завдяки йому». 

Пол Маккартні.  «Анталогія Бітлз»

Ділан Томас за все життя створив біля ста віршів. У його підсумкове видання «Colleccted Poems» (1952 рік) увійшло 90 творів, відібраних самим автором.

Ми пропонуємо увазі наших читачів 39 обраних поезій Ділана Томаса, у яких повністю розкривається його творчий метод, поетичне бачення та художнє мислення. Ми зупинилися на символічному числі 39 тому, що саме стільки років тривав земний шлях поета. Вірші на цій сторінці розташовані не в хронологічному порядку, але перед кожним з них стоїть дата створення та публікації.

Переклади  на українську – Ігор Касьяненко (Україна)

Переклад на російську — Едуард Пергамент-Сепеда (США)

***

When Once the Twilight Locks No Longer (Коли сутінки більше не замкнуться /Когда Однажды Сумерки Были Больше Не Заперты) — читати повний текст

*** 
And Death Shall Have No Dominion (І смерть не буде мати влади)  — читати повний текст

***

Do Not Go Gentle Into That Good Night (Не линь, як метелик до свічки пітьми) — читати повний текст

 ***

Love In The Asylum (Кохання у божевільні) — читати повний текст

***

Where Once the Waters of your Face (Де воду колись пив я спраглий) — читати повний текст

***

A Process In The Weather Of The Heart (Процес у погоді серця) — читати повний текст

 ***

Should Lanterns Shine (Засяють ліхтарі і в октагоні світла) — читати повний текст

***
Once It Was The Colour Of Saying (Колись у давнину, іскристу мов кристал) — читати повний текст

***

This Side Of The Truth (Зі свого боку правди) — читати повний текст

***

O Make Me A Mask (О, зроби мені маску) — читати повний текст

***

Fern Hill (Ферн Гілл) — читати повний текст 

***

We Lying By Seasand (Ми лежимо в державі, жовтій мов дукат ) — читати повний текст

***

Find Meat On Bones (Відчуй смак м’яса на кістках ) — читати повний текст

***

When I Woke, The Town Spoke (Коли я прокинувся, місто заговорило) —  читати повний текст

***

Not From This Anger (Не від гніву цього) — читати повний текст

***

It Is The Sinners’ Dust-Tongued Bell (Це дзвін грішних язиком пильним) —  читати повний текст

***

When All My Fve And Country Senses See (Коли п’ять агентів країни чуття) — читати повний текст

***

Because The Pleasure-Bird Whistles (Через те, що за дротами розпеченими)  — читати повний текст

***

Grief Thief Of Time (Печаль-викрадачка часу) — читати повний текст

***

In My Craft Or Sullen Art (У моєму ремеслі чи похмурому мистецтві) — читати повний текст

***

Light Breaks Where No Sun Shines (Світло розбивається об відсутнє світило) — читати повний текст

***

Especially When The October Wind (Особливо коли жовтневий вітер) — читати повний текст

***

The Song of the Mischievous Dog (Пісня пустотливого пса) — читати повний текст

***

Shall Gods be Said to Thump the Clouds (Чи буде сказано богам гатити в хмари) — читати повний текст

***

Deaths And Entrances (Смерті та входи) — читати повний текст

***

A Refusal to Mourn the Death, by Fire, of a Child in London (Відмова оплакувати смерть у вогні дитини в Лондоні) — читати повний текст

***

Twenty Four Years (Двадцять чотири роки)  — читати повний текст

***

A Saint About To Fall (Cвятий, який ось-ось упаде) — читати повний текст

***

Our Eunuch Dreams (Наші знечоловічені мрії) — читати повний текст

***

Foster The Light (Підтримуй світло) — читати повний текст

***

The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower (Сила, яка рухає квітку) — читати повний текст

***

The Hand That Signed The Paper (Рука, що підписала папір) — читати повний текст 

***

Poem In October (Вірш у жовтні) — читати повний текст

***

There Was A Saviour (Там був Спаситель) — читати повний текст

***

Over Sir John’s hill (Над пагорбом сера Джона) — читати повний текст

***

Lament (Лемент) — читати повний текст

***

Author’s Prologue (Авторський пролог) — читати повний текст

***

On A Wedding Anniversary (На річницю весілля) — читати повний текст

***

If I Were Tickled By The Rub Of Love (Якби мене лоскотала любов) — читати повний текст

Читайте також біографію поета та аналітику творчості у публікації  Ділан Томас. Блискавка на тлі зоряного неба