Ділан Томас. Над пагорбом сера Джона (Over Sir John’s hill)

Автор: редакция · 24.02.2025

Дsлан Томас

Вірш «Over Sir John’s Hill» Ділан Томас написав у травні 1949 року. Твір став частиною збірки «In Country Sleep» (1952).

Пагорб називають пагорбом сера Джона на честь сера Джона Перро (1528-1592), англійського лорда часів Єлизавети. Він побудував житло на вершині пагорба як оглядовий пост – звідси і назва пагорба. Вид на пагорб сера Джона відкривається з вікна робочого кабінету поета в Логарні.

У тексті зустрічається слово «тайберн» — це назва одного з місць страти злочинців у Великій Британії. Зазвичай використовується в евфемізмах для позначення місця смертної кари. Також згадується річка Тоуї (валлійською: Afon Tywi) — одна з найдовших річок, що повністю протікає в Уельсі. Загальна довжина становить 120 км.

Над пагорбом сера Джона

Над пагорбом сера Джона
яструб висить, понад ним вишина бездонна.
Поруч — вогні та хмари, він у сутінках тягне до пазурів,
немов на шибеницю, вгору променями своїх очей
дрібних птахів затоки,
бачить пронизливу дитячу гру
війни горобців і таких, що співають свою лебедину
в затінку плетива живоплотів
та безтурботно крекчуть
у вогненний тайберн над сплетінням в’язів доки
не впаде спалах яструбиного зашморгу.
Унизу свята чапля, що рибалить
у річці Тоуї, схиляє свій надгробок.

Спалах! – і разом з пір’ям тріщить чорна
шапка гнізда галки, якою увінчана, хоча й не очолена,
верхівка пагорба сера Джона,
і знову чайки мчать до яструба у вогні,
недоуздка висоти над плавниками Тоуї
у порив вітру туди, де осока,
де елегійний птах-рибалка б’є веслами крил
весь у схожих на гальку краплях
мілководдя.
«Ділі-ділі», — закликає яструб зверху, —
«Прийди та будь убитий».
Я гортаю аркуші води у плині
псалмів і тіні гарцюють серед піщаних крабів,
затиснутих у власних клешнях

і читають в мушлі, у свічаді наче,
смерть просту та невинну, як дзвін хлопчачий.
Вся хвала яструбу, що палає у сутінках з його очима буде заспівана.
Коли його гадючий гніт висить петлею з полум’ям під тавром.
змахни крилом, і благословення буде
молодим
зеленим курчатам бухти та кущів, що кудкудачуть:
«Ділі-ділі, Давай-но помремо».
Ми сумуємо, як веселі птахи, ми ніколи більше не залишимо гальку та в’яз —
чапля та я.
Я — юний Езоп, складаю казки вночі під дзенькіт вугрів,
а свята чапля співає в мушлі, що висить
у долині

кришталевої гавані, захопливої, як мандрівка,
де морська під ногами птахів пропливає бруківка,
І над водяними причалами, чиї стіни танцюють,
крутяться білі журавлі.
Це чапля і я, ув’язнені судом пагорба сера Джона,
розповідаємо про почуття провини
на колінах заблуканих птахів, яких Бог милує,
бо чує, що вміють висвистувати їхні груди,
Бог, у тиші своїх вихорів збережи тих, котрі вітають горобців
за пісню їхньої душі.
Тепер чапля сумує в бур’янистому узліссі
крізь вікна
сутінків і води — я бачу, як, вона шепоче, нахилившись,

віддзеркалена, мов сніг з пір’я тої,
що ловить рибу в сльозі Тоуї.
Тільки гукання сови
в дуплах розграбованих в’язів
та подих травинки у стиснутих долонях.
І ні зелені півні, ні кури
не кричать
зараз на пагорбі сера Джона.
Чапля, що обдирає лускаті низини хвиль,
створює всю музику і я, хто чує мелодію повільної,
журливої річки, вбираю в себе
перед настанням ночі ноти, які залишаються на цьому
розхитаному часом камені,
заради душ убитих птахів, що пливуть.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Over Sir John’s Hill

Over Sir John’s hill,
The hawk on fire hangs still;
In a hoisted cloud, at drop of dusk, he pulls to his claws
And gallows, up the rays of his eyes the small birds of the bay
And the shrill child’s play
Wars
Of the sparrows and such who swansing, dusk, in wrangling hedges.
And blithely they squawk
To fiery tyburn over the wrestle of elms until
The flash the noosed hawk
Crashes, and slowly the fishing holy stalking heron
In the river Towy below bows his tilted headstone.

Flash, and the plumes crack,
And a black cap of jack-
Daws Sir John’s just hill dons, and again the gulled birds hare
To the hawk on fire, the halter height, over Towy’s fins,
In a whack of wind.
There
Where the elegiac fisherbird stabs and paddles
In the pebbly dab-filled
Shallow and sedge, and ‘dilly dilly,’ calls the loft hawk,
‘Come and be killed,’
I open the leaves of the water at a passage
Of psalms and shadows among the pincered sandcrabs prancing

And read, in a shell
Death clear as a bouy’s bell:
All praise of the hawk on fire in hawk-eyed dusk be sung,
When his viperish fuse hangs looped with flames under the brand
Wing, and blest shall
Young
Green chickens of the bay and bushes cluck, ‘dilly dilly,
Come let us die.’
We grieve as the blithe birds, never again, leave shingle and elm,
The heron and I,
I young Aesop fabling to the near night by the dingle
Of eels, saint heron hymning in the shell-hung distant

Crystal harbour vale
Where the sea cobbles sail,
And wharves of water where the walls dance and the white cranes stilt.
It is the heron and I, under judging Sir John’s elmed
Hill, tell-tale the knelled
Guilt
Of the led-astray birds whom God, for their breast of whistles,
Have Mercy on,
God in his whirlwind silence save, who marks the sparrows hail,
For their souls’ song.
Now the heron grieves in the weeded verge. Through windows
Of dusk and water I see the tilting whispering

Heron, mirrored, go,
As the snapt feathers snow,
Fishing in the tear of the Towy. Only a hoot owl
Hollows, a grassblade blown in cupped hands, in the looted elms
And no green cocks or hens
Shout
Now on Sir John’s hill. The heron, ankling the scaly
Lowlands of the waves,
Makes all the music; and I who hear the tune of the slow,
Wear-willow river, grave,
Before the lunge of the night, the notes on this time-shaken
Stone for the sake of the souls of the slain birds sailing.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші