Ділан Томас. Смерті та входи (Deaths And Entrances)
Смерті та входи
В напівзапаленому вже напередодні
кількох близьких смертей, коли,
принаймні один із найулюбленіших,
тих, що завжди були,
вирушаючи до безодні,
має покинути левів та вогні свого крилатого подиху,
як мед залишає вулику бджолу, —
той з твоїх безсмертних друзів, котрі у будь-які часи
з порахованого пороху підняли б голоси,
щоб стріляти й співати тобі хвалу,
той, хто кликав з глибини душі, потрапить у спокій,
нездатний вщухнути чи нескінченно призупинятися, поки
гоїться рана, кінцева як ціль.
У багатьох поєднаних Лондон відчужує біль.
В напівзапаленому вже напередодні,
де біля твоїх вуст і ключів
переплітаються незнайомці, яким віднині жодні
не потрібні риси — очі, вилиці… Між втікачів
найбільш невідомий — твій сусід по полярній зорі,
сонце чужої вулиці.
Він, хто рішуче крокував до твоїх мерців,
пірне до власних сліз, обмиє свою дощову кров
у чоловічому морі, а наприкінці
змотає особисту земну кулю з твоєї водяної нитки
і завантажить у горла снарядних мушель
кожний крик, який виплакали німі
відтоді як світло нізвідки очікуваних зірниць
вперше спалахнуло в пітьмі його грозових зіниць.
В напівзапаленому вже напередодні
смертей та входів, коли поранені, знайомі та чужі,
шукали твою самотню могилу
на хвилях Лондона, перекинутих мов сходні від межі
буття до зони, де втрачають силу
радари співчуття,
один ворог із багатьох, хто добре знає, що серце твоє світиться,
у спостереженій темряві, тремтячій крізь шлюзи й печери,
дочекавшись нагоди,
потягне за блискавки, щоб закрити шлях світилу,
зануритися, з’ясувати твої темні коди
і обпалити лише вершників навспак,
перш ніж той, кого любив найменше,
увійде останнім Самсоном
у твій зодіак.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
***
Deaths And Entrances
On almost the incendiary eve
Of several near deaths,
When one at the great least of your best loved
And always known must leave
Lions and fires of his flying breath,
Of your immortal friends
Who’d raise the organs of the counted dust
To shoot and sing your praise,
One who called deepest down shall hold his peace
That cannot sink or cease
Endlessly to his wound
In many married London’s estranging grief.
On almost the incendiary eve
When at your lips and keys,
Locking, unlocking, the murdered strangers weave,
One who is most unknown,
Your polestar neighbour, sun of another street,
Will dive up to his tears.
He’ll bathe his raining blood in the male sea
Who strode for your own dead
And wind his globe out of your water thread
And load the throats of shells
with every cry since light
Flashed first across his thunderclapping eyes.
On almost the incendiary eve
Of deaths and entrances,
When near and strange wounded on London’s waves
Have sought your single grave,
One enemy, of many, who knows well
Your heart is luminous
In the watched dark, quivering through locks and caves,
Will pull the thunderbolts
To shut the sun, plunge, mount your darkened keys
And sear just riders back,
Until that one loved least
Looms the last Samson of your zodiac.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
(1 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
комментарии