Ділан Томас. Коли я прокинувся, місто заговорило (When I woke, the town spoke)

Вірш «When I Woke, The Town Spoke» був написаний Діланом Томасом у червні-вересні 1939 року. Твір є частиною збірки «Deaths and Entrances» (1946). Побутує думка, що вірш є передчуттям майбутньої війни, наближення якої поет дуже боявся.

Коли я прокинувся, місто заговорило

Коли я прокинувся, місто заговорило.
Птахи та годинники, дзвони та кавоварки
гомоніли окремо від юрби,
що клубочилася димом з труби
гуліверової цигарки.

Юрба вигиналася, наче зміїне тіло
вогню сновидінь, зворушеного кочергою.
І в сукупному виразі облич
відображалася збрижена ніч
простирал, просочених потом,
що колись був жагою.

За крок розташоване море у змові з вітром
розвіяло жаб, сатану та дочок удачі.
А надворі добродій з різаком
в крові по горло, по тім’я, цілком
відкраював клаптики ранку
від остачі безкраю ночі.

Двійник безтілесного часу, втілений в плоті —
О, цей книжковий рубець на бороді та вусах!-
Він вінчального гаспида рубить, немов
зайву паличку-гілочку з дерева мов,
котрими шипуче шепоче спокуса,
сповитим у лист язиком.

Удосвіта в ліжку я бог, що прощею судить.
Бо бачить з обох боків зло та добро на зламі.
Я гуляв би як Він, мов сльоза по лицю води,
та розвіявся подих див, що мене водив
шляхами, які в тому сходяться храмі,
де стіни з живих камінців –
від мамонтів до горобців.

Човни між качками та птаство між падолисту.
Земля — колір кожної барви в моїй палітрі.
Я сьогодні, прокинувшись, почув
голос, який відчувати почав
у збудженому сходом сонця повітрі.
То був не нащадок-пророк,

а крик прибережного міста, яке зламали.
Не Бог бив у дзвони, не Час – механізми мужні
у годинниках рухали хвиль каравани.
Я малював білий аркуш над островами,
як міг.
І монети співали мов мушлі,
на повіках моїх.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

When I Woke, The Town Spoke

When I woke, the town spoke.
Birds and clocks and cross bells
Dinned aside the
The reptile profligates in a flame,
Spoilers and pokers of sleep,
The next-door sea dispelled
Frogs and satans and woman-luck,
While a man outside with a billhook,
Up to his head in his blood,
Cutting the morning off,
The warm-veined double of Time
And his scarving beard from a book,
Slashed down the last snake as though
It were a wand or subtle bough,
Its tongue peeled in the wrap of a leaf.

Every morning I make,
God in bed, good and bad,
After a water-face walk,
The death-stagged scatter-breath
Mammoth and sparrowfall
Everybody’s earth.
Where birds ride like leaves and boats like ducks
I heard, this morning, waking,
Crossly out of the town noises
A voice in the erected air,
No prophet-progeny of mine,
Cry my sea town was breaking.
No Time, spoke the clocks, no God, rang the bells,
I drew the white sheet over the islands
And the coins on my eyelids sang like shells.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші

 

 

---

---