Ділан Томас. Коли я прокинувся, місто заговорило (When I woke, the town spoke)
Дилан Томас
Коли я прокинувся, місто заговорило
Коли я прокинувся, місто заговорило.
Птахи та годинники, дзвони та кавоварки
гомоніли окремо від юрби,
що клубочилася димом з труби
гуліверової цигарки.
Юрба вигиналася, наче зміїне тіло
вогню сновидінь, зворушеного кочергою.
І в сукупному виразі облич
відображалася збрижена ніч
простирал, просочених потом,
що колись був жагою.
За крок розташоване море у змові з вітром
розвіяло жаб, сатану та дочок удачі.
А надворі добродій з різаком
в крові по горло, по тім’я, цілком
відкраював клаптики ранку
від остачі безкраю ночі.
Двійник безтілесного часу, втілений в плоті —
О, цей книжковий рубець на бороді та вусах!-
Він вінчального гаспида рубить, немов
зайву паличку-гілочку з дерева мов,
котрими шипуче шепоче спокуса,
сповитим у лист язиком.
Удосвіта в ліжку я бог, що прощею судить.
Бо бачить з обох боків зло та добро на зламі.
Я гуляв би як Він, мов сльоза по лицю води,
та розвіявся подих див, що мене водив
шляхами, які в тому сходяться храмі,
де стіни з живих камінців –
від мамонтів до горобців.
Човни між качками та птаство між падолисту.
Земля — колір кожної барви в моїй палітрі.
Я сьогодні, прокинувшись, почув
голос, який відчувати почав
у збудженому сходом сонця повітрі.
То був не нащадок-пророк,
а крик прибережного міста, яке зламали.
Не Бог бив у дзвони, не Час – механізми мужні
у годинниках рухали хвиль каравани.
Я малював білий аркуш над островами,
як міг.
І монети співали, мов, мушлі,
на повіках моїх.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
***
When I woke, the town spoke
When I woke, the town spoke.
Birds and clocks and cross bells
Dinned aside the
The reptile profligates in a flame,
Spoilers and pokers of sleep,
The next-door sea dispelled
Frogs and satans and woman-luck,
While a man outside with a billhook,
Up to his head in his blood,
Cutting the morning off,
The warm-veined double of Time
And his scarving beard from a book,
Slashed down the last snake as though
It were a wand or subtle bough,
Its tongue peeled in the wrap of a leaf.
Every morning I make,
God in bed, good and bad,
After a water-face walk,
The death-stagged scatter-breath
Mammoth and sparrowfall
Everybody’s earth.
Where birds ride like leaves and boats like ducks
I heard, this morning, waking,
Crossly out of the town noises
A voice in the erected air,
No prophet-progeny of mine,
Cry my sea town was breaking.
No Time, spoke the clocks, no God, rang the bells,
I drew the white sheet over the islands
And the coins on my eyelids sang like shells.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
(2 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
комментарии