Ділан Томас. Авторський пролог (Author’s Prologue)

Автор: редакция · 12.03.2025

Вірш «Author’s Prologue» було створено Діланом Томасом у 1951 році як вступ до збірки «Collected Poems», котра вийшла у 1952 році, незадовго до смерті поета. У тексті зустрічається слово «брин» — від валлійського слова «bryn». Має значення «пагорб».

В оригіналі за словами поета:

Я поставив собі, мабуть, нерозумно, найважче завдання: Пролог складається з двох віршів… по 51 рядку кожен. І другий вірш римується з першим у зворотному порядку. Перший і останній рядки вірша римуються; другий і передостанній і так далі і так далі.

У перекладі ці технічні нюанси не збережені, натомість максимально відтворена смислова та поетична тканина тексту.

Авторський пролог

Цей день добігає кінця.
Бог пришвидшив розв’язку літа.
У моєму розхитаному морем домі
потік лососевого сонця.
На карколомних скелях,
заплутані цвіріньканням і фруктами:
піна, флейта, плавник і перо.
На закруженій у танці ратиці лісу
перетинаються: пінний пісок морських зірок,
торговки з рибного ринку,
чайки, сопілки, молюски та равлики.

Поруч ворон чорний та люди
подолані хмарами, які стають на коліна
до воріт заходу,
гуси майже в раю, хлопці
колючі та чаплі й раковини,
що говорять голосами семи морів.

Вічні води відділяють
від градів дев’яти днів
ту ніч, вежі чиї ловлять
релігійний вітер,
як стебла високої сухої соломи.

У бідному спокої я співаю
вам чужим (хоча пісня —
це палкий і чубатий вчинок,
вогонь птахів у
лісі, що перевертається на світ,
звук сплеску для мого лебедя),
з цих приземкуватих аркушів,
що полетять і впадуть,
мов листя дерев, яке
кришитися і розривається
у спекотну літню ніч.

Висмоктане сонце ковзає до моря де лосось
і німі лебеді висинюють
сутінки моєї вкритої блискітками бухти,
коли я впорядковую
цей гамір форм,
щоб ви знали,
як я, добродій, що обертається,
славлю також зірку, ревучого птаха,
народжене морем, розірване людиною
та кров’ю освячене.

Слухайте: Я сурмлю про це місце,
від риби до згірка для стрибків! Подивіться:
я будую свій гучнокрилий ковчег
в міру моєї любові,
коли починається повінь,
з джерела
страху, люті читати, юродства правди,
розплавленого до гірського потоку
понад сплячою раною
порожньої ферми білих овець,
до Уельсу в моїх руках.

Агей, там, у замку,
ти, володар співочих сов, хто біжить і пірнає
у мерехтіння місячних променів,
олень вкритий хутром видолинка мертвий!
Агов, там на вивернутій глибині бринів,
моя розвіяна горлиця
з валлійським та побожним граком,
що майже таємно
воркують хвалу лісу,
яка вимріює блакитні ноти зі свого гнізда
вниз, до куликового стада!
Гей, галасливий клан
безкорисливих, з горем
у дзьобах, на балакучих накидках!

Ба! На гребні пагорба
стрімкий заєць! Хто
окрім тварин товстих, мов злодії
на Божих грубих ґрунтах
(Хвала Його тваринам!)
чує там цей лисячий вогник,
у гуркоті кораблів моєї повені,
коли я рубаю та б’ю?
(Зіткнення ковадла мого
хаосу та скрипки ця мелодія
на язикатому грибу-дощовику.)

Звірі, які сплять гарно й тонко —
тсс! – у свинячому лісі! Зібрані у копиці
порожні ферми у напливі
води кудахчуть та горнуться одна до одної
А на дахах комор — півняча війна!

О королівство сусідів плавцевих
повзучих та пернатих — мерщій до
клаптикового ковчега,
де Ной місцевої бухти п’є хмільний напій
зі шкури, луски та шерсті.
Скоро залишаться лише
глухі дзвони, що потонули в глибині
овець, шум церков
та бідний спокій, коли сонце сідає
і темрява перетворює на мілину
кожне святе поле.

Тоді ми поїдемо самі,
під зірками Уельсу.
І заплачуть сонми ковчегів! І через
покриті водою землі,
наповнені любов’ю, попливуть,
як дерев’яні острови, з пагорба на пагорб.
Гулу, моя носоносна голубко з флейтою!
Агов старий морський лис!
Синичка Том і мишка Дай!
Мій ковчег співає на сонці.
Бог пришвидшив розв’язку літа
і повінь розквітає прямо зараз

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Author’s Prologue

This day winding down now
At God speeded summer’s end
In the torrent salmon sun,
In my seashaken house
On a breakneck of rocks
Tangled with chirrup and fruit,
Froth, flute, fin, and quill
At a wood’s dancing hoof,
By scummed, starfish sands
With their fishwife cross
Gulls, pipers, cockles, and snails,
Out there, crow black, men
Tackled with clouds, who kneel
To the sunset nets,
Geese nearly in heaven, boys
Stabbing, and herons, and shells
That speak seven seas,
Eternal waters away
From the cities of nine
Days’ night whose towers will catch
In the religious wind
Like stalks of tall, dry straw,
At poor peace I sing
To you strangers (though song
Is a burning and crested act,
The fire of birds in
The world’s turning wood,
For my swan, splay sounds),
Out of these seathumbed leaves
That will fly and fall
Like leaves of trees and as soon
Crumble and undie
Into the dogdayed night.
Seaward the salmon, sucked sun slips,
And the dumb swans drub blue
My dabbed bay’s dusk, as I hack
This rumpus of shapes
For you to know
How I, a spining man,
Glory also this star, bird
Roared, sea born, man torn, blood blest.
Hark: I trumpet the place,
From fish to jumping hill! Look:
I build my bellowing ark
To the best of my love
As the flood begins,
Out of the fountainhead
Of fear, rage read, manalive,
Molten and mountainous to stream
Over the wound asleep
Sheep white hollow farms
To Wales in my arms.
Hoo, there, in castle keep,
You king singsong owls, who moonbeam
The flickering runs and dive
The dingle furred deer dead!
Huloo, on plumbed bryns,
O my ruffled ring dove
in the hooting, nearly dark
With Welsh and reverent rook,
Coo rooning the woods’ praise,
who moons her blue notes from her nest
Down to the curlew herd!
Ho, hullaballoing clan
Agape, with woe
In your beaks, on the gabbing capes!
Heigh, on horseback hill, jack
Whisking hare! who
Hears, there, this fox light, my flood ship’s
Clangour as I hew and smite
(A clash of anvils for my
Hubbub and fiddle, this tune
On atounged puffball)
But animals thick as theives
On God’s rough tumbling grounds
(Hail to His beasthood!).
Beasts who sleep good and thin,
Hist, in hogback woods! The haystacked
Hollow farms in a throng
Of waters cluck and cling,
And barnroofs cockcrow war!
O kingdom of neighbors finned
Felled and quilled, flash to my patch
Work ark and the moonshine
Drinking Noah of the bay,
With pelt, and scale, and fleece:
Only the drowned deep bells
Of sheep and churches noise
Poor peace as the sun sets
And dark shoals every holy field.
We will ride out alone then,
Under the stars of Wales,
Cry, Multiudes of arks! Across
The water lidded lands,
Manned with their loves they’ll move
Like wooden islands, hill to hill.
Huloo, my prowed dove with a flute!
Ahoy, old, sea-legged fox,
Tom tit and Dai mouse!
My ark sings in the sun
At God speeded summer’s end
And the flood flowers now.