Ділан Томас. Вірш у жовтні (Poem In October)
Вірш у жовтні
Коли тридцятий рік мій шлях почав до неба,
я сон допив і порт почув, і гомін гаю,
і берег десь неподалік,
соборний мідіями й чаплею священний,
Я слухав перший поклик ранку –
хвиль молитви та голоси
грака та чайки,
снастей вітрильних лопотіння між павутин сітей –
ці звуки
зі мною рухалися через наразі напівсонне місто.
Мій день народження почався з водоплавних
птахів і птиць дерев крилатих, що летіли
над фермами моє ім’я
та білогривими, як оболоки, кіньми.
І я піднявся в непогожу
вологу осінь і пішов
за край у зливі
прожитих днів, куди вже й чапля пірнула. Далі – шлях
за браму,
котру за мною зачинило пробуджене нарешті місто.
Пружинки жайворонків у хвилястій хмарі,
а вздовж дороги – чагарі по вінця повні
співочим посвистом дроздів
і світлом тихим, що жовтневе сонце точить
на плечі пагорба, мов літом,
коли тут клімат був м’яким
і з віт солодкі співаки
раптово вранці
туди злітали, де блукав я і в дощовий вслухався
вітер,
який так вив, мов кликав стужу до гаю, що біля підніжжя.
Безбарвна мряка понад портом. Біля моря
церківка, зверху рівна равлику з рогами
брунатними, немов сова,
через туман і замок. Тут весна та літо
буяли у казках, де жайвір
ширяє вище хмарних зграй
і здивування
моє з ним поруч. Народини в гостях у спогадів ще теплих
ось-ось би і розпочалися, але змінилася погода.
Осіннім мріям про країну безтурботну
прийшли на зміну інше небо та повітря
і диво літа знов несло,
мов течія, порічки, яблука та груші.
І я узрів у повороті
забуті ранки перших літ,
коли матуся
мене водила тут малого крізь притчі сонячного світла
смарагдових каплиць легенди та чарівні поля дитинства,
крізь двічі переказані терени,
що їхні сльози обпікали мої щоки
і серце досі із моїм
в одному ритмі б’ється, бо живе у ньому,
як ті ліси, та річка й море,
де хлопчик чув луну думок
покійних предків
і шепотів про свої чисті дитячі радощі
деревам,
камінню, рибам — всіх одна їх жива єднала таємниця.
Я дивувався дню народження і далі,
хоча погода знов змінилася. І щирість
дитяча, втрачена давно,
дзвеніла й радісно іскрилася на сонці.
У мій тридцятий крок до неба
стояв чудовий літній день.
А знизу місто
лежало у жовтневій крові. О, хай моя душа
співає
На цьому ж пагорбі незмінну і через рік сердечну правду.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
***
Poem In October
It was my thirtieth year to heaven
Woke to my hearing from harbour and neighbour wood
And the mussel pooled and the heron
Priested shore
The morning beckon
With water praying and call of seagull and rook
And the knock of sailing boats on the net webbed wall
Myself to set foot
That second
In the still sleeping town and set forth.
My birthday began with the water-
Birds and the birds of the winged trees flying my name
Above the farms and the white horses
And I rose
In rainy autumn
And walked abroad in a shower of all my days.
High tide and the heron dived when I took the road
Over the border
And the gates
Of the town closed as the town awoke.
A springful of larks in a rolling
Cloud and the roadside bushes brimming with whistling
Blackbirds and the sun of October
Summery
On the hill’s shoulder,
Here were fond climates and sweet singers suddenly
Come in the morning where I wandered and listened
To the rain wringing
Wind blow cold
In the wood faraway under me.
Pale rain over the dwindling harbour
And over the sea wet church the size of a snail
With its horns through mist and the castle
Brown as owls
But all the gardens
Of spring and summer were blooming in the tall tales
Beyond the border and under the lark full cloud.
There could I marvel
My birthday
Away but the weather turned around.
It turned away from the blithe country
And down the other air and the blue altered sky
Streamed again a wonder of summer
With apples
Pears and red currants
And I saw in the turning so clearly a child’s
Forgotten mornings when he walked with his mother
Through the parables
Of sun light
And the legends of the green chapels
And the twice told fields of infancy
That his tears burned my cheeks and his heart moved in mine.
These were the woods the river and sea
Where a boy
In the listening
Summertime of the dead whispered the truth of his joy
To the trees and the stones and the fish in the tide.
And the mystery
Sang alive
Still in the water and singingbirds.
And there could I marvel my birthday
Away but the weather turned around. And the true
Joy of the long dead child sang burning
In the sun.
It was my thirtieth
Year to heaven stood there then in the summer noon
Though the town below lay leaved with October blood.
O may my heart’s truth
Still be sung
On this high hill in a year’s turning.
1944 р
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
(оценок ещё нет)
Загрузка...
комментарии