Ділан Томас. Лемент (Lament)

Автор: редакция · 08.03.2025

Лемент

В літа, коли я — вітрогон та пустун
був чорним плювком між камінням каплиці
(Зітхнув собі стрижень старий, але й досі
за звичкою радий усякій спідниці),
я в заростях аґрусу слухав сову,
що грубо вдавала синицю-казкарку
і брався рум’янцем, як бачив грайливих
панянок на вигоні біля фільварку.
Я, грішний, тоді залицявся як міг,
гойдався на релі та пас їх очима
ночами кохав і лишав тих зелених,
мов листя, весільних дружин за плечима
тужити у вугільно-чорних кущах.

Коли я поривчастий був богатир
і звір вороний та крилатий жуками
(Зітхнув собі стрижень старий, що і досі
в думках за гулящими біга дівками)
між хлопцем та парубком десь на межі
від юні хмільний та багатий на рухи
я так у в’юнистих свистів димоходах,
що в темних канавах росли повитухи
і криком шипіли: «Хутчіше!» мені
мілин простирадла, де плив я по груди
і в ковдрах стрибав запашних конюшини,
тремтячі відбитки лишаючи всюди
у просторі вугільно-чорних ночей.

Коли я вже був на всі сто чоловік
та гайворон в небі святого будинку
(Зітхнув собі стрижень старий і подумав,
що нині для зваби доба відпочинку),
як бренді міцний у басовій порі,
не кіт веснохвостий в гарячому місті,
що будь-яку жінку приймає за мишку,
а бик, чиї м’язи серпневі горбисті
несуть його хіть до спекотних черід,
я мав тоді час і кохав неквапливо
і ніжився у білосніжному ліжку
один та не сам, бо до мене, як диво,
причеплена вугільно-чорна душа.

Коли споловинив мене біг років
і праведне з грішним дійшли розуміння
(Зітхнув собі стрижень старий, пригадавши
недавні фіаско свої та падіння),
на місці телят і котів у вогні
з биком гікорієвим в рясті молочнім,
лишилася чорна вівця криворога
і я у непевного часу в оточені.
Тоді я все плотське довірив душі
і кинув її в чорне вугільне небо —
нехай собі пару шукає жіночу
у зоряній далі таку, яку треба,
щоб далі вже долю ділити на двох.

Тепер я навряд чи, на жаль, чоловік,
не вогнище пристрасті – дим попелища
(Зітхнув собі стрижень старий, що ще марить
жінками, хоча вже й не скаже навіщо).
Я під вуркотіння лежу голубів
худий у охайній та клятій кімнаті
і слухаю дзвонів перегуки добрих…
Тим часом дружина небесної статі
моїй народила душі янголяток
та гарпій, з того ж, уяви собі, лона.
Цнотливість благає за мене, співає,
мій подих останній, мій чорний, все гроно
чеснот підсолоджує й злить мою смерть.

(Переклад- Ігор Касьяненко)

***

Lament

When I was a windy boy and a bit
And the black spit of the chapel fold,
(Sighed the old ram rod, dying of women),
I tiptoed shy in the gooseberry wood,
The rude owl cried like a tell-tale tit,
I skipped in a blush as the big girls rolled
Nine-pin down on donkey’s common,
And on seesaw sunday nights I wooed
Whoever I would with my wicked eyes,
The whole of the moon I could love and leave
All the green leaved little weddings’ wives
In the coal black bush and let them grieve.

When I was a gusty man and a half
And the black beast of the beetles’ pews
(Sighed the old ram rod, dying of bitches),
Not a boy and a bit in the wick-
Dipping moon and drunk as a new dropped calf,
I whistled all night in the twisted flues,
Midwives grew in the midnight ditches,
And the sizzling sheets of the town cried, Quick!-
Whenever I dove in a breast high shoal,
Wherever I ramped in the clover quilts,
Whatsoever I did in the coal-
Black night, I left my quivering prints.

When I was a man you could call a man
And the black cross of the holy house,
(Sighed the old ram rod, dying of welcome),
Brandy and ripe in my bright, bass prime,
No springtailed tom in the red hot town
With every simmering woman his mouse
But a hillocky bull in the swelter
Of summer come in his great good time
To the sultry, biding herds, I said,
Oh, time enough when the blood runs cold,
And I lie down but to sleep in bed,
For my sulking, skulking, coal black soul!

When I was half the man I was
And serve me right as the preachers warn,
(Sighed the old ram rod, dying of downfall),
No flailing calf or cat in a flame
Or hickory bull in milky grass
But a black sheep with a crumpled horn,
At last the soul from its foul mousehole
Slunk pouting out when the limp time came;
And I gave my soul a blind, slashed eye,
Gristle and rind, and a roarers’ life,
And I shoved it into the coal black sky
To find a woman’s soul for a wife.

Now I am a man no more no more
And a black reward for a roaring life,
(Sighed the old ram rod, dying of strangers),
Tidy and cursed in my dove cooed room
I lie down thin and hear the good bells jaw—
For, oh, my soul found a sunday wife
In the coal black sky and she bore angels!
Harpies around me out of her womb!
Chastity prays for me, piety sings,
Innocence sweetens my last black breath,
Modesty hides my thighs in her wings,
And all the deadly virtues plague my death!

1952 (January 1)

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші