Ділан Томас. Сила, яка рухає квітку (The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower)
Ділан Томас
Поезію «The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower» Ділан Томас написав 12 жовтня 1933 року. Вона присвячена одній з юнацьких подружок Ділана, ім’я якої вказано тільки ініціалами EP. Твір є частиною збірки «18 Poems» (1934). Вірш був переможцем щорічної премії газети «Sunday Referee» за кращий поетичний твір.
Сила, яка рухає квітку
Сила, яка рухає квітку, просочуючи зелений гніт,
керує і моїм зеленим віком.
Той, що підриває коріння дерев,
руйнує літа мої ліком,
гордий чесно виконаною обіцянкою,
якої не давав нікому.
І я німий, сказати троянді, схожій на кому,
що моя молодість зігнута такою ж зимовою лихоманкою.
Сила, яка проганяє воду крізь товщу нерозуміння скель,
жене й у мені червону річку.
Те, що сушить потоки красномовності
перетворює моє на майбутню свічку.
І я німий говорити, чим повен до вен,
мовби фігове дерево смоквами,
чи той, що у спеку джерело гірське в себе
всмоктує.
Рука, яка крутить воду в басейні, ворушить пливучий пісок.
Та, котра в’яже мотузкою вітер, що дме.
тягне вітрило мого савана, мов кота у мішок.
І я німий, повідати підвішеному до життя
стрічкою долі строкатою,
як і з моєї глини роблять вапно співчуття
катове.
Вуста змін присмоктуються до верхівки фонтану.
Любов капає і збирається, але впала кров
заспокоїть кожну її рану.
І я німий, розповісти погоничу поганої погоди,
що в неї, для іншої звісно нагоди,
натура іще і висока є,
десь поруч, за крок,
де час ходить небом навколо зірок
і цокає.
І я німий сповідатися праху коханої так,
мов по простирадлу моєму повзе той же самий кривий хробак.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
***
The Force That Through The Green Fuse Drives The Flower
The force that through the green fuse drives the flower
Drives my green age; that blasts the roots of trees
Is my destroyer.
And I am dumb to tell the crooked rose
My youth is bent by the same wintry fever.
The force that drives the water through the rocks
Drives my red blood; that dries the mouthing streams
Turns mine to wax.
And I am dumb to mouth unto my veins
How at the mountain spring the same mouth sucks.
The hand that whirls the water in the pool
Stirs the quicksand; that ropes the blowing wind
Hauls my shroud sail.
And I am dumb to tell the hanging man
How of my clay is made the hangman’s lime.
The lips of time leech to the fountain head;
Love drips and gathers, but the fallen blood
Shall calm her sores.
And I am dumb to tell a weather’s wind
How time has ticked a heaven round the stars.
And I am dumb to tell the lover’s tomb
How at my sheet goes the same crooked worm.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
(2 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
комментарии