Ділан Томас. Там був Спаситель (There Was A Saviour)

Автор: редакция · 16.02.2025

Ділан Томас

Вірш «There Was A Saviour» Ділан Томас написав у січні-березні 1940 року. Твір є частиною збірки «Deaths and Entrances» (1946).

Там був Спаситель

Спаситель рідшим був за радій
і більш звичайним, ніж вода.
Жорстокий, бо безжальну відав правду,
він в лоно ритму серця – духу охоронця —
збирав своїх дітей, відірваних від сонця,
як промені у ноту золоту.
Незрячим бранцям тіл ключі давав пророчі
та з посмішкою відкривав їм очі.

Дитячі голоси, загублені в пустелі,
турботу й прихисток в його
неспокої надійному шукайте.
Коли настирне зло ламало стрій природи,
тваринам і птахам чинило перешкоди
та множило біду серед людей,
ми мужніми були, бо у добу ту дику
за подихом його не чули крику.

Церквами, що услід зі сліз його вставали
йшла слава добра та лунка:
він б’є, але пуховою рукою.
Ти, хто не плакав над земним кінцем людини,
хай сум твій до його полине батьківщини
і радістю наповниться, яка
ніколи та ніде не стане вже журбою.
В пітьмі наразі тільки ми с тобою.

Брат з братом, горді два та почорнілі тужать
пліч-о-пліч, замкнені в зимі.
До цього року, схожого на пустку,
ми, що і в кращі миті рухалися кволо,
лише зітхали, коли бачили навколо
користолюбство й ворожнечі вир.
А нині плач стоїть, великий плач прозріння
над місцем ледь помітного падіння.

За горді смерті тих, кого не відшукати,
за житла, що спустошені тому,
що нехтували нашими кістками,
чужий наш власний прах влітає у господу,
де вікували ми, та не бували зроду.
Вигнанці у собі, ми вкупі з ним,
пробуджуємо ту м’яку, розкуту й грубу
любов, що будь-яку долає згубу.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

There Was A Saviour

There was a saviour
Rarer than radium,
Commoner than water, crueller than truth;
Children kept from the sun
Assembled at his tongue
To hear the golden note turn in a groove,
Prisoners of wishes locked their eyes
In the jails and studies of his keyless smiles.

The voice of children says
From a lost wilderness
There was calm to be done in his safe unrest,
When hindering man hurt
Man, animal, or bird
We hid our fears in that murdering breath,
Silence, silence to do, when earth grew loud,
In lairs and asylums of the tremendous shout.

There was glory to hear
In the churches of his tears,
Under his downy arm you sighed as he struck,
O you who could not cry
On to the ground when a man died
Put a tear for joy in the unearthly flood
And laid your cheek against a cloud-formed shell:
Now in the dark there is only yourself and myself.

Two proud, blacked brothers cry,
Winter-locked side by side,
To this inhospitable hollow year,
O we who could not stir
One lean sigh when we heard
Greed on man beating near and fire neighbour
But wailed and nested in the sky-blue wall
Now break a giant tear for the little known fall,

For the drooping of homes
That did not nurse our bones,
Brave deaths of only ones but never found,
Now see, alone in us,
Our own true strangers’ dust
Ride through the doors of our unentered house.
Exiled in us we arouse the soft,
Unclenched, armless, silk and rough love that breaks all rocks.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші