Ділан Томас. Світло розбивається об відсутнє світило (Light Breaks Where No Sun Shines)
Дилан Томас
Світло розбивається об відсутнє світило
Світло розбивається об відсутнє світило.
Де хвилі не при справах,
там води серця роблять своє діло.
І зламані привиди зі світлячками в головах —
уречевлені осяяння
прорізають плоть, де м’ясо не покриває тіло.
Вогник у стегнах зігріває юність і сім’я
та спалює насіння віку.
Де зерно не ворушиться, підсумок людини
розмивається в яскравих, як інжир, зірках,
котрим немає ліку.
Покинута воском свічка демонструє свої волосини.
За очима світає. Наче з двох кінців тижня,
з полюсів черепа й пальців ніг
вітряна кров ковзає, як море.
Не обгороджені, не забиті водограї неба
фонтанують до стрижня,
що передбачає в посмішці нафту сліз,
тобто занадто багато горя.
Ніч в колах очниць,
мов деякий смолистий місяць, межа глобусів.
День освітлює кістку.
Там, де холоду немає очищальні буревії,
що не даремно чекали на добру звістку,
відшпилюють зимові халати.
Плівка весни звисає з повік і чіпляється квітнем за вії.
На кінчиках думок, що пахнуть у час дощу
одностайністю, як толока,
пробиваються промені з надр прихованих ділянок.
Коли логіка вмирає, секрет ґрунту проростає крізь око,
і кров підстрибує на сонці.
Над пустими наділами зупиняється світанок.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
***
Light Breaks Where No Sun Shines
Light breaks where no sun shines;
Where no sea runs, the waters of the heart
Push in their tides;
And, broken ghosts with glow-worms in their heads,
The things of light
File through the flesh where no flesh decks the bones.
A candle in the thighs
Warms youth and seed and burns the seeds of age;
Where no seed stirs,
The fruit of man unwrinkles in the stars,
Bright as a fig;
Where no wax is, the candle shows its hairs.
Dawn breaks behind the eyes;
From poles of skull and toe the windy blood
Slides like a sea;
Nor fenced, nor staked, the gushers of the sky
Spout to the rod
Divining in a smile the oil of tears.
Night in the sockets rounds,
Like some pitch moon, the limit of the globes;
Day lights the bone;
Where no cold is, the skinning gales unpin
The winter’s robes;
The film of spring is hanging from the lids.
Light breaks on secret lots,
On tips of thought where thoughts smell in the rain;
When logics dies,
The secret of the soil grows through the eye,
And blood jumps in the sun;
Above the waste allotments the dawn halts.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
(1 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
комментарии