Ділан Томас. Світло розбивається об відсутнє світило (Light Breaks Where No Sun Shines)
Дилан Томас
Вірш «Light Breaks Where No Sun Shines» Ділан Томас написав у листопаді 1933 року. Стверджується, що в ньому йде розповідь про зачаття. Після першої публікації твору у 1934 році до редакції «The Listener» почали надходити листи-скарги від пуританські налаштованих читачів. Втім, це тільки збільшило популярність поета. У підсумку твір став частиною збірки «18 Poems» (1934).
Світло розбивається об відсутнє світило
Світло розбивається об відсутнє світило.
Коли хвилі не при справах,
води серця роблять своє діло.
І зламані привиди зі світлячками в головах —
уречевлені осяяння
прорізають плоть, де м’ясо не покриває тіло.
Вогник у стегнах зігріває юність і сім’я
та спалює насіння віку.
Де зерно не ворушиться, підсумок людини
розмивається в яскравих, як інжир, зірках,
котрим немає ліку.
Покинута воском свічка демонструє свої волосини.
За очима світає. Наче з двох кінців тижня,
з полюсів черепа й пальців ніг
вітряна кров ковзає, як море.
Не обгороджені, не забиті водограї неба
фонтанують до стрижня,
що передбачає в посмішці нафту сліз,
тобто занадто багато горя.
Ніч в колах очниць,
мов деякий смолистий місяць, межа глобусів.
День освітлює кістку.
Там, де холоду немає очищальні буревії,
що не даремно чекали на добру звістку,
відшпилюють зимові халати.
Плівка весни звисає з повік і чіпляється квітнем за вії.
На кінчиках думок, що пахнуть у час дощу
одностайністю, як толока,
пробиваються промені з надр прихованих ділянок.
Коли логіка вмирає, секрет ґрунту проростає крізь око,
і кров підстрибує на сонці.
Над пустими наділами зупиняється світанок.
(Переклад — Ігор Касьяненко)
***
Light Breaks Where No Sun Shines
Light breaks where no sun shines;
Where no sea runs, the waters of the heart
Push in their tides;
And, broken ghosts with glow-worms in their heads,
The things of light
File through the flesh where no flesh decks the bones.
A candle in the thighs
Warms youth and seed and burns the seeds of age;
Where no seed stirs,
The fruit of man unwrinkles in the stars,
Bright as a fig;
Where no wax is, the candle shows its hairs.
Dawn breaks behind the eyes;
From poles of skull and toe the windy blood
Slides like a sea;
Nor fenced, nor staked, the gushers of the sky
Spout to the rod
Divining in a smile the oil of tears.
Night in the sockets rounds,
Like some pitch moon, the limit of the globes;
Day lights the bone;
Where no cold is, the skinning gales unpin
The winter’s robes;
The film of spring is hanging from the lids.
Light breaks on secret lots,
On tips of thought where thoughts smell in the rain;
When logics dies,
The secret of the soil grows through the eye,
And blood jumps in the sun;
Above the waste allotments the dawn halts.
Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші
(2 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
комментарии