Пантелеймон Куліш — опальний світоч української культури

Пантелеймон Куліш — видатний український письменник, мислитель та мовознавець. Один з могутньої плеяди творців сучасної української літературної мови.

Важливо підкреслити, що Пантелеймон Олександрович був далеко не поодинокою зіркою українства на тлі буйного розквіту імперської словесності XIX  століття. У процесі розповіді ми будемо постійно згадувати його літературних та наукових побратимів.

З іншого боку, Куліш дійсно був унікальною особистістю. З точки зору масштабу письменницького та наукового доробку у нього є всі права вважатися одним з найвидатніших українців того часу. Але сьогодні його ім’я згадують набагато рідше, ніж воно того варте. Та й радянська влада чомусь не дуже святкувала Куліша. На відміну від Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки. Чому ж так? Чому творів  Куліша не знайти у шкільних підручниках радянських часів?

Відповідь,точніше наша версія відповіді, буде трохи згодом.

Життєпис. Цікаві факти.

Пантелеймон Куліш народився 7 серпня 1819 року в селищі Вороніж Глухівського повіту нинішньої Сумської області. Тепер це Шосткінський район Сумщини.

Пантелеймон Куліш

Пантелеймон Куліш

Як і його молодший побратим Борис Грінченко (1853-1910), походив з дрібнопомісних дворян – колишньої козацької старшини. Важливою складовою початкової освіти майбутнього письменника були казки та народні пісні. Їх малому Паньку розповідала та співала мати, про яку він казав, що вона думала піснями, а розмовляла приказками та прислів’ями.

Схожий бекграунд у більшості знакових діячів української культури XIX століття, зокрема у Павла Грабовського. Жива народна мова, втілена у казкові фантазії та ліричні переживання – ідеальний родючий ґрунт для творчих сходів талановитого митця.

Куліш на чотири з половиною роки молодший за Тараса Шевченка, з яким товаришував у житті і гаряче сперечався у творчості. Шевченко, до речі, навіть був шафером на весіллі Пантелеймона Куліша та Ганни Барвінок (Олександри Білозерської).

Життя Куліша було схоже на гойдалку. Працював викладачем російської мови і одночасно активно пропагував українську. Збирав історичні пісні та думи. Віршував, писав прозу імперською та рідною мовою. Знав старослов’янську, німецьку, польську, французьку, шведську, італійську та латину. Багато перекладав зі світових класиків

Отримував гранти від Петербурзької Академії наук, був заарештований за зв’язки з Кирило-Мефодіївським братством, пережив з дружиною втрату дитини, провів три роки у засланні, видавав книжки та журнали. Склав та випустив друком перший український буквар. Працював в імперських державних установах, мандрував Західною Європою, обіймав посаду директора Департаменту духовних справ у Варшаві. Жив у Відні, потім повернувся до  Санкт-Петербургу.

Після Емського указу 1876 року придбав хутір у Чернігівській губернії, який назвав на честь дружини —  Ганнина Пустинь. Там і пішов з життя 14 лютого 1897 року. Наприостанку, вже долаючи завершальні версти земної путі, перекладав на українську мову Біблію. 

Кулишівка

Кулишівка або система Куліша — фонетичний правопис української мови, який винайшов і застосував у своїх книжках Пантелеймон Куліш.

Завдання правильної передачі вимови українських слів повстало після виходу «Енеїди» Котляревського. Однією з перших спроб впорядкувати граматику народної мови, яка раптом стала літературною, була система Олексія Павловського, створена ще у 1804 році.

Куліш продовжив напрацювання Павловського. Власне, тут важливо було домовитися щодо єдиних правил, які б задовольняли усіх літераторів і адекватно сприймалися читачем. І хоча авторитет Куліша-інтелектуала був надзвичайно високим, пошуки ідеалу кулішівкої не завершилися. Вони продовжуються й досі.

Детальніше процес становлення писемної української мови дорадянського періоду ми описали у публікації, присвяченій життю Бориса Грінченка: «Борис Грінченко. Життєпис у вигляді ліричних відступів.  

Епістолярний Казанова

Незважаючи на те, що Куліш прожив усе життя у шлюбі з однією жінкою, йому приписують безліч паралельних романів. Втім, при цьому додають, що листи він писав більш охоче, ніж ходив на побачення. Він взагалі жив у стилі письма. Кажуть, що вже хворий, лежачі у півсвідомому стані, водив перед собою пальцем, ніби щось дописував…

Марко Вовчок

Марко Вовчок

Щодо жінок, то більш за все Куліш  полюбляв вчити їх життю. Воно і зрозуміло. Чоловіком він був вельми розумним, естетично обдарованим, мав у голові купу знань та ідей і якщо когось і визнавав собі за рівню, так тільки Шевченка. Та й зовні, судячи з портретів, був так нічого собі — і гарний, і модний.

Мужчинам поруч з таким альфа-титаном було незручно, а ось жінки з задоволенням сприймали увагу Куліша. Ми не наважимося перераховувати численні імена усіх представниць прекрасної статі, з якими пильна громадськість пов’язує пікантну складову життя Куліша. Згадаємо тільки історію з Марією Маркович. Вона ж Марія Вілінська, вона ж Марко Вовчок.

Ця жінка знала 10 головних європейських мов, але краще за все вміла мовчати. Вона просто геніально мовчала. ЇЇ мовчання зводило з розуму талановитих чоловіків і в Україні, і за кордоном. Саме за це божественно-відчужене мовчання, тобто за «вовкуватість» Куліш назвав її Вовчок. Ну а ім’я Марко вже пішло від прізвища чоловіка — Опанаса Марковича.

Трагедія кохання сталася, коли Марко Вовчок пообіцяла Кулішу втекти з ним до Дрездена і… подалася до Берліну з Тургенєвим. Пантелеймон Олександрович від такої вишуканої зради ледь не збожеволів, але доволі швидко втішився і перемкнув увагу на інших панянок.

Чорна рада

«Чорна рада» — перший український історичний роман. Пантелеймон Куліш працював над ним 14 років і створив книгу російською та українською. Російськомовну віддав на перевірку цензурі, а потім, отримавши дозвіл на публікацію, у 1857 році видав обидві версії. Вони дещо відрізняються.

Взагалі, Чорна рада – це спільні виборчі збори, у котрих мали право брати участь не тільки представники козацької старшини, але й чернь – прості козаки та посполиті. В романі Куліша описуються події, які передували і наслідували Чорній раді, що відбулася в Ніжині у 1663 році. Тоді гетьманом було обрано Івана Брюховецького.

Історичний період, про який ідеться в романі, носить назву Руїна. Детальніше читайте у нашому матеріалі: Позитивні наслідки періоду Руїни для української державності.

Роман «Чорна рада»  — не тільки про політику, але й про кохання, честь, мужність, про ідеали та побут українців тієї важкої, але славної доби. В ньому описується Україна часів розквіту козацького руху, коли українці починали себе відчувати єдиним народом і шукали шляхи створення власної держави. Дійові особи роману — як реальні історичні постаті, так і видумані автором персонажі. Але вони однаково живі, вони діють, змінюються, сумніваються, мріють і виборють своє право на щастя.

Звернемо увагу на важливий момент. Іван Брюховецький прийшов до влади на хвилі обіцянок простим людям, що їхнє життя покращиться. Але після перемоги на виборах повівся зовсім не так, як обіцяв. Одним словом — абсолютно сучасний сюжет.

Опальний літератор

І ось тепер нарешті прийшов час з’ясувати, чому ж радянська влада практично ігнорувала Куліша.

Відповідей тут декілька. По-перше, радянська історія взагалі намагалася не помічати період Руїни. Для імперської ї науки СССР все щасливо завершилося в момент підписання Переяславської угоди. По-друге, образ промосковського гетьмана Івана Брюховецького (Іванця), якого у підсумку за брехню вбили власні козаки…

Ганна Барвінок

Ганна Барвінок (Олександра Білозерська)

Хто ж бо того не знає, скілько опісля розлито на Вкраїні крові через Іванцеве лукавство да через неситу хтивість московських воєвод?

— питає Куліш у XVI главі «Чорної ради» і таким чином закриває собі доступ в імперські шкільні підручники.

Але і це ще не все. Пантелеймон Кулиш з юних років займався дослідженням історії українських визвольних рухів і наприкінці життя дійшов висновку, що народні повстання, як той руський бунт – безглуздий і нещадний. Зазвичай після таких стихійних заворушень наставав час репресій і жити ставало ще важче.

До рідного народу Куліш звертається так:

Народе без пуття, без чести і поваги,
Без правди в письменах, завітах предків диких,
Ти, що постав єси з безумної одваги
Гірких п’яниць, сіпак і розбишак великих!

Єдиний в тебе скарб — прапращурівське слово,
Закляв його Боян від кражі й чудоядства:
Одно воно твого життя міцна основа,
Певніша над усі потуги і багатства.

Це голос праведний до тебе з домовини,
Промова душ святих, що марно погибали
В страшенних злигоднях двоїстої Руїни…
Останню козаки твоїм тріюмфом звали.

О варваре сліпий! Покинь тріюмфовати,
Потупся, счервоній од сорома тяжкого:
Бо мають всі твої сусіди що назвати
Своїм, а ти своїм не назовеш нічого.

Що не здобув єси мечем серед Руїни,
Все взяв у тебе з рук премудро твій добродій:
Шукаєш помацки десь іншої Вкраїни,
І з материзною ховаєшся мов злодій.

На-ж дзеркало: воно всесвітнє, визирайся,
І зрозумій, який ти азіят мізерний,
Розбоєм по світах широких не пишайся,
Забудь свій манівець, козацький пролаз темний,
І на культурну путь Владимерську вертайся.

1882

Зрозуміло, що подібні думки та висновки не припадали до душі радянській владі, для якої революція і революційні маси були апогеєм духовного існування людства.

Куліш також був проти утисків бідних і свавілля багатіїв. Про це теж ідеться у романі «Чорна рада». Але він вважав, що для подолання соціальної нерівності необхідно працювати над створенням високорозвиненої української культури, а з нею такого духовного  середовища, у якому бути надмірно заможним поруч з бідними просто соромно і непристойно.

Власне, на цій ідеї сьогодні стоїть світ західних демократій. А ось в Україні час втілення задумів Пантелеймона Куліша, схоже, ще не настав. Тому і пам’ятників йому менше, ніж монументів революціонерам. І навіть у сучасному підручнику з української літератури його, вже класика, називають Паньком, так ніби зверхньо поплескуючи по плечі, мов, розумний ти був чолов’яга, Панько Куліш, а ось до справжньої правди так і не доріс.

Між іншим, це зараз була не авторська імпровізація, а цитата з Івана Франка, який писав про Куліша:

Це був  великий, хоч недужий дух. Йому не дано було гармонії, але він пристрасно шукав те, чого не міг осягнути.

Не знаю як вам, але автору тексту, котрий ви зараз читаєте здається, що Франко, можливо й сам того не відаючи, просто за рахунок притаманної йому геніальної інтуїції, цим висловом вивів формулу справжньої Людини з великої літери — світлої і трагічної істоти, що своїм потужним розумом прагне створити те, велич чого сама не в змозі осягнути.

P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.

Ще про видатних діячів української культури: Олександр Потебня — людина, яка зрозуміла мову 

 

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (3 голос, оценка: 4,33 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


1 комментарий

  1. Микола:

    Куліш
    Давно в труні Тарас і Костомара,
    Грабовський чемний, лагідний Плетньов…
    Сивіє розум і холоне кров;
    Літа минулі — мов бліда примара.

    Та він працює. Феніксом з пожару
    Мотронівка народжується знов;
    Завзяттям віє від його промов,
    І в очах — відблиск молодого жару.

    Він боре тупість і муругу лінь,
    В Європі хоче «ставляти курінь»,
    Над творами культурників п’яніє;

    І днів старечих тягота легка,
    І навіть в смертних муках агонії
    В повітрі пише ще його рука.

    Микола Зеров 1926 р.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


9 + 8 =