Позитивні наслідки періоду Руїни для української державності

Автор: Игорь Касьяненко · 13.03.2024

Руїна – назва періоду української історії від дати смерті Богдана Хмельницького (1657) до початку гетьманства Івана Мазепи (1687).

Всупереч поширеній думці, той час не варто вважати виключно деконструктивним з точки зору побудови української державності. Спробуймо розібратися детальніше.

Гетьман

Після перемоги очолюваного ним повстання Богдан Хмельницький оголосив себе Гетьманом усієї Території Війська Запорізького. Термін «гетьман» має німецьке коріння і значення «командуючий». Зокрема гетьманом у XV столітті чехи називали ватажка гуситів Яна Жижку.

Запорожці

На Січі цей термін також використовували. Гетьманом призначали командуючого черговим військовим походом. А загальне керівництво Січчю здійснював кошовий отаман.

Коли Богдан Хмельницький оголосив себе Гетьманом всієї України, він фактично підніс це суто військове звання до рангу державного титулу. Більш того, в останні роки Хмельницький наполягає, щоб титул наслідував його син.

І все було б добре, але новопроголошена Гетьманщина не була першою української державою. Задовго до неї існувала Запорізька Січ — демократична козацька республіка. Січ нікому не підкорялася раніше і не збиралася підкорятися новому Гетьману усія Русі-України.

І якщо авторитет Хмельницького не дозволяв цьому протиріччу проявитися у повній мірі при житті, то після його смерті все змінилося.

Іван Виговський, московити і запорожці

Першим гетьманом після Богдана став його 16-річний син Юрко Хмельницький. Але вже за місяць юнака змінив досвідчений Іван Виговський – колишній генеральний писар Богдана Хмельницького, який спочатку був регентом при Юрії.

Талановитий полководець і державник Виговський спочатку уклав партнерську угоду зі Швецією. Але скандинавський вектор не спрацював, тому що шведи невдовзі почали війну з Данією і тимчасово втратили цікавість до українських справ. Також, продовжуючи традиції Хмельницького, Виговський проголосив союз з Кримським ханством.

Практично відразу проти нового гетьмана виступають запорожці на чолі з кошовим отаманом Яковом Барабашем. І хоча їх підтримали ще й козаки Полтавського полку під головуванням Мартина Пушкаря, повстання було придушене.

16 вересня 1658 року Виговським став одним з укладачів Гадяцького договору, за яким Україна, входила на рівних правах з Польщею і Литвою до складу федеративної Речі Посполитої під назвою Велике Князівство Руське.

Гетьман Іван Виговський

Це, зрозуміло, не сподобалося московитам і вони, за звичкою, пішли війною на Україну. І були вщент розбиті військом Виговського під Конотопом 27-29 червня 1659 року. Але далі справа не пішла. Бо водночас Іван Сірко на чолі запорожців напав на Крим. Таким чином Виговський втратив союзника у лиці татар. На превеликий жаль, бо далі гетьман збирався йти на Москву, розуміючи, що з московитами краще воювати на їхній території.

Невдовзі Виговський під тиском козацької старшини був вимушений зректися булави на користь Юрія Хмельницького. Тут вже активно попрацювала московицька агентура. Наближався кінець 1659 року.

Дві України

Юрій Хмельницький у той час був розумний 18-річний юнак. Навіть якби він і успадкував державницькі таланти батька, однаково вік мав дуже ранній. А до того ж Юрко був ну ані трошки не державник. Його світ створювали книжки і молитви.

Тому після кількох років хитань між Москвою і Варшавою, у січні 1663 р. Юрій Хмельницький зрікся гетьманської булави та постригся у ченці.

На початку 1663 р. відбулася знакова подія. Гетьманом був обраний Павло Тетеря. Але він став гетьманом лише Правобережної України. Та ще й за підтримки короля Речі Посполитої. Запорізька Січ і козаки Лівобережжя відмовилися визнати Тетерю, небезпідставно вважаючи його польською маріонеткою.

В червні 1663 р. у Ніжині відбулася Чорна рада, метою якої було обрання гетьмана Лівобережної України. Саме про неї, між іншим, ідеться у однойменному романі Пантелеймона Куліша.

Чорна рада

Чорною вона називалася тому, що у зборах брали участь не тільки представники козацької старшини, але й прості козаки та посполиті – тобто чернь. Це безумовно вплинуло на хід і зміст передвиборчих перегонів. Переміг той, хто наобіцяв бідним більше соціальних благ.

Так гетьманом Лівобережної України став Іван Брюховецький, якого взагалі-то краще було назвати Бреховецьким. Обіцянок своїх він не виконав. Натомість першим ділом стратив своїх політичних конкурентів Якима Сомка та Василя Золотаренка. Після чого почав тулитися до Москви.

Чорна рада

Таким чином, в Україні з’явилося вже два протилежно орієнтованих гетьмана. Чому так сталося?

Селяни і свобода

Однією з вагомих причин перемоги Богдана Хмельницького у повстанні, котре він багато у чому почав, виходячи з особистих мотивів, стала підтримка низів, які все більше відчували на собі тиск польсько-литовської шляхти. Як альтернативний варіант щоденній панщині, польська влада запропонувала бажаючим селитися на спустілих після монголо-татарських набігів територіях України, у так званих слободах. Слобода – від слова свобода. Мешканці нових слобод були на 20 років звільнені від податків. І цей термін якраз збігав до часу повстання Хмельницького.

Московити, дивлячись на такі справи, і собі вирішили організувати слободи. Так виникли Суми, Харків, Білгород та інші міста та села, які нині об’єднані під назвою Слобожанська (тобто вільна) Україна.

Між двох зол

І ось українці опинилися перед вибором. З одного боку – Польща, від шляхти якої вони вже натерпілися. З іншого — Московія, яка принаймні на декілька десятків років обіцяє вільне життя у слободах. Або на «государєвой службє». Поганого від них на той час ще ніхто не бачив, бо під ними не жили і як вони зі своїми холопами поводяться не знали. А шкода.

З іншого боку, Польща – це Європа, культура, університети, магдебурзьке право, історичні зв’язки що встановилися за три століття спільного існування. Але поляки — католики, а московити — православні і українці з ними у той час мали одну церковнослов’янську (письмову) мову…

Терези вагалися. А тим часом Московія і Річ Посполита взяли й підписали Андрусівський мир, згідно з яким Україну було поділено на Лівобережну (московську) і Правобережну (польську). Йшов 1667-й рік. На Дону цього року почалося повстання Степана Разіна (1667-1674). Його підтримали українські козаки Острогожського полку. І царю-батюшкє тимчасово стало не до поляків.

Третій гетьман

Трохи раніше до влади на українському Правобережжі прийшов Петро Дорошенко (1666). З самого початку новий керманич показав себе сильним керівником. Дивлячись на такі справи, Брюховецький запропонував йому спілку проти Московії, яка, підписавшись під поділом України, порушила Переяславську угоду. Гетьмани домовилися зустрітися у селі Опішня біля Полтави. Але під час зустрічі Брюховецького було вбито. Згідно з версією Дорошенка, вбивство вчинили козаки самого Брюховецького у якості помсти за невиконані обіцянки.

Дорошенко на якийсь час став гетьманом обох берегів. Але вже у 1668 році призначив наказним (тобто виконуючим обов’язки, або тимчасовим) гетьманом Лівобережжя Дем’яна Многогрішного, а сам повернувся на Правобережжя.

У цей час запоріжці вирішили, що хочуть теж мати свого гетьмана. Ним за підтримки кримських татар став писар Січі Петро Суховій. Таким чином, гетьманів в Україні стало три.

Османи, Самойлович і Мазепа

В ситуації коли Московія та Річ Посполита повелися до України, м’яко кажучи, без поваги, Дорошенко вирішив повернутися до давньої ідеї Хмельницького, щодо союзу з Османської імперією. Союзний договір був укладений восени 1669 року і отримав назву Корсунська угода. До неї вирішив приєднатися і Лівобережний гетьман Многогрішний, за що негайно був затриманий московитами і відправлений у заслання в Бурятію.

Гетьман Петро Дорошенко

Замість Многогрішного головувати на Лівобережжі було обрано Івана Самойловича. Але він забажав керувати обома частинами України і розпочав війну з Дорошенком. І переміг. Простий народ не сприйняв Дорошенкового союзу з турками. У 1674 р. Іван Самойлович був проголошений гетьманом всієї України.

Самойлович тримав гетьманську булаву майже 13 років. Та у 1687-му після невдалого спільного з московитами походу на кримчаків був звинувачений у зраді Москві і позбавлений гетьманства.

З 25 липня 1687 р. на Лівобережжі настала 20-річна доба гетьмана Івана Мазепи. А правобережжя відійшло під пряме управління Речі Посполитої.

На цьому період Руїни завершується.

Позитивні наслідки Руїни для української державності

Повстання Хмельницького почалося у 1648 році. Мазепа прийшов до влади майже через 40 років. Це той термін, котрий знадобився Мойсеєві, щоб євреї нарешті відчули себе народом. За цей період на землях колишньої Київської Русі виросли два покоління людей, що ідентифікували себе як українці.

Іншими словами, саме тоді виникла нова історична спільнота — український народ, ще не нація, але вже народ, представники якого могли називати себе русинами, руськими або навіть малоросами, але достеменно знали, що і в Слобожанщині, і в Галичині живуть такі ж самі українці. Тому з півслова розуміли один одного через два століття підданий Австро-Угорщини Іван Франко і уродженець Російської імперії, слобожанин Павло Грабовський. Розуміли, бо розмовляли однією мовою.

Більш детально про Грабовського у публікації: Павло Грабовський український поет і дідусь радіотелефоту

А ще це була славна епоха дивовижних звитяг і трагічних поразок, могутніх воїнів і не менш епічних зрадників, час, коли на мапі світу між декількох потужних імперій вперше з’явилася самостійна Українська держава. Такі історичні періоди ще називають пасіонарним вибухом. Про неї потім складали свої думи кобзарі, вона надихала перших українських літераторів, які творили вже сучасною народною українською мовою. Творили і одночасно створювали легенду про великих предків, котрі у неможливих умовах повного оточення виборювали свою незалежність.

У підсумку ідея незалежності стала державоутворюючою. А патріотичне гасло «Україна понад усе!» є для українців не просто словами, а базовою національною цінністю.

Ложка дьогтю

Дьоготь був постійним супутником українців того часу. Дьогтем змащували колеса своїх возів чумаки. Його у якості захисного засобу намазували на тіло аби не заразитися чумою. Ми теж насамкінець додамо в нашу діжку меду трошки дьогтю. Тобто зупинимо увагу на двох українських проблемах, котрі ясно проявилися у період Руїни і залишаються актуальними досі.

Точніше, ні. Одна з них нарешті вже остаточно вирішена 24 лютого 2022 року. Мається на увазі колишня наявність двох центрів тяжіння – на Московію і на Європу, які завжди заважали цілісності і внутрішній єдності української держави.

А ось друга все ще є актуальною. Мова про соціальну нерівність. У часи Руїни практично всі гетьмани орієнтувалися на вимоги шляхти. Що приводило до народного незадоволення, розчарування в їх політиці, і як наслідок, до втрати авторитету, необхідного задля консолідації суспільства в край складних обставинах того часу.

На жаль, і сьогодні ми спостерігаємо, що сучасна українська шляхта не бачить межі у своєму прагненні розкоші. Зайвої, непотрібної ні для чого, окрім самоствердження розкоші. І в той же час значна частина «простих» українців скніють на межі зубожіння.

Зрозуміло, що суспільство для забезпечення непорушності держави має знайти формулу компромісу, який би дозволяв мінімум не поглиблювати прірву між бідними і заможними. В ідеалі, зрозуміло, хочеться, щоб заможними були всі. Ну принаймні всі, для кого це важливо.

Ще про історію України читайте в матеріалі: Диво на Віслі. Відлуння та наслідки