Михайло Лермонтов, або Пригоди українок у Петербурзі

Проживання у спільній імперії не могло не вплинути на контакти українців зі співмешканцями по комунальній державі.

Далі ми розкажемо про одну українську родину, знайомство з представницею якої відіграло фатальну роль у долі російського поета Лермонтова.

Лермонтов про Україну

Михайло Лермонтов подарував літературі поетичну перлину, на створення якої вихідця з шотландського роду Лермонтів надихнула українка. Стосовно шотландського коріння, остаточно не доведено, але сам Лермонтов волів, щоб так було. Значить, хай воно так і буде.

Михайло Лермонтов

Ми не відмовимо собі у задоволенні навести вірш повністю.

На светские цепи,
На блеск утомительный бала
Цветущие степи
Украйны она променяла,

Но юга родного
На ней сохранилась примета
Среди ледяного,
Среди беспощадного света.

Как ночи Украйны,
В мерцании звезд незакатных,
Исполнены тайны
Слова ее уст ароматных,

Прозрачны и сини,
Как небо тех стран, ее глазки,
Как ветер пустыни,
И нежат и жгут ее ласки.

И зреющей сливы
Румянец на щечках пушистых
И солнца отливы
Играют в кудрях золотистых.

И, следуя строго
Печальной отчизны примеру,
В надежду на бога
Хранит она детскую веру;

Как племя родное,
У чуждых опоры не просит
И в гордом покое
Насмешку и зло переносит;

От дерзкого взора
В ней страсти не вспыхнут пожаром,
Полюбит не скоро,
Зато не разлюбит уж даром.

Вірш присвячено княгині Марії Щербатовой. Багато хто з дослідників вбачає в ньому інверсійний перегук з «Признанием» українця Євгена Гребінки.

Українсько-сербський союз, або Іван та Параскева Штеричі

Прадід Марії – Іван Штерич (1734-1787) був сербом, підданим Австро-Угорської імперії. Якраз тоді російський уряд започаткував на території України проект «Нова Сербія» (1751-1764), куди запросив православних сербів, котрі почувалися незатишно між католиків на рідних Балканах.

У 26 років Іван Штерич взяв громадянство Російської імперії і пішов служити до кавалерійського полку, що квартирувався поблизу Полтави. У підсумку дослужився до генерал-майора.

Згодом Іван одружився з Параскевою Михайлівною Донець-Захаревською, донькою полковника Сумського козацького полку Михайла Донець-Захаревського та його другої дружини Анастасії Шидловської, що у свою чергу була донькою полковника Харківського козацького полку Лаврентія Шидловського.

У місті Суми (колишня садиба Баси на березі річки Псел) зберігся палац генерал-майорші Параскеви Штеричевої, збудований на початку 1810 року у псевдоготичному стилі архітектором Олександром Паліциним.

Суми. Баси. Маєток Параскеви Штеричевої

Про Суми ми згадали не випадково. Відомо, що там живуть найгарніші жінки у світі. Саме такими були правнучки Івана та Параскеви – Марія та Поліксена. Про них трохи згодом. Зазначимо тільки, що сербсько-українська з можливим домішком польської кров чарівних юнок, настояна на п’янкому трунку мальовничих краєвидів Слобожанщини явила собою чаклунську субстанцію непереборної сили. 

А ще додамо дрібку здивування діапазоном фантазії батьків, які старшу доньку назвали на честь Богородиці, а молодшу — ім’ям, яке носить яскравий і вельми поширений в Україні метелик.

Метелик Поліксена (Zerynthia polyxena)

Петро Іванович та Серафіма Іванівна Штеричі

Якщо остаточно триматися історичної правди, то на думку авторитетних краєзнавців Іван Штерич одружився з Параскевою вже у статусі вдівця з трьома дітьми. Але жодних відомостей про його першу дружину ми не маємо.

Один з його синів – Петро Іванович отримав освіту у Штутгартському університеті, де зокрема вивчав геологію і металургійну справу. А далі взяв шлюб з Надією Лутковською, донькою гусара, потім козака, потім знову гусара Алексія Лутковського з Херсонщини.

Надія народила Петру шістьох дітей та померла у 30-річному віці. Після чого 40-річний багатодітний удовець одружився з 30-річною Серафимою Борноволоковою. А та, по смерті чоловіка, переїхала до Петербургу, де придбала будинок на Фонтанці,101.

Всі шляхи ведуть до Полторацького 

Син Петра — Олексій мав двох доньок – Марію та Поліксену, яких 1834 року вирішив відправити з України до петербурзької бабусі Серафими Іванівни Штерич (Борноволокової). Серафима Іванівна прийняла дівчаток як рідних.

Ми не випадково акцентувалися на адресі бабусиного будинку. Саме в ньому 1819 року, коли він ще належав Олексію Оленіну, відбулася перша зустріч Пушкіна та Анни Керн. Олексій Оленін – чоловік Єлизавети Марківни Полторацької, дочки глави Придворної співочої капели дійсного статського радника Марка Полторацького. А ще Єлизавета Марковна матуся Анни Олексійовни Оленіної, тієї самої, котра у Пушкіна «как мимолётное виденье»…

Детальніше про українські пристрасті Пушкіна та дівчат з роду Полторацького у нарисі: Олександр Пушкін та полковий устрій України

Марія Штерич невдовзі, у віці 17 років, вийшла заміж (17 січня 1937 року – тієї зими, коли Дантес 10 лютого смертельно поранив Пушкіна) за штаб-ротмістра лейб-гвардії Гусарського полку молодого князя Олександра Михайловича Щербатова, котрий, окрім княжого титулу, мав 1000 душ кріпаків.

Бабусі Серафимі князь-гусар не сподобався. Далі ми ні на що не натякаючи просто повідомимо, що шлюб тривав усього один рік. А потім княгиня Марія Щербатова залишилася вільною вдовою з дитиною, яка народилася вже після відходу 28-річного Олександра Щербатова у кращій світ

Поліксена, або Генеральша–від-кавалерії

Поліксена, теж маху не дала і вийшла заміж за полковника Олександра Грессера. Втім, за два роки подружжя розлучилося. Згідно зі щоденником барона М. Корфа, взимку 1843-го:

  …головним і майже винятковим елементом світської бесіди була розмова про розлучення полковника Грессера з гарненькою його дружиною. Злі язики стверджували, що вона ще дівчина. Ініціатива була взята її бабкою (знову бабуся Серафима), в будинку якої вона виховувалася.

Сам Грессер говорив великому князю, що причина розлучення  — безсилля і розповідав одному приятелю, що дружина вигнала його з дому, і що він узяв всю провину на себе, щоб їй можна було знову повінчатися хоч на другий день після розлучення.

Поліксена чудово розуміла, що вік всепереможної дівочої краси недовгий як життя метелика, тому зайвої паузу вирішила не брати і невдовзі стала генеральшею, дружиною пруського аташе генерала-від-кавалерії Густава Вольдемара фон Рауха.

Марія та дуель

Не меншого галасу в «свєтє» наробила і Марія Щербатова.

Марія Олексійовна Щербатова (Штерич)

Після перебування в обов’язковій публічній жалобі молода заможна та розумна красуня-вдова почала виїжджати на бали та закохувати у себе чоловіків. Один з них, Ернест де Барант  — аташе французької амбасади, активно звертав увагу на Щербатову. Але та у підсумку віддала перевагу Лермонтову, бо мала вдосталь смаку, щоб відрізнити живу воду справжнього таланту нащадка суворих шотландських лицарів від штучного меду залицянь куртуазного французького хизуна. Між іншим і тому, що будинок її бабусі, ще з часів володіння їм Оленіних, вважався чи найпопулярнішим у Петербурзі літературним салоном, який почитали за честь відвідувати всі тодішні знаменитості. Серед них і М.Ю.Лермонтов.

Знехтуваний Марією аташе на нервах задрався до поета, той теж був не найтихішої вдачі, справа дійшла до герцю. Дуель росіянина з французом традиційно відбулася на Чорній річці. Але цього разу без трагічного кінця.

Проте подія набула розголосу і де Баранта відправили на батьківщину. А Лермонтова заслали на Кавказ, де невдовзі, теж на дуелі, його вбив Мартинов.

Отаким фатальним виявився українським слід у біографії Михайла Лермонтова.

(4 голос, оценка: 5,00 из 5)

Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Козак Мамай, або Чому Крим потрібно включити до складу Сумської області

Природа історії в XXI столітті, або кілька правд в одному шкалику

Пушкін, Мазепа та поема «Полтава»

Микола Хвильовий. Романтик шаленої епохи

У Суми знову завітала «Конотопська відьма»

Олександр Пушкін та полковий устрій України