Суми-Таганріг транзит, або Зупинка на шляху до вічності

Головними героями нашої історії стануть п’ять відомих уродженців Таганрогу.

Їхні долі свідчать, що принаймні в європейській частині тієї велетенської імперії, що канула у небуття, усі шляхи талановитих та активних так чи інакше пролягали через Україну.

Загалом, подібні панорамні ретроспекції завжди виводять на думку про те, яким неймовірно складним та взаємопов’язаним явищем є феномен homo sapiens, де мільярди окремих особистостей, об’єднані в єдиний живий організм, де поруч співіснують генії та лиходії, артисти та чекісти, літератори та стукачі, фізики та ідеологи масових фізичних розправ, безжальні володарі доль та лікарі душ людських…

Історія Таганрогу

Сучасний Таганріг («таган» — сосуд з вогнем, «ріг» – мис, що виступає в море, тобто мова про маяк) засновано 1698 року Петром Першим на місці стародавніх поселень як фортецю та порт Азовського моря. Ще за часів Хмельниччини більшість населення тут складали етнічні українці, що переселялися на вільні землі подалі від панських утисків та руйнівних військових дій.

Петро, між іншим, планував зробити Таганріг азовським Петербургом, тобто столицею імперії. Але «завдяки туркам» задум реалізовано не було. З 1711 року на Таганрожчині розташовувалася Нова Запорізька Січ, що перебувала у васальній залежності від османів.

Нова Запорізька Січ І тільки 1774 року територія знову повернулася під владу російських деспотів.

Портом на Азові Таганріг таки став і згодом перетворився на типове багатонаціональне приморське місто з кількома діаспорами, серед яких на початку ХХ століття виділялися українська, грецька та єврейська. У 1920—1924 рр. місто та його околиці входили до складу УРСР.

Сьогодні переважна більшість мешканців пишуть себе росіянами.

Валентин Парнах, Микола Хвильовий, джаз та Європа

Валентин Парнах (1891-1951). Уродженець Таганрогу. Справжнє прізвище — Парно́х. Музикант, поет, хореограф. Гімназію закінчив з золотою медаллю. Численні таланти виявив ще у студентські роки. Приблизно 1915 року подався у мандри світом. Невдовзі став частиною паризької богеми, особливо її емігрантської складової. Існує навіть портрет Парнаха роботи Пабло Пікассо.

Мав двох рідних сестер. Сестра-близнючка Лізавета Тараховська ( по чоловіку)  — також літератор. Друга, Софія Парнок — «російська Сапфо» — поетеса, відома публічними романами з жінками, зокрема з Мариною Цвєтаєвою.

1921 року в Парижі Валентин Парнах заснував та очолив доволі епатажний літературний гурт «Палата поетів». Назва філігранно балансує на рівній відстані від «Палати лордів» Британської імперії та «Палати номер шість» ще одного уродженця Таганрогу — Антона Чехова. До складу об’єднання увійшли амбітні літератори-емігранти. Гурт формувався на елітарній основі, брали не усіх, у членстві  відмовили навіть одному з найталановитіших поетів еміграції Борису Поплавському.

У Парижі 1921 року Валентин Парнах вперше почув джаз. І зрозумів, з яким трофеєм хоче і може ефектно в’їхати у столицю держави ведмедів та балалайок. Вже 1922 року Парнах, маючи у багажі комплект джазових інструментів та ореол ідейного лідера паризьких поетів, прибув до Москви, зібрав джаз-банду свого імені та 1 жовтня 1922 року влаштував перший російсько-радянський джазовий концерт. 1 жовтня з того часу вважається днем народження російського джазу. Слово «джаз», до речі, придумав теж він, Валентин  Парнах.

Валентин Парнах

Валентин Парнах

У 1922 році, перебуваючи на вершині популярності, Парнах завідував музичною та хореографічною частинами в театрі Мейєрхольда. І там разом зі своїм джаз-бендом брав участь у виставі «Дайош Європу!».

Це було дійство для червоних естетів, засноване на гротесках Іллі Еренбурга. Згідно сюжету, у Нью-Йорку повстали пролетарії. Їм на підтримку вирушили ленінградські гегемони. А щоб скоріше справа рухалася, радянські трудівники  швиденько побудували в Атлантичному океані тунель між Ленінградом та Нью-Йорком. Смисл назви був в експансії пролетарської революції в Європу та Америку.

Мейєрхольду цей прогин перед більшовицькою владою однаково не зарахували. 2 лютого 1940 року розстрільний вирок видатному режисеру було приведено до виконання. І це про людину, яка казала друзям, що з гімназійних років носить у душі мрію про революцію у самих крайніх її формах. Все так. Революція, як відомо, обожнює пожирати своїх дітей.

Щодо гучного успіху вистави «Дайош Європу!», то публіка загалом йшла не на очевидний агітпром, а на джаз-бенд Парнаха – носія нової революційної для того часу музики. А ще на молодих шикарних акторів — Марію Бабанову, Ераста Гаріна, Ігоря Іллінського, які виконували по декілька ролей, танцювали та постійно перевдягалися.

Однойменний слоган «Дайош Європу!» незабаром виринув у літературній дискусії, яку завели харківські літератори з ініціативи уродженця міста Тростянець Сумської області  Миколи Хвильового (1893-1933).

Але його вже було трактовано керівною партією саме як націоналістичний намір податися геть від Москви. У підсумку Хвильового почали щемити і таки довели до трагічного кінця. Це був початок доби Розстріляного Відродження. Розстріляного саме тому, що «Геть від Москви!» та «Дайош Європу!».

Детальніше про Миколу Хвильового і його час у нарисі: Микола Хвильовий. Романтик шаленої епохи  

У завершення теми джазу згадаємо, що в Україні, перший джазовий концерт відбувся лише 1925 року.  Грав колектив Юлія Мейтуса. З опису Остапа Вишні, котрий був присутнім на дійстві, складається враження, що публіка була  у шаленому захваті від модернової музичної  екзотики, а особливе захоплення викликав член бенду, який у якості засобу звуковидобування використовував відро. Хоча на думку деяких знавців з гальорки «відро було ненастроєне».

Потім Мейтус — до речі, фаховий класичний музикант — співпрацював у Харкові з театром Леся Курбаса «Березіль». 9 січня 1929 року там відбулася прем’єра мюзиклу «Алло на хвилі 477!», який вважається першим джаз-ревю в Україні.

Курбаса було розстріляно 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох.

Борис Подольский, або  Парадокс ЕПР

Борис Подольский (1896-1966) – фізик-теоретик зі світовим ім’ям. Народився в Таганрозі. Ще у гімназії демонстрував феноменальні математичні здібності. У 17-річному віці емігрував до США. Там отримав ґрунтовну освіту і знайшов себе в галузі квантової та ядерної фізики.

Борис Подольский

Борис Подольский

Під час Другої Світової війни перебував у США і передавав секретні наукові відомості радянській розвідці. Кажуть, що був єдиним, хто робив це не з ідейних міркувань, а за гроші. Навіть називають таксу у $300 за інформацію.

1926 року разом з Альбертом Ейнштейном та Нотаном Розеном сформулював «парадокс ЕПР» (Ейнштейна- Подольского–Розена). Суть парадоксу полягала у тому, що згідно до одного з головних положень квантової фізики — принципу невизначеності Гейзенберга — неможливо одночасно виміряти координату мікрооб’єкту та його імпульс. Але Ейнштейн з колегами запропонували уявний дослід, де це можливо.

Після публікації відповідної статті у науковому світі розгорнулася бурхлива полеміка. Лідер прихильників квантової механіки Нільс Бор заперечував Ейнштейну, той знаходив все нові і нові аргументи у відповідь на заперечення. У підсумку з’ясувалося, що вся проблема полягала у різниці розуміння поняття «стан частинки». Ейнштейн, стоячи на позиціях класичної фізики вважав, що стан частинки – це набір параметрів, які існують об’єктивно, незалежно від наявності спостерігача. А Бор дивився на це з точки зору квантової механіки, де лише поява спостерігача примушує частинку проявляти якийсь набір параметрів.

У підсумку багаторічного обміну думками наукова спільнота дійшла висновку, що головна користь дискусії полягала у тому, що сторони уточнили власні позиції і набагато більше зрозуміли самі себе, ніж то було до початку суперечки. Тобто за результатами змагань знову переміг… Декарт (1596—1650) з його славнозвісним закликом визначати значення слів:

…якби серед філософів встановилася згода щодо значення слів, то майже всі їхні суперечки було б припинено.

Щодо Бориса Подольского, то на початку 1930-х років він деякий час працював за контрактом у Харкові в Українському фізико-технічному інституті, разом з такими світилами світової фізики як: Лев Ландау, Володимир Фок, Поль Дірак (лауреат Нобелевської премії 1933 року) та Пауль Еренфест.

Ініціатором створення Українського ФТІ був уродженець Сумщини Абрам Іоффе (1880, місто Ромни – 1960, Ленінград), який у листі до голови РНК України Власа Чубаря писав:

Навесні я робив доповідь у Харкові про важливість саме в ньому заснувати Фізико-технічний інститут, аналогічний нашому в Ленінграді…. Таким чином, Харківський фізико-технічний інститут буде центральним для СРСР (і, ймовірно, для сусідніх держав-Естонії, Латвії, Польщі тощо), інститутом низьких температур та науково-технічною базою промисловості.

В українському публіцистичному просторі присутні численні повідомлення щодо літературного Ренесансу 20-х років ХХ  століття, пов’язаного з Харковом. Але  одночасно там відбувався і фізико-технічний ренесанс. У цих паралельних процесах присутня ще одна трагічна рима. Під кінець 1930-х, поруч з членами Розстріляного Відродження  репресовані були також і українські фізики. А з ними у 1939 році і сам Влас Чубар.

Надія Сиги́да

Надія Сигида (Малаксіано) — полум’яна революціонерка грецького походження. Народилася у Таганрозі 1963 року. Працювала вчителькою. Разом з чоловіком Якимом Сигидою брала участь у революційному русі, зокрема подружжя утримувало дома підпільну друкарню. 1850 року обох заарештовано.

Надія Сигида

Надія Сигида

Після вироку Надія потрапила на сумновідому Карійську каторгу. Там очолила протести проти свавілля тюремного начальства. Брала участь у голодуванні. Одного разу у якості акту спротиву вдарила по обличчю жандармського чина Маслюкова, за що отримала сто ударів різками по наказу самого Приамурського генерал-губернатора барона Корфа. Хоча щодо політичних тілесні покарання були заборонені.

У відповідь 8 листопада 1889 року Надія Сигида разом з трьома українками: Марією Калюжною з Лебедина (теперішня Сумщина), Марією Ковалевською (Дніпро) та Надією Смирницькою з Київщини прийняла смертельну дозу морфію.

Подія викликала гучний резонанс і примусила царський уряд піти на суттєві поступки політв’язням.

Одним із головних речників розголосу відомостей про Карійську трагедію став уродженець села Грабовське (тоді – слобода Пушкарна) Краснопільського району Сумщини відомий український поет-засланець Павло Грабовський, який ще на початку свого ув’язнення декілька місяців пересувався з Бутирської в’язниці до Сибіру одним етапом з Надією Сигидою.

У молодих людей виникли стосунки, сутність яких ми не знаємо. Відаємо тільки, що на багато років Надія стала для Павла чимось на кшталт Беатріче для Данте. Він присвячував Надії свої поезії і взагалі знаходився під впливом її духовної, перш за все, особистості, хоча вони ніколи більше не бачилися.

Чехов, Раневська та вишневий сад    

Антон Чехов (1860-1904) – всесвітньовідомий письменник та драматург. Вчився у одній гімназії з Борисом Подольским та Валентином Парнахом (у різні, зрозуміло, роки). Мав українське коріння. Детальніше про це у розділі «Юстас — Алексу, або Від сакури до вишні» нарису Український погляд  на культурний спадок імперії.

А. П. Чехов

А. П. Чехов 1889 рік

Так склалося, що саме Чехов – єдиний з усіх світовий знаменитостей, написав захоплені слова про природу Сумщини —

Аббація і Адріатичне море чудові, але Лука і Псел краще.

Слобода Лука сьогодні — частина міста Суми.

Безсумнівно, що Беккет, Пруст і навіть сам Франц Кафка після відвідин Сум теж написали б щось подібне. Але вони на жаль до Сум так і не доїхали.

Фаїна Раневська (Фельдман, 1896 — 1984). Ця білоруська єврейка, уродженка Таганрогу та видатна російська акторка жодним чином з Україною не пов’язана, але сценічний псевдонім — Раневска взяла на честь героїні п’єси Чехова  «Вишневий сад».

Фаїна Раневська

Фаїна Раневська

А вишневий сад – це український національний сакральний символ. І ось тут нарешті ми дійшли до того, що об’єднує героїв нашої розповіді.

Їх об’єднує сад — вишневий сад, що стоїть десь на березі небесного Псла. І у ньому під вишнею, під черешнею, десь у вічності сидять собі парою за чаєм і закохано мріють про щастя всіх людей Павло Грабовський із Надією Сигидою.

А поруч ведуть нескінчений науковий диспут Абрам Іоффе з Борисом Подольским. А трохи далі імпровізують джаз та навперебій читають свої вірші Микола Хвильовий з Валентином Парнахом.

А біля чистого прозорого Псла на тлі мальовничих сумських краєвидів прогулюються під ручку Антон Чехов з Фаїною Раневською.

Так ми їх і залишимо.

Ще про український вплив на культурний спадок імперії у розповіді: Михайло Лермонтов, або Пригоди українок у Петербурзі

 

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (3 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


4 + 9 =