Павло Грабовський — український поет і дідусь радіотелефоту

Павло Арсенович Грабовський — великий український літератор: поет і перекладач, політичний в’язень, громадський діяч і батько одного з найвидатніших інженерів ХХ століття Бориса Грабовського.

Перші роки

Народився 30 серпня 1864 року у слободі Пушкарній Охтирського повіту, заснованій козаками-пушкарями отамана Андрія Кондратьєва, сина фундатора міста Суми Герасима Кондратьєва. Ніні це село Грабовське Краснопільського району Сумської області.

Павло Грабовський

Павло Грабовський

У родині було п’ятеро дітей. Батько, Арсеній Андрійович, служив пономарем у єдиному на селі храмі Святих Апостолів Петра і Павла. Коли нень занедужав на сухоту і пішов у засвіти Павлові було всього вісім років.

Логічно, що початкову освіту Павло отримав в Охтирській бурсі. А продовжив навчання у Харківській духовній семінарії.

Але далі передбачувана логіка дає збій. Замість молитов і читання духовної літератури Павло заглибився в літературу політичну. І навіть зблизився з членами революційного гуртка «Чорний переділ». Це була організація народовольців, які виступали за індивідуальний терор проти найвпливовіших представників царського режиму.

Саме вони, керовані Софією Перовською, у 1881 році стратили царя Олександра ІІ. Після цього по всій імперії почалися переслідування підозрілих і у 1882-му році Павла Грабовського було вперше заарештовано. На щастя, доказів якихось особливо тяжких провин перед режимом слідчі не знайшли – лише заборонені книжки та білети лотереї на користь політичних в’язнів. Тому обмежилися лише тим, що Павло був відправлений додому під гласний нагляд поліції.

Після зняття нагляду юнак повернувся до Харкова, влаштувався коректором в декілька місцевих часописів, потім був узятий до війська і служив у Валках біля Харкова. Але невдовзі за бунт проти пихатого офіцерського хамства Грабовського переводять у більш важкі умови до Туркестану. Та вже по дорозі, в Оренбурзі, заарештовують і відправляють у зворотному напрямку до в’язниці у Харкові. А на початку 1888-го року, після невдалого замаху народовольців на вже Олександра ІІІ і викликаної їм хвилі нових репресій, засуджують на п’ятирічне заслання до Сибіру.

На жаль, воно виявилося набагато довшим і в Україну Павло Грабовський більше не повернувся. Тілом. Але не душею.

Друга половина життя

У засланні Грабовський перебував до 1902 року – останнього у своєму житті. Жив у глухих місцях Іркутської губернії, змінюючи населені пункти. Із серпня 1889-го по березень 1892-го перебував в Іркутській губернській в’язниці, пройшов через два нових судових процеси, бо і у засланні не переривав зв’язок з революціонерами. Після чого термін заслання Грабовського збільшився.

1896-го переїхав до Якутська, а в 1899-му оселився у Тобольську. До того часу поет був вже дуже хворий, та ще й вимушений заробляти на хліб приватними уроками та державною службою. Але ці останні роки були щасливими для Павла Грабовського, бо насправді були сповнені творчості, спілкування (хоча здебільш письмового) з друзями та родинного тепла.

Грабовський революціонер

Важливо розуміти, що на початку XIX  століття український народ тільки починав  відчувати себе нацією. Тому що нація – це народ, який вже створив літературу, тобто письмову мову такого рівня розвитку пунктуації і граматики, що дозволяють однозначно трактувати державні  укази, закони, та підзаконні акти цією мовою писані. Процес становлення сучасної письмової української мови почався з «Енеїди» Котляревського і всі вони — українські літератори  ХІХ і початку ХХ століття  насправді стали цеглинками у фундаменті майбутньої української держави. Про яку самі вони ще не мріяли, бо тоді панувала епоха потужних імперій.

Павло Грабовський

Павло Грабовський

Українські інтелігенти тих часів здебільше рахували себе не борцями за незалежність, а українофілами, що люблять свій народ, його культуру та традиції. Але бачили вони Україну скоріше «у сім’ї великій… вольній новій» — тобто в імперії, де діють справедливі закони.

Саме про це писав Павло Грабовський в одному зі своїх програмних віршів «Не раз ми ходили в дорогу»
Добробут народний та воля —
То наша найперша засада.

Для Грабовського з його уродженою емпатією (пам’ятаєте? — «рученьки терпнуть, злипаються віченьки» —  це ж ніби сама та швачка  розповідає) і загостреним відчуттям справедливості головною метою було визволення людей з рабства злиднів. І у цьому він не ділив народи російської імперії, захоплювався Чернишевським і собі за ідеал поклав героя його роману «Що робити» Рахметова.

Витоки поетичної творчості

Системно писати вірші Павло Грабовський розпочав під час першого ув’язнення. З роками, поруч з оригінальною творчістю, з’явилися переклади російських і світових класиків на українську, а також публіцистика. Власне все, що написав великий український поет Грабовський, створено у ситуації, коли він був відірваний від живої народної мови. Але ґрунтовна самоосвіта в юні роки, туга за батьківщиною та епістолярний контакт з видатними діячами українства, зокрема Іваном Франком та Борисом Гринченком стали тим животворним джерелом, що дозволило Грабовському створити низку справжніх поетичних шедеврів.

І хоча у тренді української поезії того часу здебільш головували вірші-плачі та патріотичні поезії, але поруч з ними з під пера Грабовського виходили справжні шедеври інтимної і філософської лірики.

Квітка, що ногою
Стоптана в пилу;
Гук, що вмер луною,
Пронизавши млу;

Огник серед поля,
Що блиснув і згас,—
Се — та  світла доля,
Що втекла від нас.

Ці вишукано мудрі рядки і досі не виглядають архаїчними, зокрема й завдяки величезному поетичному досвіду, який  отримав Грабовський під час роботи над перекладами іноземних класиків.

До речі, ставився він до перекладацької справи своєрідно, це скоріше були навіть не переклади, а вільні перекази з чималим додатком власного бачення. Важко сказати, чи збагатило переклади Грабовського світову класичну літературу. Але безумовно позитивно вплинули на самостійну творчість поета.

Важливо зазначити, що окрім класики, Павло Грабовський з дитинства знав величезну кількість народних українських  пісень, які йому співала мати і казок, які розповідала онукам бабуся. А далі, як він сам згадує:

«В сільській школі я любив читати казки та житія святих, а в Охтирській бурсі – про римських та давньогрецьких мудреців»

Але поет неможливий без музи. У житті Грабовського їх було дві. Ні. Три. Як у Франка.

Надія

Наша розповідь має на меті по можливості розкрити риси духовної особистості  Павла Грабовського. Тому згадаємо тільки тих жінок, зустрічі з якими вплинули саме на його надземну поетичну екзистенцію і змінили його як особистість.

Надія Сигида

Надія Сигида

Першою тут безумовно виступає молода полум’яна харизматична революціонерка Надія Сигида. ЇЇ ім’я навіки залишиться в історії кривавої російської імперії у зв’язку з Карійською трагедією. Тоді четверо ув’язнених жінок на знак протесту проти катувань та жорстокого поводження адміністрації в’язниці свідомо прийняли смертельну дозу морфію. Однією з них була 27-річна Надія — уродженка Таганрогу, гречанка за походженням. Три інші – українки: Марія Калюжна з Лебедина нинішньої Сумської області,  Марія Ковалевська з Донеччини  та уродженка Київщини Надія Смирницька.

З Надією Сигидою Грабовський пройшов чотиримісячний шлях арештантським етапом від сумнозвісної московської Бутирки до Сибіру. Після чого вони фізично розлучилися назавжди. Але враження, яке Надія справила на поета і як особистість, і як жінка залишилось з ним і ще довго крилатим відлунням супроводжувало Павла Арсеновича у подальшому творчому і духовному житті. Надії присвячено першу збірку поета, яка вийшла друком у Львові в 1894-му році.

Ольга

Ольга Зернова на деякий час стала для Грабовського тим, чим була Лаура для Петрарки. Заміжня жінка, дружина  Павлового товариша по революційній боротьбі Гаврилова, вона запалила у серці поета палку пристрасть, яка, зрозуміло, могла бути реалізована лише через поетичні сублімації. Їй присвячено розділ «Сумні співи» зі збірки «З півночі», що також вийшла у Львові у 1896-му році. Там жодного слова про кохання. Але…

Анастасія

Анастасія Миколаївна Лук’янова стала останньою жінкою, з якою доля зв’язала Павла Грабовського. Вона народила поетові сина, названого Борисом на честь Бориса Гринченка – ще одного великого українця, близького товариша Грабовського. Саме Гринченку було адресовано останнього листа від смертельно хворого Грабовського, якій вже розумів, що іде.

А почалося все з фіктивного браку в 1900-му році. За рахунок нього Грабовський врятував дівчину-революціонерку від в’язниці, яку їй замінили на поселення. Щоб приблизно уявити собі напрямок діяльності Анастасії на революційній ниві, наведемо фрагмент спогадів Бориса Павловича Грабовського:

«…Мати рано познайомила мене зі зброєю: в 5-6 років я вже стріляв з «Бульдога» и «Сміт-Вессона», а в 10 років – із 6-мм гвинтівки «Вінчестер»… У нас часто були обшуки, але однак саме через нас йшла зброя із Бельгії, із Іжевська від фабриканта Василя Петрова…»

Іншими словами, Анастасія Лук’янова була членом угрупування, орієнтованого на прямий революційний терор. На відміну від неї, Павло Арсенович у царині революційної  діяльності займався лише розповсюдженням листівок і підписами під листами протесту. Втім, і цього було достатньо, щоб провести половину життя за ґратами та  у засланні.

Павло Грабовський з дружиною Анастасією та сином Борисом

Павло Грабовський з дружиною Анастасією та сином Борисом

Принагідно зауважимо, що навіть наш невеличкий перелік жіночих імен того часу від Софії Перовської, що по батьку походила, між іншим, з козацького роду Разумовських  до Анастасії Лук’янової вражає. Які тоді були жінки – безстрашні, затяті, ідейні…

Спочатку Павло та Анастасія розмістилися у різних кімнатах будинку, який винаймали. Але у поліції, що постійно заглядала у вікна, на які заборонено було вішати фіранки, виникли відповідні питання. Після чого Павло та Анастасія від гріха подалі почали жити як справжнє подружжя. Бог дав їм сина та два роки щастя до останнього дня Павла Грабовського.

Борис Грабовський винахідник радіотелефоту

Не дивно, що у таких непересічних батьків і дитина народилася талановита та незвичайна. Про життя Бориса Грабовського можна було б зняти захоплюючий пригодницький фільм. Борис Павлович починав як скромний самоучка-лаборант кафедри фізики, а у підсумку запатентував декілька оригінальних винаходів планетарного рівня, серед яких особливе місце займає радіотелефот — перша у світі електронна система телебачення.

Цікаво, що після міжнародного визнання винаходу всі документи і обладнання у Бориса Грабовського були конфісковані НКВС. А самому винахіднику було рекомендовано забути про свій винахід назавжди.

І лише у 1963 році до Бориса Грабовського прийшло всесоюзне і всесвітнє визнання. А з ним і слава. В той час працював він викладачем фізики в тому ж Киргизькому державному педінституті, де колись починав.

Там, у Киргизії, зараз мешкають онуки й правнуки українського поета Павла Грабовського, які вже носять прізвище на російський лад  — Ґрабовскіє – з наголосом на передостанній склад. Але добру пам’ять про славетного пращура бережуть і про Україну не забувають.

Пам’ятник нерукотворний

Павло Грабовський високо цінував і навіть перекладав Пушкіна. Але його власний нерукотворний пам’ятник для українського погляду виглядає не менш величним.

Я не співець чудовної природи
З холодною байдужістю її;
З ума не йдуть знедолені  народи,—
Їм я віддав усі чуття  мої.

Серед ясних, золочених просторів
Я бачу люд без житнього  шматка…
Блакить…  пташки… з-під соловйових  хорів,
Мов ніж, вража скрізь стогін мужика.

Нехай кругом розумний лад та  втіха,—
Не здужа їх мій мозок осягти,
Бо скільки кривд, бо скільки всюди лиха,
Як хижий звір, братів гризуть брати.

Нехай людці, що до  вітхнення  вдатні,
Співають нам на всякі  голоси
Про райські сни й куточки благодатні,—
Де плачуть, там  немає вже краси!

Нехай вони, кохаючись «на  лоні»,
Мук забуття вишукують дарма,
Їх не  заспать: у серця відгомоні
Озветься світ з турботами  всіма!

Такий він був – Павло Грабовський. Так він жив, любив, мріяв, боровся і безумовно переміг. Бо історії вже давно байдуже, як звали його суддів, конвоїрів та наглядачів. А творчість і духовна особистість поета-борця Павла Грабовського залишаються і навіки залишаться визначним явищем і невід’ємною складовою культурного та  інтелектуального ландшафту України. А а з нею і всього світу.

P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.

Ще про видатних українців-вихідців з Сумщини  у нарисі: Пантелеймон Куліш- опальний світоч української культури

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (3 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


1 комментарий

  1. Марія:

    До речі, в 1672-1673 році у тому ж самому Тобольську,де завершив свою путь Грабовський відбував заслання славетний гетьман Іван Сірко. Це його Рєпін намалював на своїй відомій картині, де запорожці пишуть листа турецькому султану.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


2 + 8 =