Олексій Павловський — загадковий піонер української лінгвістики
Олексій Павлович Павловський – людина, що створила першу систему правопису української мови. Автор «Граматики малоросійського нарєчія», до якої також додавався словник.
Праця Павловського була першою спробою наукової фіксації та систематизації феномену нової літературної мови.
Зрозуміло, що сьогодні ми так вже не пишемо. І у цьому сенсі орфографічно-фонетичну систему Павловського можна порівняти з ефіром, який придумав Рене Декарт (1596 -1650). І тільки на початку ХХ століття Ейнштейн довів, що ефіру не існує. Але до цього часу фізики зробили безліч корисних відкриттів, користуючись гіпотезою про ефір. Тобто думаючи, що він є.
«Граматики малоросійського нарєчія» Олексія Павловського
До речі, саме про цей ефір залишилася згадка у нашій мові, коли ми кажемо, наприклад, «В етері новини». Насправді вони не в етері, але це вже не має значення.
Згадка про фізику не випадкова. XVIII — XIX століття — час початку науково-технічної революції у світі. А в Україні це доба революції у мовознавстві. Фізика і техніка також будуть. Але трохи згодом. У наступних поколіннях.
Читайте про це у нашій публікації: Павло Грабовський — український поет і дідусь радіотелефоту.
Щодо правопису Павловського, так він теж, як і ефір, став тією точкою опори, тією базовою гіпотезою, відштовхуючись від якої подальші дослідники, літератори та науковці створювали сучасну українську письменність.
Але перш ніж перейти власне до самої праці Павловського, зробимо невеличкий вступ. Або відступ.
Преамбула
Ще за часів Київської Русі українська літературна мова розвивалася у двох напрямках. Суто письменна, побудована на основі церковнослов’янської, та народна – жива, розмовна. На початку XVІІІ століття російський імператор Петро Перший заборонив письмову українську. І майже століття українці послуговувалися російським правописом.
Павловський сучасний йому стан речей змальовує так:
Малороссїяне не знаютъ особаго щота своимъ буквамъ; ибо всЂ онЂ суть либо Славенскїя церьковныя, либо Россїйскїя гражданскїя. Многіе изъ нихъ въ письмЂ по нынЂ употребляютъ буквы Кси, Пси, Ижицу.
До речі, у словнику Павловського 29 літер української абетки. (У сучасній – 33 літери. Додалися ґ, є, ї, й. Замість ять — Ђ,(ђ) — з’явився м’який знак.)
Після виходу «Енеїди» Івана Котляревського з’ясувалося, що, попри занепад української літературної, народна мова не тільки нікуди не поділася, а навпаки, суттєво збагатилася. Наприкінці того ж XVІІІ століття їй вже були притаманні всі якості, необхідні для створення письмової літератури. Саме письмової, бо у формі усної народної творчості вона й розвивалася, до того ж бурхливо, протягом докотлярівських часів.
Так виникла необхідність домовитися про орфографічні правила письмової передачі фонем та вокабул древньої по суті, але нової для літератури української мови.
Детальніше про це у нашій публікації: Борис Грінченко. Життєпис у вигляді ліричних відступів
Словниковий запас
У 1907-1909 роках Борис Грінченко уклав та видав перший фундаментальний словник нової літературної української мови, що містить біля 68 000 слів. Мало це чи багато? Вважається, що словниковий запас випускника сучасної середньої школи – 75 000 слів. А доктора наук – 86 000. Однак у повсякденному житті люди зазвичай використовують не більше 3000 слів.
Словниковий запас Пушкіна становив 21 000 слів, Шевченка — 20 000 слів, Шекспіра – 15 000. І цього їм цілком вистачило, щоб створити численну низку геніальних текстів.
Одинадцятитомний тлумачний словник української мови, виданий у 1970–1980 роках, містить 134 058 слів.
Кобзар. Виконавець дум та історичних українських пісень
А почалося все з порівняно невеличкої (на 120 сторінок) книжки Олексія Павловського «Грамматика малороссійскаго нарѣчия». До неї додавався «Краткій малоросійській словарь», який складався з 1231 слова. Також він включав фразеологізми, прислів’я, приказки та ідеоматичні обороти, тексти народних пісень та хресні імена, властиві українській традиції.
Грамматика малороссійскаго нарѣчия
Книга була написана і передана у Російську Академію наук ще у 1804 році. Там її визнали цікавою з наукової точки зору, але проблемною з позиції претензії на черговий прецедент існування ще однієї літературної мови на теренах російської імперії. Після «Енеїди» українська мова взагалі постала як проблема — з одного боку вона безумовно існувала. А з іншого, навіщо імперії ще одна літературна мова?
Саме тому, мабуть, Павловський називав українську «малоросійським наречієм». Ну так, про всяк випадок. Щоб не лякати цензорів і рецензентів.
Російські вчені мужі перекладали «Граматику» з полиці на полицю і нарешті таки зважилися її видати … аж у 1818 році.
Концепцію правопису Павловський формулює так:
Я намЂренъ всЂ слова Малороссїйскїя писать точно тЂми буквами, какими онЂ тамъ произносятся.
Потім описує частини мови і, зокрема, інформує:
Причастїй ни настоящаго, ни прошедшаго временъ у Малороссїянъ совсЂмъ нЂтъ; а замЂняютъ оныя мЂстоименїя, первое той, що, тотъ, который и глаголъ въ настоящемъ времени, а послЂднее тЂже мЂстоименїя и глаголъ въ прошедшемъ времени, на пр:
Пода́й, паны́чу! мыні̀ ту́ю сві́чку, що на столі̀ стоі́ть.
Ты́мушъ я нечу́въ теі̀ ка́зані, що въ це́ркві дякъ чыта́въ.
Ми і сьогодні так розмовляємо.
Краткій малоросійській словарь
Для розуміння складу словника, наведемо уривок з розділу, який присвячено літері б (вибір випадковий). Одночасно це дає можливість будь-кому уявити себе у тогочасному україномовному середовищі і з’ясувати, наскільки мова тих часів була б зрозуміла людині ХХІ століття.
Бага́тьтЂ, бага́чь — горящее уголье, огонь.
Багно́ — тина, грязь, топь.
Байда́къ — барка.
Байду́же — нужды мало, безъ заботъ.
Бала́бухи — галушки съ чеснокомъ.
Баля́сы — перилы; всякое вренье.
Ба́нька — мыльный пузырь; стекляный пузырекъ.
Барка́нъ — тынъ, заборъ деревянный.
Бары́ло, -лце — боченокъ, -ночокъ.
Бати́гъ — кнутъ, плЂть.
Башта́нъ — большой огородъ для огурцовъ, дынь и арбузовъ.
Берлі́нъ — карета.
Блаки́тный, ая, еЂ — голубый, ая, ое.
Блы́скавыця, блы́скавка — молнія.
Бовку́нъ — волъ одинъ въ возу. (40)
Бо́дня — кадка съ замкомъ, въ которой хранится лучшее движимое имЂніе.
Божеві́лный, ая, еЂ — рЂзвый, бЂшеный, нравный, полуумный
Бо́рошно — мука.
Борщъ — щи.
Бра́ма — ворота на подобіе тріумфальныхъ.
Бреху́нъ, бреху́ха — лжецъ, лгунья.
Брова́рня — пивоварня.
Бро́варъ — пивоваръ.
Бры́дкый, ая, еЂ — страмный, пакостный.
Брыль — шляпа.
Бры́шкаю, кавъ, кать — чванюся, величаюся.
Буды́нки — палаты, хоромы.
Бу́льбашка — водяной пузырь.
Бурдю́гъ — пастушья сумка.
Бу́цыки — хлЂбное кушанье на подобіе галушекъ съ сметаною, масломъ.
Бу́чно, — пышно, великолЂпно.
Між іншим, встановлено, що приблизно 50 % зібрання Павловського — слова зі словника, який Іван Котляревський додав до «Енеїди». 10% — слова, які є в поемі, але відсутні у словнику Котляревського. Слів, що не зустрічаються у Котляревського, але присутні у словнику Павловського теж чимало — 40%.
Вельми пізнавальним є розділ словника Павловського під назвою:
Фразы, пословицы и поговорки Малороссїйскїя
На думку Павловського саме прислів’я, приказки та фразеологічні обороти є заповітною стежкою, що веде у глибини живої мови. Наведемо лише декілька прикладів.
Або́ співа́й, або гарцюй.
Вовка въ плугъ, а вінъ къ чорту въ лугъ.
Заго́іцьця по́ки весі́льлЂ ско́іцьця.
Колыбъ свыньні ро́ги, тобъ усі́хъ поколо́ла.
Якы́й панъ, такы́й іого̀ й крамъ.
Убра́всь якъ чортъ на у́треню.
Прылы́пъ якъ пья́ный до ты́ну.
Пряма мова Олексія Павловського
Окрім фактичного матеріалу, зібраного автором, у книжці також присутні його особисті думки.
ВсЂ Грамматики, сколько ихъ есть на свЂтЂ, суть не что иное, какъ повторенїя всеобщей, всЂмъ языкамъ принадлежащей, Грамматики.
У цьому місці Павловський дуже близкий до філософської концепції свого земляка Олександра Потебні — видатного українського філолога та філософа. Втім, думка про єдину прамову, що розпалася на багато говірок, це, по суті, ще один погляд на зруйновану Вавілонську вежу.
А ось і згадка про Енеїду, яка безумовно надихала автора «Граматики»:
…ВсЂ сїи сочиненїя, а особливо Енеида, сколь ни много заключаютъ въ себЂ истинныхъ изображенїй характера Малороссїйскаго народа, и сколь ни прїятны, а можетъ быть и полезны, для чтенїя; но, надобно быть весьма свЂдущимъ въ Малороссїйскомъ языкЂ, чтобъ совершенно ощущать ихъ цЂну: столь трудны Малороссїйскїе фразы!
Висловлюється Павловський і про українську поетику взагалі.
…. стихи же Малороссїянина, нерЂдко наученнаго одною Природою изливать свои мысли въ риθмахь, отличаются отъ другихъ народовъ, можетъ быть, особенною легкостію, множествомъ и простотою вымысловъ.
Українські музичні вечори
Зрозуміло, що йдеться про народну пісенну поезію – історичні пісні, думи, народні ліричні пісні, які чув і якими захоплювався Олексій Павловський. Де? Коли? У яких обставинах це відбувалося ?
І тут ми нарешті від сухої філології переходимо до вічно зеленого дерева життя, тобто до особи самого автора.
Критично стислий життєпис. Факти
Олексій Павловський народився в селі Шутівка (нині Сосновіка) Глухівського району нинішньої Сумської області. Точна дата народження нез’ясована. Десь приблизно між 1770-м і 1773-м роком.
Навчався у Києво-Могилянській академії та Петербурзькій вчительській семінарії. Якийсь час жив у Ніжині, де працював викладачем у місцевому ліцеї.
Останні відомості про діяльність Олексія Павловського датуються 1826 роком. Час і місце відходу у кращій світ теж під питанням. Також не виявлено жодного зображення, з якого можно було б зробити висновок про його зовнішність.
Однак «Граматика» Павловського збереглася, існує в інтернеті і з нею будь-хто має можливість ознайомитися у всіх деталях та нюансах. Що ж, втішимося тим, що подібний стан речей для автора все ж більш приємний, ніж навпаки.
Припущення і ненаукові фантазії
Обравши непевну стезю ненаукових фантазій, ми натомість отримуємо право уявляти все, що завгодно. Але для початку зазначимо, що Павловський у своїх текстах підкреслено дистанціювався від українців і дивиться на них (нас) ніби той Кук на аборигенів. Що дивно для людини, яка народилася на Слобожанщині, вчилася у Києві, а потім ще й викладала у Ніжині. Але є, як є.
Всякъ знаетъ, что Малороссїяне всЂмъ другимъ Славенамъ единоплеменны… СлЂдственно довольно будетъ для меня положить на бумагу одну слабую тЂнь исчезающаго нарЂчїя сего близкаго по сосЂдству со мною народа, сихъ любезныхъ моихъ соотчичей, сихъ отъ единыя со мною отрасли происходящихъ моихъ собратьевъ.
Тут ми бачимо спробу пояснити академічному керівництву необхідність фіксації та вивчення нібито «исчезающаго нарЂчїя».
Все сїе сдЂлалъ я какъ для удовольствїя любопытныхъ и вникательныхъ въ свойство языка и народа людей; такъ и для показанїя, желающимъ знать, Грамматическимъ, яко лучшмъ способомъ, той разности, которая Малороссїйскую рЂчь сдЂлала столько не похожею на всеобщїй нашъ языкъ.
Цілком можливо, що його росіянську від народження душу торкнули українські народні пісні.
ПЂсни ихъ всегда почти томны, но скрывающїеся въ нихъ, особливо для Стихотворцовъ интересные, замыслы, не принужденное выраженїе мыслей, и блистающая всегда какая-то нЂжность и невинность — безподобны!
Что можетъ быть разительнЂе, какъ слушать, когда Малороссїяне по вечерамъ прїятныхъ лЂтнихъ дней собравшись во. множествЂ, и сидя на пригоркЂ въ кружокъ, поютъ свои заунывныя пЂсни? — Тогда эхо, въ окружвости ихъ отдающееся, приноситъ съ полей и отъ лЂсовъ къ чувствительному сердцу самые трогательные тоны!
У вас не виникає враження, що людина, яка знаходить такі витонченні та виразні епітети перебуває під владою жіночих чар?
Побачення
Взагалі-то ми нічого не знаємо про особисте життя Олексія Павловського. Але цілком можемо припустити, що слухати пісні малоросів, котрі купками розсілися на пагорбах, Олексій Павлович ходив не один. І була у нього якась пара, і не виключено, що вони навіть там цілувалися під рясними зорями, вбираючи, навіть не вухами, а оголеними душами соковиті звуки томних українських пісень.
На тому ми їх і полишимо.
P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.
Ще про мовознавців-першопроходців XIX століття у публікації: Пантелеймон Куліш — опальний світоч української культури.
(4 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
комментарии