Леонід Кагадєєв. Декілька цікавих фактів із життя засновника музичного училища у Сумах

Леонід Павлович Кагадєєв (1861-1944) — піаніст-віртуоз, педагог, організатор концертів та гастролей. Засновник першого музичного училища в Сумах.

Леонід Кагадєєв

Леонід Кагадєєв

Народився на Сумщині в селі Михайлівка Лебединського району у дворянській родині. Закінчив Олександрівську гімназію в Сумах. Викладав музику в Сумському Михайлівському кадетському корпусі, першій жіночій гімназії та в приватній музикальній школі Наталії Чурилової – дружини директора державного сумського банку Олександра Чурилова.

Історичне тло

На початку ХХ століття у зв’язку з виникненням нових підприємств кількість населення міста Суми швидко та суттєво збільшувалася, починаючи з 27564 за переписом 1897 року до приблизно 50 тисяч у 1813-му. Переважну більшість мешканців складали робітники місцевих заводів, фабрик та ремісничих майстерень. Праця на капіталістичних підприємствах була пекельною – 12-14 годин на день, а після початку Першої Світової війни ще й без вихідних.

Центр, де жили промисловці, купці, інженери, лікарі, банківські та державні службовці, а також нащадки (переважно збіднілі) дворянських династій був більш-менш обладнаний благами цивілізації – бруківка, електрика, водопровід, телефонний зв’язок. Але вже за декілька кроків у бік починалася глухомань.

Для культурних розваг існував театр, якість постановок у якому, судячи зі спогадів Чехова та Купріна, залишала бажати кращого.

Спільно зі зростанням загальної кількості населення збільшувався і той невеличкий прошарок місцевої інтелігенції, котра прагнула долучатися до справжніх мистецьких цінностей. А ще між інтелігентів, особливо дворянського роду, була поширена практика безкорисного служіння народу. Як наслідок, в Сумах, попри все, виникали початкові загальноосвітні та музичні школи, аматорські театральні трупи, літературно-мистецькі об’єднання. До їх складу поступово входили і жителі тих навколишніх сіл, які сьогодні вже є частинами міста.

Таким чином невеличка кількість потенційної публіки культурних заходів повільно, але невпинно зростала. Одночасно ріс і попит на музичну освіту класичного штибу.

Музичне училище в Сумах. Хронологія  виникнення

В 1917 році Леонід Кагадєєв у приміщенні школи Чурилової відкриває перше приватне музичне училище, до складу якого входить три відділення: дитяче, доросле та спеціальний 4-річний курс.

Садиба Чурилова

Садиба Чурилова

20 листопада 1920 року у Сумах на базі училища Кагадєєва, «Кружка педагогів» та студії при «Палаці Праці» організовується державна освітня установа музичного профілю з класами: «спеціального роялю», сольного співу, скрипки, віолончелі, духових інструментів, «обов’язкового рояля», теорії музики, сольфеджіо. Першим директором закладу, що діє при відділі Народного Освіти, призначають Леоніда Кагадєєва.

З листопада 1921 року нова культурна інституція розташовується у трьох кімнатах торговельного приміщення на Воскресенській вулиці №3 (садиба Чурилових у той час вже націоналізована) і отримує назву «Сумська музпрофшкола». ЇЇ випускникам вручають дипломи про середню спеціальну музичну освіту.

У вересні 1960-го наказом Міністра культури УРСР «Сумську музпрофшколу» перейменовують в музичне училище. У 1962 році над парком ім. Кожедуба зводять 4-х поверховий будинок, де з того часу розташовується училище. Сьогоднішня назва закладу — Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім Д С Бортнянського.

Підсумовуючи, робимо висновок, що музичне училище в Сумах з’явилося тому, що був відповідний запит та люди, котрі мали внутрішню мотивацію відповісти на нього практичними справами. Одним із перших в списку таких людей-практиків стоїть Леонід Кагадєєв.

 У дуеті з Павлом Харитоненком

Павло Харитоненко запам’ятався у місті Суми не тільки тим, що був меценатом-будівником, але ще і як великий поціновувач мистецтва взагалі та музики особливо. Учнів шкіл на території маєтків Харитоненка безкоштовно забезпечували навчальними посібниками з музичної грамоти та нотами, вони співали в церквах і на святах. Павло Іванович оплачував навчання студентів-українців у Московській консерваторії. А також утримував хор, прикрасою якого свого часу був хлопчик на ім’я Іван, котрого у майбутньому назвуть «українським Шаляпіним».

Варто зазначити, що окрім особистого задоволення та народної вдячності Харитоненко та інші багатії того часу отримували від своїх неприбуткових щедрот ще й прямий зиск. Царський уряд усіляко вітав благочинні акції купців, підприємців та інших скоробагатьок – нагородами та званнями. Зокрема, у 1899 році П. І. Харитоненку було надано російське дворянство з поширенням цього привілею і на його дітей. А що ще потрібно людині у якої вже є мільйони?

До речі, Павло Іванович доволі вправно грав на скрипці. А Леоніда Кагадєєва, як визнаного сумського піаніста-віртуоза запрошував у якості акомпаніатора. Близьке знайомство з Харитоненком дозволяло Кагадєєву втілювати в життя численні музичні проєкти, на які була багата його творча натура.

Музичний продюсер

Сумам щастить на музичних ентузіастів. Наприкінці ХХ — початку ХХІ століття таким став Орест Коваль, котрий організував у місті найбільші у Східній Європі фестивалі музики Баха та класичної музики.

А за сто років до нього головним ініціатором подій музичного життя в Сумах був Леонід Кагадєєв. Завдяки йому сумська публіка змогла почути живі голоси видатних ліричних тенорів — Леоніда Собінова, котрому аплодувала Європа, включаючи публіку «Ла Скала», та Івана Алчевського. Останній, до слова, ще й був фундатором московського мистецького осередку українства «Кобзар», про яке ми згадували у розповіді про Андрія Волощенка – автора всесвітньовідомого хіта «Ніч яка місячна».

Для сумчан, відгукнувшись на запрошення Кагадєєва, грав Олександр Зілоті – піаніст-віртуоз, а ще благодійник, котрий 1916 року організував «Російський музичний фонд» для підтримки музикантів, що потребують допомоги. Співзасновником фонду між іншим був Максим Горький, — теж не чужа до нашої розповіді людина.

Справа в тому, що однією з учениць Леоніда Кагадєєва була дівчинка Катерина на прізвище Волжина. Невдовзі її збіднілу дворянську родину таки «доїли» сумські кредитори і сім’я була вимушена переїхати до Самари, де Катерина на відмінно закінчила гімназію і відразу влаштувалася коректором у місцеву газету, одним з дописувачів якої був 27-річний письменник Алексєй Пєшков. Молоді люди познайомилися, закохалися, повінчалися і мали у шлюбі двох дітей.

У Сумах на прохання Кагадєєва грала Софія Ментер, котру називали найзначнішою піаністкою другої половини ХІХ століття. З нею пов’язана практично детективна історія перетину двох геніїв при створенні фортепіанного концерту «Циганські наспіви». До його написання (спеціально для Софії Ментер) долучилися Ференц Ліст — вчитель Софії — та Петро Чайковський —  її великий особистий шанувальник.

Сумську публіку зачаровували звуки скрипки Леопольда Ауера, про якого Ігор Стравинськийписав:

Його  викладанню ми зобов’язані майже всієї фалангою сучасних нам знаменитих скрипалів.

У  Сумах звучала унікальна віолончель Анатолія Брандукова – близького товариша Сергія Рахманінова, у якого він навіть був поручителем на вінчанні. Знаменитому віолончелісту присвячено Pezzo capriccioso Чайковського та Сонату для віолончелі та фортепіано Рахманінова.

Названі імена творчих гостей Леоніда Кагадєєва далеко не вичерпують їх перелік, котрий можна ще продовжувати на тому ж високому рівні представництва.

Леонід Кагадєєв та його янгел-охоронець

Приведемо тільки два факти з життя Леоніда Кагадєєва, які красномовно та переконливо демонструють присутність у його житті провидіння або особистого янгола–охоронця.

Ще в 1879 році студент медичного факультету Харківського університету Кагадєєв започаткував у Сумах збір коштів на підтримку свого заарештованого товариша по університету, теж випускника сумської Олександрівської гімназії, народовольця Івана Калюжного. Пильні співгромадяни відразу написали донос у відповідні органи і влада запроторила юнака до в’язниці. На щастя, окрім ініціації збору грошей, інших провин за студентом не виявили, тому за місяць хлопця з буцегарні звільнили. Але і навчатися на медика заборонили.

Здавалося б, це негативна подія, яка не дозволила реалізувати задумане – тобто опанувати фах лікаря, до чого прагнув Леонід. Але, по-перше, саме завдяки відрахуванню з університету Кагадєєв зробив остаточний вибір на користь музики, закінчивши по класу фортепіано Харківське музичне училище (нині — Харківська консерваторія). Це йому дозволили. Чомусь царська влада вважала лікарів більш небезпечними, ніж музикантів.

А по-друге… У 1933 році Леонід Павловичу, котрому вже було за 70, раптом згадали його дворянське походження. Як наслідок – виселення з власного будинку, позбавлення пенсії та виборчих прав. Все відбувалося дуже швидко. Речі родини, з яких значну долю складали ноти та книги, вантажівкою терміново перевезли в невеличку квартиру на дві кімнати в Суханівському провулку.

Втім, за два роки пенсію та виборчі права повернули. Це сталося після того, як Леонід Павлович нагадав радянським чиновникам тюремний епізод своєї біографії — мовляв, я теж був революціонером та політичним в’язнем. Не інакше як янгол-охоронець ще тоді у 1879-му все передбачив.

Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім Д С Бортнянського.

Сумський фаховий коледж мистецтв і культури ім Д С Бортнянського.

Будинок Кагадєєва, з якого його виселили скоріше за все після нашепту начальника місцевої МТС, котрий невдовзі туди і переїхав, знаходився поруч з нинішнім училищем мистецтв на перехресті вулиць Магістрацької та Кустовської, що донедавна були Першотравнева та Гагаріна, а у часи  Кагадєєва – відповідно Думська та Кустовська. Він не зберігся, тому що під час війни з німцями в нього потрапила бомба. На щастя виселеної родини Кагадєєва там вже не було. Мабуть і за це треба дякувати янголові-охоронцю.

Дзеркало душі

Вчинки людини краще за все віддзеркалюють її внутрішній світ. Леонід Кагадєєв був дворянином у кращому розумінні цього слова, тобто людиною шляхетною — згадаємо той же випадок з Калюжним. Першим його поривом було допомогти, а потім вже думати про себе.

У якості ілюстрації — ще один промовистий факт біографії. У 1918 році у розпал Громадянської війни в Сумах опинилася родина генерала білої гвардії Михайла Бєляєва – рідного брата мачухи поета Олександра Блока. За рік до них приєднався і сам генерал. Господарі квартири, яку винаймала генеральська родина, злякалися, коли дізналися про нового жильця і відмовили Бєляєвим. І тоді Леонід Кагадєєв знайшов для них кімнату у власному будинку.

Леонід Кагадєєв

Леонід Кагадєєв

Між іншим трохи раніше напівпідвал цього ж будинку (і тут  вочевидь не обійшлося без участі персонального янгола) орендувала швейна майстерня, де працювали дівчата, згуртовані в комуну за прикладом Вєри Павловни та її компаньйонок з роману Чернишевського «Что делать». Гроші на оволодіння професією та на обладнання дали їм Линтварьови, сумські поміщики у яких декілька разів гостював Чехов.

Однією з учасниць комуни була майбутня дружина Леоніда Павловича – Ірина Максимівна, з якою вони у підсумку народили чотирьох дітей. Наймолодша з них — донька Ганна з’явилася з небес між люди в 1919 –му і прожила сто два земні роки. В день її народження батьку вже виповнилося 58, а мамі – 31.

Самому Леоніду Павловичу Кагадєєву доля відвела 83 роки життя. Кажуть, що пішов музикант з цього буремного світу тихо, з книгою в руках – і це, мабуть була остання службова послуга його янгола-охоронця.

P.S. У розповіді використані матеріали з публікацій сумських журналістів Олени Адаменко та Юлії Лесіної, а також історика-краєзнавця Дмитра Кудінова.

P.P.S. Даний матеріал написаний у рамках презентації лауреатів арт-медіа проекту «Культурний острів», метою та змістом якого є популяризація яскравих творчих персоналій, тим чи іншим чином пов’язаних із Сумщиною.

Ще про музикантів у публікації: Борис Гмиря. Привід опери

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (1 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


7 + 2 =