Наталія Бельченко (Наталия Бельченко). Вірші

Автор: редакция · 01.05.2020

Вітаємо! Ви потрапили на сторінку учасниці віртуального квесту «Поетична вакцинація» Наталії Бельченко.

Перший етап квесту пройдено. Спасибі всім, хто проголосував! Кращий вірш визначено:

За версією читачів-експертів: В темний ліс потрапляю, і тягне

На думку поетичного журі: В темний ліс потрапляю, і тягне

Другий етап квесту теж завершено. Його секрет був у тому, що автором одного з текстів на цій сторінці є не Наталія Бельченко, а Константин Міненков. Однак Константин написав його на тему віршу Наталії, тобто створив свого роду поетичний парафраз.

Дякуємо всім, хто брав участь і в другому етапі квесту, примірявши на себе роль літературного детектива.

Якій ж це вірш? В кінці сторінки ви знайдете відповідь на це питання .

ХХХ

Мурмурація звуків з коріння до крони
На живому осонні.
Не шпаки, а маленькі нелякані дзвони,
Як вуста по долоні.
Розмовляють розумно довірливі сови
У самому осерді.
І звільнитися можна в гіллі світового
Древа навіть від смерті:
Ніжним зором пташиним і слухом зачате
На Різдвяному тижні
Від горішнього вітру – ще довго співати,
І почують горішні.

ХХХ

В темний ліс потрапляю, і тягне
Перекласти, що сови кричать.
Угорі – сім’я зоряне, спрагле
В цьому році останніх зачать.

Як зі станції йдеш крізь вологу,
Цілувати, не просто іти,
Ліс грудневий дозволить потроху,
Не настільки цнотливий, як ти.

Замок чи не замком буде доти
На губах. В змові тільки ліси.
Перекласти б нарешті на дотик
Все, що ти мені відповіси.

Коктебель

Співай, коктебельська цикадо…
Кров спеки шумує в кущах.
Як брила здичіла агата
Напружується Карадаг.

Лежиш на нудистському пляжі
Із пагорбами в один клік
І дивишся сни Карадажі,
А сам ти жаркий сердолік.

Блукати не переблукати
В духмяних колючих степах.
Серпневі кольчуги і лати
Повсюдно замощують шлях.

Віками тут бились народи,
А нині лиш літо мечем
Блищить, втихомиривши води
Для тих, хто шукає Едем.

ХХХ

Лисяча бухта – для тих, хто не спить
Попід гілками маленьких дубів,
Хто заховатись під ними хотів,
Тільки проґавив нагоду і мить.

Каперси в Лисячій бухті ростуть,
Вище – травневої яблуні цвіт.
Від Ечкі-Дага торована путь
Каже, що ти вже завершив похід.

Човен закинутий в нас на шляху,
Хоче до моря, до шхун і галер.
Перепаковуєшся нашвидку,
Чи зачерпнути зумієш тепер

Наче ті русичі Дону в шолом –
Гори і море колишнім човном?

ХХХ

Випліскуючи дощ долонями з-під міста,
Як рибу з-під моста висьорбують ловці,
Ти вихопиш себе, весела і троїста,
Пізнавши шлях в очах, околиці й ріці.

Непевний, непрямий, ледь-ледь солонуватий,
На смак його ідеш, б’є в голову напій.
В горіхових очах захочеться стрибати,
Як бісик, білка, шлях, непевний, непрямий.

Наступний вірш написано Константином Міненковим спеціально для проекту «Поетична вакцинація» на тему попереднього тексту, тобто є свого роду парафразом на вірш Наталії Бельченко.

Константин Міненков

ХХХ

Є сміх до сліз, але ж вони солоні.
Лягає тінь на вікна, наче грати.
І чарівний напій не б’є у скроні,
І залишається одне тільки – стрибати…

Стрибай чи не стрибай, що коїться, не втямиш:
В долоні ловиш дощ – в обличчя б’є хвостом.
Висьорбуй чи тони, але на часі саме ж
Веселки міст звести й сховатись під мостом.

А твій колишній – той, з фігурою гімнаста.
Він потім довго пив один в сумних ночах.
Допоки не прийшла жахлива та пухнаста,
Чий хвіст – як дим рудий. І бісики в очах.

Персональні сторінки учасників віртуального квесту «Поетична вакцинація»:

Читати подробиці про проект «Поетична вакцинація»