П’ять «зустрічей» Т. Г. Шевченка та А. П.Чехова

Життєві шляхи А.П.Чехова (1860-1904) та Т. Г.Шевченка (1814-1861) у реальному часопросторі перетнутися не могли. Однак Чехов дуже добре знав творчість Кобзаря. І у в цьому сенсі два світових літературних генія зустрічалися декілька разів.

«..Був я у Львові (Лемберзі), галицькій столиці, і купив тут два томи Шевченки…», — пише 21 вересня 1894 року з Аббації Антон Павлович Чехов у листі до Наталії Лінтварьової.

Мова про той самий лист, в якому далі фігурує фраза «Аббація та Адріатичне море чудові, але Лука і Псел краще.»  Втім, симпатія до сумської Луки і «…широкого, глибокого Псла, такого що рясніє островами, рибою та раками, з красивими берегами і безліччю зелені..» – окрема тема, яка наповнювала письменника глибокими враженнями та стала органічною частиною його ментальності.

Однак, придбання в австро-угорському Львові двох томів Шевченка було далеко не першою зустріччю Антона Павловича з Великим Кобзарем.

Дитинство в українському середовищі

Українська мова була знайома Чехову з дитинства, яке він провів у Таганрозі, що знаходився тоді у складі Катеринославської губернії. Населення у цьому портовому місті було різношерстим:

близько 15 тис. осіб – українці
близько 4 тис. осіб – росіяни
3 тис. осіб – греки
640 осіб – євреї
200 осіб — італійці,
130 осіб – вірмени
15 осіб – англійці
3 особи – татари
1 людина – араб

Ця статистика середини 60-х років XIX століття свідчить про те, що у дитячі та підліткові роки Чехова навколо переважно звучала українська мова.

Крім того, бабуся А.П. Чехова — по батькові Єфросинія Омелянівна Шимко походила з роду українських конярів. Разом зі своїм чоловіком Єгором Михайловичем Чеховим вони жили порівняно неподалік від Таганрогу в сільській місцевості. І вже в гімназійні роки Антон разом зі своїм братом Олександром їздили до них на канікули. І бабуся, і дід були побожними людьми та шанували українські традиції, як у господарюванні, так і в одязі та спілкуванні.

Іван Білоусов та перша офіційна «зустріч» Шевченка та Чехова.

Книга перекладів І.О Білоусова «з Кобзаря Шевченко (Українськи мотиви)» 1887 рік

З творчістю Т.Г. Шевченка російською мовою Чехов познайомився завдяки молодому поетові І.О. Білоусову. Слід зазначити, що Білоусова і Чехова пов’язувало не тільки література. У той час Іван Олексійович, будучи потомственим кравцем, вже відокремився від батька і відкрив власну майстерню, що мала вивіску «Кравець Білоусов», де, за спогадами сучасників, «шилися в нього брати Чехови» та багато інших.

У 1880-му році «тітка… мачухи», привозить його у свій дім до Києва. «Два місяці, проведені» тут, згадував пізніше Білоусов, «залишили незабутнє враження на все життя». «Я блукав околицями Києва, – ярмарками, базарами, заслуховувався сліпцями-лірниками, що сидять зі своїми поводирями — хлопчиками біля курних доріг; довго засиджувався на березі Дніпра, милуючись синіми степовими далями за Дніпром. Годинами простоював біля вітрин книгарень на Хрещатику, купував книжки українською мовою… Прислухаючись до української мови, я починав розуміти прочитане українською».

По приїзду Білоусов продовжує писати вірші і за два роки його починають друкувати в літературних журналах. У 1887 році він видає у Києві книгу своїх перекладів (обсягом всього 52 сторінки) «З Кобзаря Шевченка (українські мотиви)». І надсилає її Антону Павловичу в дар.

Такий подарунок не залишається поза увагою письменника і 3 серпня 1887 року Чехов пише Білоусову листа:

«Приношу Вам, добрий Іване Олексійовичу, мою щиру подяку за надсилання мені Вашої симпатичної книжки. Ваша люб’язність дала мені нагоду познайомитися з Вашим талантом і можливість, уникнувши звичайних компліментів, засвідчити з упевненістю Ваше право на титул поета. Ваші вірші сповнені живого поетичного почуття; Ви теплі, знайомі з натхненням, маєте форму і, що безперечно, літературні. Самий вибір Шевченка свідчить про Вашу поетичність, а переклад виконано з належною сумлінністю. Скажу Вам відверто, що Ваша книжка більш ніж будь-яка з новітніх віршованих збірок, схожа на те, що у нас називається «працею», хоч вона й безбожно мала.

Критикувати Вас, звичайно, будуть. Головний недолік книжки – її невеликий обсяг. Поет, якщо він талановитий, бере не лише якістю, а й кількістю, а з Вашої збірки важко скласти собі поняття ні про Вашу, ні про шевченківську фізіономію. Посилання ж на те, що Ви ще молоді або Ви ще «початківець», послужити Вам виправданням не може: якщо вирішуєтеся дати книгу, то давайте й фізіономію автора.

У віршах є шорсткості. <…>

Мені здаються прекрасними вірші «Вдова», с. 20, с. 23, «Українська ніч».

Я поганий критик, а тому, вибачте, не можу заплатити належну данину Вашій книжці. Як любитель і шанувальник всього симпатичного, що зрідка миготить на нашому книжковому ринку, я можу тільки щиро побажати Вам повного розвитку Вашого таланту, впевненості, сили та успіхів; не поспішаючи і працюючи помаленьку, Ви досягнете свого — в цьому я впевнений і заздалегідь тішуся …

А. Чехов.

Антон Павлович, звичайно ж, скромничав щодо того, що він поганий критик. Білоусов знав кому і навіщо посилав екземпляр своєї книги. Думка Чехова як талановитого драматурга, знавця Шевченка, а також української та російської мови була дуже важливою для поета-початківця та перекладача.

Натхненний увагою та відгуком модного літератора, Іван Олексійович Білоусов продовжує займатися літературною працею і, в тому числі, перекладами Кобзаря, що так полюбився йому. За своє життя він опублікував понад десять книг своїх перекладів Т.Г. Шевченка, а також кілька біографічних видань про нього, у тому числі згодом перекладених українською мовою.

Але літературні «зустрічі» Шевченка та Чехова продовжують відбуватися й надалі.

Друга та третя «зустрічі» відбулись в Україні

Фотографія, подарована О.М.. Плещеєвим А. П. Чехову у 1888 році.

У грудні 1887 року Антон Павлович знайомиться з О.М. Плещеєвим. Згадуючи про цю зустріч, спільний друг з літературного світу І. Л. Леонтьєв (Щеглов) розповідав: «…не минуло півгодини, як наймиліший Олексій Миколайович був у Чехова в повному «душевному полоні» і хвилювався у свою чергу, тоді як Чехов швидко увійшов у свій звичайний філософсько-гумористичний настрій. Заглянь хтось випадково тоді до кабінету Плещеєва, він, напевно, подумав би, що розмовляють давні друзі…».

На момент знайомства Чехову було майже 28, а Плещеєву – 63 роки. І буквально через місяць між новими друзями почалося інтенсивне дружнє листування, яке тривало п’ять років. Не минає й півроку, як Чехов запрошує Плещеєва до себе на відпочинок в Суми до дачного флігелю на Луці у садибі Линтварьових. Він приїжджає в середині травня 1888 року та гостює три тижні. Чехов назвав цей час «однією з найкращих та найцікавіших сторінок своєї біографії».

І тут, у Сумах, знову відбувається «зустріч» Чехова та Шевченка. Як виявилося, третя донька сімейства Линтварьових — Наталья Михайлівна була пронизана ідеями народництва, українства та Шевченка. Чехов, тримаючись трохи іронічного тону, який  встановився між ним та Наталією, писав «що вона закінчила Бестужівські курси (перший «жіночий університет» у Росії, якій існував у  1878—1918 рр..), – молода дівчина чоловічої статури, сильна, костиста, як лящ, мускулиста, засмагла, горласта… Сміється так, що за версту чути». Наталя Михайлівна побудувала у себе в садибі на свій рахунок школу і вчила сільських дітлахів байкам Крилова в українському перекладі. Їздила «на могилу Шевченка, як турок до Мекки».

Наталя Михайлівна Линтварьова

І ось до цієї сприятливої атмосфери приєднується О.М. Плещеєв, який під час свого заслання познайомився з Шевченком в Уральську у 1850-му році. Тоді вони обоє перебували в статусі солдатів у далекому Оренбурзькому краї. Шевченко у листуванні називав Плещеєва братом, незабутнім другом, кожне слово якого йому «глибоко по серцю». Тарас Григорович передав Олексію Миколайовичу вірші із «Захалявної книжки», і російськомовний читач вперше дізнався про них завдяки Плещеєву. Він переклав вісім шевченківських віршів та поему «Наймичка».

Ще більше розкрився Плещеєв для Чехова тут на Луці. Розкрився як «дуже хороша, тепла і щира людина», в якій Антон Павлович побачив посудину, повну традицій, цікавих спогадів і хороших спільних місць…».

Перебуваючи на Луці, «Плещеев «слухає та їсть» і палить свої сигари, від яких у його шанувальниць розболюються голови. Він тугорухливий і по-старечому лінивий, але це не заважає дівчатам катати його на човнах, возити в сусідні маєтки і співати йому романси». Плещеєв приймає всі ці радощі життя і багато розповідає родинам Чехових та Линтварьових про Шевченка.

Раніше ми писали про при: Чехів та Суми. Погляд із сьогодні

«Зустріч» четверта, але не остання

Кобзарь Т.Г.Шевченко, виданий у Львові 1893 р. у друкарні Товариства ім. Шевченка

Так поволі зближуються  між собою Чехов та Шевченко. І, як зазначено на початку статті, 1894 року Чехов купує для себе шевченківський двотомник,  виданий у Львові 1893 р. у друкарні Товариства ім. Шевченка. Для чого він це робить? Мабуть тому, що на глибинному рівні відчуває спорідненість.

І можна простежити, як обидва вони небайдужі до багатої української природи з садами та солов’ями. Як обидва звертаються до своїх читачів через сакральні символи. Наприклад, того ж самого «Вишневого саду» (1903 рік), малюючи глибинну картину зв’язків поколінь на різних рівнях та апелюючи до можливої гармонії.

Свого часу К. С. Станіславський згадував:

«Послухайте, не Ви́шневий, а Вишньо́вий сад», — оголосив Чехов та закотився сміхом. У першу хвилину я навіть не зрозумів, про що йдеться, але Антон Павлович продовжував смакувати назву п’єси, напираючи на ніжний звук ЬО (Ё) у слові «Вишньо́вий», ніби намагаючись з його допомогою обласкати колишнє красиве, але тепер непотрібне життя, яке він зі сльозами. руйнував у своїй п’єсі. Цього разу я зрозумів тонкість: «Ви́шневий сад» — це діловий, комерційний сад, який дає прибуток. Такий сад потрібен зараз. Але «Вишньо́вий сад» доходу не приносить, він зберігає в собі та у своїй квітучій білизні поезію колишнього панського життя. Такий сад росте і цвіте для забаганки, для очей розпещених естетів. Жаль знищувати його, а треба, оскільки процес економічного розвитку країни вимагає цього».

Афіша спектаклю в Києві

Як матеріальний об’єкт вишневі сади не були розповсюджені в кліматичній середній смузі, натомість на південних землях (в Україні) такі сади були досить поширеним явищем.

Детально вивчаючи етнокультурні реалії у творах Чехова, доктор філологічних наук Марина Ларіонова переконливо доводить, що вишневий сад – це не просто визначення чи оціночний епітет, а символ ідеального з його драматичною долею у матеріальному світі, де воно не лише приречене на спотворення і загибель, а й неминуче воскресіння, відновлення та оновлення як у історичному, і метафізичному сенсі. Таке ж значення має у Т. Г. Шевченка – «садок вишневий біля хати», що символізує незнищенність українства, незважаючи на безліч загрозливих, часом згубних історичних перипетій. І це дає право говорити про незримі зв’язки між дискурсами Чехова та Шевченко не лише на поверхневих, а й глибинних рівнях.

Зустріч п’ята, майже детективна

Відомий ще один епізод, який, можливо, опосередковано розповідає про ставлення А. П. Чехова до творів Т. Г. Шевченка.

У 1900 році той самий Білоусов надрукував «Кобзаря» у видавництві книгопродавця Клюкіна, а той не заплатив йому ні копійки. І тоді 15 лютого 1904 року Білоусов поскаржився Чехову на видавця. Книга була велика і Білоусов під час роботи над нею самостійно виплатив 100 рублів як гонорари за переклади різним особам. І він звернувся до Антона Павловича з проханням написати йому (Білоусову) листа, в якому висловлювалася б загроза подати на Клюкіна до суду за друкування без згоди автора чеховського оповідання «Білолобий», якщо той не розрахується за виданий і реалізований «Кобзар».

Чехов такий лист написав. Білоусов показав його Клюкіну, той в свою чергу клятвено пообіцяв ніколи більше не друкувати «Білолобого» і розрахувався – «видав мені за «Кобзаря» 500 рублів векселями на поточний рік». Здається, навряд чи Чехов пішов би на такий крок, якби йшлося не про «Кобзар» у перекладах російською, а будь-яке інше видання.

P.S. Чехов народився за рік до смерті Шевченко і ніколи в реальному житті вони не змогли б зустрітись. Але на ментальному рівні,  як бачимо, вони перетиналися досить часто. І зближують їх не лише талант і літературне новаторство, а й загальні глибинні символи «українства», які за віки існування в реаліях імперії вціліли та розвинулися.  А також набули нових смислів в процесі багаторівневого розвитку у творах таких неординарних літераторів як Шевченко та Чехов.

Підготувала
старший науковий співробітник Меморіального будинку-музею А.П.Чехова у Сумах
Лариса Ільченко

Докладніше про Меморіальний будинок-музей А.П. Чехова в Сумах дивись за цім посиланням: Будинок-музей А.П. Чехова в Сумах приймає відвідувачів

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (6 голос, оценка: 4,83 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


9 + 4 =