Ольга Дрозд (Катерина Шурко). Думки вголос
За останні місяці мені довелося переосмислити життя завдяки каскаду новин. Чесно зізнаюся, зробила я це не самовільно, а під тиском обставин, що дамоклевим мечем зависли над головою.
Який висновок з моїх роздумів? Я панічно боюся. Я відчуваю якийсь тваринний страх, який бере гору над здоровим глуздом. Я готова бігти світ заочі, вирити десь у лісі землянку й оселитися там, відгородити себе від будь-яких посягань цивілізації й захищатися від диких звірів, а не від людей. І це не випадково.
Сьогодні пересічних громадян накрила інформаційна лавина. Усі, кому не лінь, проголошують, повідомляють, аналізують, прогнозують – результатом цього всього є посилення паніки в звичайних людей. Оскільки нині новини схожі на конвеєр телеграм-блискавок, вони вражають напругою й часом змушують битися в конвульсіях.
Про себе не можу сказати, що багато бачила на своєму віку. Так, мені, як і будь-кому іншому, довелося долати особисті бар’єри й індивідуальні катастрофи. Але за свої майже тридцять я ніколи ще не зіштовхувалася з глобальними проблемами, що стосуються карколомних змін не окремого індивіда, а суспільства в цілому. Зараз у мене навіть ілюзії немає на те, що комусь вдасться відгородитися від тих процесів, які відбуваються нині в нашій країні, за стінами власного дому.
Радіти чи сумувати з цього приводу? Поки що важко остаточно визначити. Чітко зрозуміло одне – відступати нікуди.
Як говорять, не можеш змінити обставини – зміни ставлення до них. Керуючись цим принципом, спробувала відновити внутрішню рівновагу пропри те, що, на перший погляд, завдання здавалося зовсім непосильним.
Хочу поділитися банальним, але напрочуд корисним, на моє переконання, алгоритмом дій. По-перше, потрібно позбутися інформаційної інтоксикації. Зробити це простіше простого. Змусити себе відмовитися від щогодинного перегляду чи прослуховування новин й непереборного бажання постійно поповнювати, як видається, інформаційні прогалини. По-друге, припинити бурхливо реагувати на чутки та інші неперевірені повідомлення, так звані «качки», що невпинно плавають у інформаційному просторі. По-третє, намагатися зважено сприйняти ту чи іншу ситуацію об’єктивно, без зайвих емоцій. По-четверте, відсторонитися від загального і сконцентруватися на чомусь максимально наближеному до вас: на роботі, на близьких, на хобі. По-п’яте, гнати якнайдалі від себе погані думки й вірити в краще, надіятися на те, що майбутнє є, а також любити тих, хто щодень знаходиться поруч.
Якщо ми об’єднаємося навколо спільної проблеми й не будемо розділяти потреби на «власні» і «чужі», а допоможемо один одному, коли словом, а коли й ділом, то свято вірю, що будь-який негаразд відступить під колективним натиском взаєморозуміння, взаємоповаги, взаємовиручки, взаємо… Для цього потрібен лише час, адже крапля камінь точе.
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2014
(3 голос, оценка: 3,67 из 5)
Загрузка...
Последний абзац слабее всего текста. Опять надо куда-то идти и с кем-то объединяться ради чего-то что не есть жизнь..
Нет.. надо бы жить начать. Но как ? ..