Александр Приходченко (О. Довженко) Балада про рідну матір.

Стара мати занедужала. І хоч дітей у неї чимало, та не поспішають вони до неньки з ліками. Бо хоч і рідні всі, та якісь дуже усамітнені. Як в тій казці про трьох синів, де перші два були розумні та роботящі, а третій… Хоча її найменший син теж свій, не позичений, але – якийсь уже надто спритний та до чужого охочий.

Дивиться-придивляється старенька, як живуть її діти, та й зітхне крадькома: не дуже мирять між собою, бо оті треті – нівроку живуть, всього у них вдосталь. І хліба на столі, і до хліба. А старші – пнуться-пнуться, працюють тяжко від зорі до зорі, та все ніяк зі злиднів не виб’ються. А кому вже зовсім непереливки – ті покидають рідну землю та йдуть у світи шукати собі кращої долі.

Старенька вийде на край поля і вдивляється на захід сонця, чи не повертаються діти додому? Довго-довго так дивиться-чекає, та й зітхне: ніхто не вертає, жоден… Мабуть, скрізь по світу доля краща за нашу. Потім дошкандибає до іншого краю, бачить – багацько людей до нас іде. Вони теж чиїсь діти та онуки. Чиїсь, та не рідні. Теж шукають кращої долі, та у них і віра своя, і мова не наша. То ж чи захочуть вони, оселившись тут, шанобливо вклонитися цій древній землі, дідівським могилам та козацьким курганам?..

Та найбільш печалить стару, що її діти виявились нездатними до самостійного життя. А як же його хотілося! Як його виборювали далекі пращури! Та й голів багато зложили під ляськими списами та яничарськими ятаганами. Правда, давно те було, і не пам’ятається уже. Але ж не повинно б стертися інше, зовсім близьке – як уже наші нескорені діди гинули в безкрайніх снігах наскрізь промерзлої півночі…

Все забулось! Згадує старенька у своїх дітей і думає гірко: невже лише дужа постава має відрізняти справжніх чоловіків? Чи, може, чорний козацький вус? Врешті, чи ж гостра шабля на боці? Ні, зітхає ненька, не це. А спроможність до життя на власний розсуд та відповідальність за свої вчинки. За всі. Всі до єдиного.

А цього якраз і бракує її синам – і вже посивілим, і геть молодим. І не має спокою від тривожних дум старенька мати. Не спить, зітхає ночами. І саму себе картає тяжко: чому вони такі – її діти? де схибила? чого не додала їм на порозі їхнього нового життя? і яке майбутнє на них чекає?

А діти не поспішають до недужої матері. Бо хоч і рідні, та всі такі усамітнені…
Перейти к голосованию

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри»

(1 голос, оценка: 5,00 из 5)

Загрузка...

Читайте ещё по теме:

В Сумах определили победителей IV Международного конкурса прозаических миниатюр «Колибри 2016»

С 15 ноября 2016 года по февраль 2017 года на страницах медиа портала АТС проходил ежегодный международный конкурс прозаических миниатюр «Колибри», в этом году посвященный А.П. Чехову. В конкурсе приняли участие 382 миниатюры, поступившие…

В Сумах пройдёт V Международный фестиваль-конкурс прозаических миниатюр

Оргкомитет Международного конкурса прозаических миниатюр «Колибри» объявил условия проведения форума в 2017-2018 году. V юбилейный «Колибри. Фестиваль Чемпионов» пройдёт в формате чистого фестиваля, без конкурса и определения победителей. За время проведения конкурса в нём…

Гуляев Владимир (Норильчанин). Всё началось с музыки

Номинация «Вишневый сад» Всё началось с музыки. Вернее сказать, что всё началось с того, что он десятилетний мальчик приехал на несколько дней в гости к родственникам, проживающим в районном посёлке. У них была дочь,…

Людмила Брагина (Jellibeans). Чистый четверг

В начале ноября выпал снежок. Не сырой и грузный, а легкий, верткий, непоседливый, перелетающий от порывов ветра с места на место. А потом вдруг ударили настоящие крепкие зимние морозы. Лужи и лужицы на дорогах…