Юлія Корсун (Курсорчик). Слова вмирають, блякнуть. Їх багато. І раптом чуєш злато слово. Злато!..
„Страшні слова, коли вони мовчать…” Пам’ятаєте, як казала Ліна? Бо страшно не встигнути, проґавити свій шанс, залишитися непочутим. Хочеться увібрати в себе тонну різних слів та говорити. Казати прості слова про головне. Бо хіба є якийсь сенс у тиші? Мабуть, певний є, але все починається зі слова. Кожний порух твого серця, кожне почуття і рішення – усе бере свій початок зі слів. Певно, Ви вже прочитали купу творів з цієї теми, тож я намагатимусь розкрити її по-особливому, може навіть трошки з наївно-дитячим присмаком.
Хмм… Дивно, я маю говорити про говоріння. Але однозначно, щось у цьому є. Цікаво, а скільки моїх думок так і не стали словами, так і залишилися жити в моїй голові? Напевно, це ті 48 смішні відповіді на серйозне запитання, які я так і не сказала; промови, які не наважилась озвучити та речення, котрі до останнього розділового знаку хочеться лишити тільки у власних закутках пам’яті. Читаючи це, задумайтесь, а може час прийшов? Проговорити те, що звикло існувати в затінку тиші. Можете почати з найбанальнішого „я сумую”, а закінчити півгодинною лекцією про „наболіле”. Не будьте пасивними приховувачами своїх думок, щоб недосказаність не давила у ваші груди.
Словами ми лікуємо і вбиваємо, даруємо надію чи докорінно змінюємо все. Я не закликаю вас розводити бездумні балачки в задимлених пабах чи майже порожніх кафешках, я прошу розвивати та вдосконалювати майстерність мови. Сутність людини криється в її словах та діях, бо як сказав Сократ: „Скажи мені що-небудь, щоб я тебе побачив.” Моменти, коли треба щось вирішити, а мозок відключається, дівчата називають „слухала своє серце”. Та й за словами Екзюпері: „Головного очима не побачиш, правду бачить тільки серце.” Важливість і силу кожного висловлювання важко переоцінити. І про неможливість повернення слова-горобця, яке вже полетіло, то теж чиста правда. Тож занотуйте прописними літерами правило про те, що наша мова – це наша зброя, наше багатство і біда.
Удосконалюйтесь, розвивайтесь, а разом із цим збагачуйте свою мову. Зігрівайте своїми та кутайтесь чужими словами, і тоді ніяка холодна зима вам не страшна. Сотні ваших думок не будуть почуті і прийняті суспільством, але це не привід ховати їх у темну шухляду старого комода. Те 101 слово буде золотим і найбільш влучним. Пам’ятайте, що мову варто відчувати. Душею і серцем. Тоді вже „щасливий кадр” душевної мелодрами стане цілком реальним.
Ну а під кінець усієї моєї писанини хочеться навести рядки з вірша Юрія Іздрика:
Говори зі мною, говори зі мною
бо словом також можна любити
Тож висловлюйте свої думки правильно та влучно, будьте гордими власниками своєї мови, бо як час бере над усім гору, так й усе починається зі слова.
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015
(3 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
Дуже важливо говрити, розмовляти, розповідати свої відчуття та думки, але не менш важливо залишатись у діалозі зі співрозмовником, бо правди одного не буває, є тільки та правда двох, яку вони виговорили для себе…