Олена Кицан (Ерато). О tempora, o mores!

Автор: конкурс · 14.12.2015

О tempora, o mores!

Жінка, що народилася на межі століть-тисячоліть,

струнка, мов цигарка,

дорога, мов сигара,

і доступна, мов люлька миру.

Хіба ж так можна виходити на двір із тютюновим шлейфом? Діти позаду йдуть – перечіплюються, птахи застряють у кільцях диму. І навіть на сонці чорні пропалені дірки…

Сиве небо над сивим містом, краСиві жінки з порожніми утробами, і їх імена нічого вам не скажуть наступного ранку.

Кільця диму з відбитком губної помади. Наздожени їх, просунь голову і чекай, поки прийде Мінздрав, і затягне зашморг.

Колись їх вуста – черешні. Їсиш – не наїсишся… Тепер продовження жінки – цигарка. Чоловіки стоять навпроти, цілують коханих у попільнички, а потім спльовують чорні поцілунки у води асфальту якнайдалі від сімейного вогнища.

Але ж від цього ніщо не змінюється. Кити і надалі тримають нашу планету. Кити і надалі найбільш миролюбні ссавці, а жінки все одно мріють про самців морських коників, щоб перекласти на них увесь свій жіночий тягар. Отак сиділи би собі коло вікна, непомітні як вазони, непотрібні як вазони (під час відпустки). Сиділи би та й дивилися на свою вроду, що стікає по запотілому склу першою розбитою молекулою осені. Вони б і не проти щось змінити у своєму житті, але це ж так зручно триматися за соломинку-цигарку

під час депресії, або ловити на неї чоловіків, наче на спінінг: «Дай прикурити».

О жінко з перехрестя, чому твої руки так тремтять, що могли б дитину заколихати? Могли б, але не хочуть. Дитина – це не тільки рятувальний круг у старості.

Не посміхайся, бо помада по шву тріщить. Колись-таки ти виростеш із китайських черевичків, але все одно залишишся жінкою з перехрестя, яка відгукується на запах диму. Залиш на жовтих шпалерах послання для майбутніх поколінь, якщо вони будуть.

o tempora, o mores!

В історії ще й досі залишилися білі плями і темні нефільтровані жінки.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015