Олена Кицан (Ерато). Хто Вона?

Вона навіть не волога, а сира.

Сира настільки, що пліснявіє, вкривається мохом, викликає огиду. За якихось кілька хвилин ти побачив її справжню сутність, її душу, яка вилізла крізь вирячені очі. Її волосся, донедавна біляве, вмить посивіло, згорнулося в гульку і сховалося під квітчасту хустку. На таких хустках зазвичай цвітуть тільки чорнобривці.

Її посмішка ламалася, мов трухлява гілка. І жодного пояснення, тільки скрегіт зубів, який викинув тебе під колеса автомобіля.

– Хто ти, хто? – кричу я на всю кімнату, чи то б пак на весь Усесвіт.

– Ні, я знаю, хто ти. Ти Юльця. Але що з тобою? Чому ти відводиш очі і лаєшся усіма мовами світу? Ти знаєш есперанто? Юльця, ми ж заручені, у нас скоро весілля, у нас згодом діти.

Вона вже не волога, а слизька, як драглі по дорозі до шлунку. Ти розумієш, що вона вислизає з твоїх рук, вислизає зі свого тіла. Її душа підходить до дзеркала, підмальовує губи і йде до вікна. Ти бачиш її спину, спини своїх дітей. Ти кличеш їх, уже не її, а їх… – хлопчика і дівчинку, хочеш побачити їх обличчя, на їхніх обличчях посмішки.

Ти хочеш теж стати вологим, сирим, слизьким, будь-яким, аби йти поряд із ними, тримати їх за руки. Але твої долоні сухі, твої очі – порожні відра. Не зупиняй їх, не переходь їм дорогу з порожніми відрами.

Із кожним кроком вони все далі, вони все рідніші…

Підходиш до вікна, аби зачинити його. Вітер шмагає тебе по обличчю, вибиває світлини з твоєї голови, імена колишніх жінок. Лишається лише запах, якийсь незрозумілий. Запах смерті. Напевно, це чорнобривці.

Відчуваєш, що сьогодні втратив щось дуже важливе, улюблену запальничку чи то єдину краватку для ділових зустрічей. Стелиш ліжко і вкладаєшся у холодну постіль. Холодну чи вологу – уже й не відчуваєш. Тебе засмоктує величезне болото, тебе тягнуть за ноги вологі руки.

Почуваєшся так затишно, наче ти знову в навколоплідних водах.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

(6 голос, оценка: 4,83 из 5)

Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Остап Вишня. Время и судьба

Максим Березовский. Легенда о жизни

Иван Зеленцов. Стихи

Терренкур, или Ходьба со смыслом

Коллекционер – это стиль жизни…

Сергей Рахманинов. Прелюдия для фортепиано No.5 Соль минор op. 23