Павел Подзоров (Меч Самурая). Володар

мужчинаРанок розпочався як зазвичай.

Перш за все, ознайомився зі становищем і новинами. Все як завжди.

Ситуація в містах спокійна, громадяни працюють, незадоволених вистачає, але поки це не критично… Дороги будуються, поля обробляються…

Тихо, хоч мак сій. Нічого нового. Кочівники, щоправда, нахабнішають… На віддалені поселення все частіше здійснюють набіги. Але це не проблема: вишлю туди війська — одразу заспокояться.

Туга…

Справа в тому, що Я — Єдиний і Всемогутній Володар цього світу! Я керую всім та вся. Більше того — Я створив цей світ. Дякуючи МЕНІ він існує і до того часу, поки Я цього хочу!…

Щось добре ти, Володарю, розійшовся…

Так. Що у нас далі?… Ага, радники на прийом вишикувались. Набридли вони мені — гірші за гірку редьку. Знову грошей проситимуть. А де їх, зайвих, узять? Тільки коли в одного забрати й іншому віддать. Ех, важка наша доля… Але й не вислухати не можна. Я віддав доручення керівникам міст і запросив радників.

Як я і думав, усі наперебій почали вимагати фінансування. І на розвиток науки треба, і на військо, і на культуру… Добре. Становище складне — культура почекає. Ще частку зі статті на розваги громадян можна відхопити. Незадоволених, щоправда, додасться. Але нічого, потерплять. Ось, налагодимо торгівельні шляхи до Вавилонян — казна поповниться. Декілька караванів зі спеціями, городиною й шовком уже в дорозі. Та й на недосліджених землях Всхоу повинні бути поселення. Як тільки збільшимо армію — відішлемо на пошуки.

Стомився я від урядових справ. А головне — нудьга. Хоч би напав хто! Тоді і для війська справа знайдеться, і казну поповнимо, та й захоплені в полон до місця прийдуться. Давно прийшов час північні болота осягати, руди в горах добувати. Оно, в сусідів, — металу з лишком. І бронза, і сталь, і, головне — золото. Бо наші запаси вичерпуються поволі.

Хто в нас тут недалеко? Шумери. Ось їм війну й оголосимо. Нагода, щоправда, потрібна. Хоча чого довго думати? Затребуємо золота, а відмовляться — значить, недоброзичливці. Вороги! А ворога треба знищити.

І понесуться мої хвацькі колісниці, поскачуть вершники, рушить піхота. Руйнувати ворога, захоплювати поселення…

Ну-с, почнемо…

***

— Ігоре… — Я не відразу зрозумів, що звертаються це до мене. — Ігорьку, — повторила дружина, — закінчуй свої гульні. На базар треба сходити. І сіль у мене скінчилася…

Зітхаючи, згортаю та неохоче закриваю “бук”.

«Добре, пощастило поки шумерам, надвечір з ними розберемося, після вечері»…

***

… Змучений Верховний жрець вийшов із трансу та знесилено повалився на підлогу. Тіні, що від мерехтіння смолоскипів здавалися живими, знаходилися в безперервному русі. На невеликому підвищенні, на троні, сидів сам Головний Пан…

* Говори ж, Верховний Жрець, — мовив він голосним владним голосом. — Чи допомогли твої замовляння?

Верховний жрець насилу підняв голову і ледь чутно сказав:

* Так, мій Пане… Чари мої, навіяні на жінку, допомогли… Тепер ми можемо підготуватися до Війни — у нас є час — до вечора…

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

 

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (7 голос, оценка: 4,57 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


1 комментарий

  1. Максим Денисов:

    Автор играет с читателем — значит, уважает ))

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


1 + 1 =