Сергей Коровенко (Serge). Вареники с малиной

Він прокинувся від бентежного, роздираючого свідомість сну: Одягнений у все чорне маленький, кремезний чоловік під покровом ночі намагався зрубати єдине у його садку плодоносне дерево. Удари сокири болем віддавалися в його серці, тривалими хвилями пронизували все єство, виривалися назовні сиплим пронизливим криком.

Наяву, в реальному світі тиха місячна ніч блідими пастельними квітами прикрашала застиглі в очікуванні розради дерева, голубила стихлі похилі трави, сивим холодним туманом покривала знесилені від полуденної спеки луки. Місяць повільно плинув над віковими соснами, безпристрасно відкидаючи чорні стріли тіней на циферблат лісної галявини.

В унісон з поштовхами серця в темряві розлогої вільхи, що під хатою, хворою дитиною схлипував пугач.

Від його моторошного зойку у сусідній кімнаті прокинулась молода жінка.

«Жах який…» — промовила вона, обезсиленим від страху голосом.

Дослухаючись до призовного плачу птаха, чоловік перехрестився і повільно підійшов до каміну.

Полум’я сірника раптово розірвало холодну липку пітьму кімнати, мерехтливим теплим сяйвом побігло по знівеченим часом гілкам сухої груші, яку він напередодні розпиляв на дрова.

«Вогонь, як жива істота має свій настрій і характер», — роздумливо промовила дівчина.

«Так, так він і до цього часу зберігає в собі магічну радість і красу первотворення» — подумав про себе чоловік, продовжуючи мовчки вдивлятись в примхливу гру світлотіні.

«Пішли, пройдемось трішки по лісу» — раптом запропонувала вона. «На вулиці набагато тепліше ніж в хаті».

Пісок на лісній дорозі ще зберігав тепло довгого спекотливого дня.

Вона зупинилася і з ніжним придихом звернулась до нього: «Пам’ятаєш, ось тут на розі доріг ми зустрічали гостей».

«Бог інколи приховує себе поміж звичних подій» — посміхнувся про себе він, виводячи на піску дубцем якусь маленьку літеру.

«А ось на цій галявинці перед початком війни ми з ним збирали конвалії» — зітхнула дівчина.

«Як швидко спливає час в цьому мінливому світі! Мить і вже настала пора цвітіння блідих нічних конвалій», сумно подумки зітхнув чоловік.

Вони підійшли до заростів малини. В хаотичному переплетінні колючих гілок дозрівали невеличкі соковиті плоди.

«Дивна річ, виявляється, навіть вночі можна збирати малину. Сьогодні я обов’язково приготую вареники».

«Все солодке і вабливо -доленосне чомусь визріває в темряві» — промайнуло у нього в голові.

Біля хати вона зупинилась і сумно зазирнула йому в очі. «Тату, як ти відчуваєш, він повернеться?» — з надією спитала вона.

Чоловік знесилено опустив голову на груди. Вони стояли під безоднею Всесвіту і не бачили, як в цю хвилину небо над їх головами на мить розверзло свої глибини і, наблизившись до меж земного, прийняло у свої бездонні обійми маленьку яскраву зірку, що раптово відірвалася від землі.

Знову заплакав пугач. В траві тихо тріскотіли коники. Над похилими сивими травами повільно сковзнула чорна тінь, то нічний хижий птах після полювання повертався на схід.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

(9 голос, оценка: 4,44 из 5)

Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Остап Вишня. Время и судьба

Максим Березовский. Легенда о жизни

Иван Зеленцов. Стихи

Терренкур, или Ходьба со смыслом

Коллекционер – это стиль жизни…

Сергей Рахманинов. Прелюдия для фортепиано No.5 Соль минор op. 23