Ольга Пужанська (Вьюга). Без назви
Номинация «Каштанка»
Зляканий погляд, ні тіні усмішки, обличчя перемазане землею з кров’ю і кіптявою. Це не доросла людина. Це маля років трьох. Воно бачило смерть, вибухи, канонади машин-вбивць, що їх дорослі використовують в своїх страшних іграх. Бачило як сусідського пса розкидало на шматки від вибуху того, що здавалося лялькою. То і насправді була іграшка начинена вибухівкою. Знає запах пороху, чув стогін гармат, мінометів.
Хлопчик стоїть посеред того, що колись було його хатою. Він не пам’ятає як-то має бути мирно. Не знає, що є місця, де немає війни. Але він чітко знає, що волонтери привезуть їжу, одяг.
Малий стоїть і кличе маму. Стоїть бо знає — без мами іти не можна. Тато пішов. Знайшли мертвого. Мама рила могилу.
Де ти мамо! Чому не йдеш я ж кличу! Сльози застують очі, щось страшне селиться в серденьку.
Волонтери приїхали. Забрали з собою. Вже знав. Мами немає. Накормили. Хтось хотів втішити, але побачив дорослий, всезнаючий погляд зупинився.
Рідних не стало. Всіх забрала війна.
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри»
(15 голос, оценка: 4,53 из 5)
Загрузка...
Читаешь и страшно. За всех нас страшно. Тема… война, смерть, дети. Как в старых страшных фильмах про войну, о которой думалось как о чём — то вдали и о таком, что никогда не вернётся. А всё в нас, в наших сердцах, в наших стремлениях, безграничных желаниях, война никуда не ушла из нашей жизни.
Стремление к миру. Давайте писать об этом. Нужно учить всех нас жить в мире.
Спасибо автору миниатюры.
Ось так, декількома словами, описано те лихо, яке наші «сильні мира сього» створили за декілька днів.
Сильно. Дякую автору
Жизненно
Права Марина. Очень страшно. Берёт за душу. Понимание того, что это правда заставляет помнить о том, где мы живём и что происходит в родной стране. Сильно. Очень сильно написано. Браво.