Галина Серженко (Аваланч). Лист Діду Морозу
Кімната була оповита тим денним спокоєм , який буває тільки зимою. Занавіски на широких вікнах здавались ще білішими, вбираючи в себе сніжність за вікном. Пахло теплом, дрова потріскували в грубці.
Добре, коли серед найважливіших планів на день – поставити і прикрасити ялинку. Іграшки уже наготові, в картонній коробці на столі. Скляні кульки бережливою рукою сховані в іскристих мерехтіннях дощика. Окинувши оком передсвяткову кімнату, Катя взяла кольорові маркери, великий аркуш паперу, вмостилася зручно між подушками на дивані і поринула в світ, видимий тільки їй самій. Там вона біжить з санчатами з гірки, а пухнасті сніжинки морозно лоскочуть щічки. Там великий сніговик, розпростер гіллячки-руки: «А от який я вдався! І ніс-морквина, і очі виблискують вуглинками».
З силою висмикуючи себе з п’ятого виміру, Катя написала вгорі листка «Дідусю Морозе!», а тоді знову замислилась, притиснувши маркера до губ, очима прикликаючи музу десь з-понад стелі… Раптом почувся тупіт від порогу. Дівчина підхопилася, завбачливо сховала листа в шухляду.
— Коханий, це ти?
— До вечора насипле снігу, краса неймовірна!… Я… А ти чекала Діда Мороза?))
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015
(7 голос, оценка: 4,29 из 5)
Загрузка...
Дива, насправді, виглядают набагато простіше, ніж ми уявляємо. Але від цього вони абсолютно не втрачають своєї чарівності…
То є так