В Сумах загубили Ленінську правду
У Сумах на вулиці Петропавлівський на будівлі, відомій в народі як «будинок профспілок» , розмішена меморіальна дошка с таким текстом: «У цьому будинку с 1968-го по 1980-ий роки в редакції обласної газети працював український поет, перекладач, публіцист Володимир Затуливітер (1944 -2003)».
Дуже гарна дошка. Чудово, що у нас пам’ятають і шанують поетів. Володимир Затуливітер дійсно був талановитим українським митцем з типовою для радянських часів біографією.
Народився на Сумщіні, в селі Яблучному Охтирського (нині Великописарівського) району у сім’ї колгоспників, вчився у педінституті, викладав українську і німецьку мови, працював на комсомольській роботі, за державні кошти видавав свої поетичні збірки, а в останні радянські роки вже мешкав у Київі, де посідав престижні посади в видавництвах: “Молодь”, “Дніпро”, “Основи” та у журналі “Сучасність”.
Мав столичну квартиру від держави, закордонні відрядження, був членом КПРС. Вже в часи Незалежності, коли модно і престижно було паплюжити радянське минуле, в інтерв’ю “Українській культурі” Володимир Затуливітер підкреслював:
„Моя впертість – це моя совість. Вона – внутрішній цензор, який змушує за будь-яких суспільних умов залишатись самим собою. Може тому, за жодну з написаних книжок мені не соромно.”
Безумовно, це стосувалося і книжки вибраних віршів поета «Полотно», яку я зараз тримаю перед собою. Ось декілька рядків з неї:
«Не мить. Я — пора тих останніх буранів,
коли паровозним котлам заздрять дзвони.
І прапор собі без вагань вибираю
Бо кров у мене — червона!»
Ця книжка була підписана до друку у 1986 році, в часи перебудови, коли вже необов’язково було дуже прогинатися під офіційні гасла. До того ж Володимир Затуливітер на той час був авторитетним українським літератором. Тобто, його ситуація принципово відрізняється від тієї, в якій розгорталась трагічна доля ще одного талановитого сумського поета — Миколи Данька, якій, до речі, теж працював в тій же «обласній газеті».
Можна напевне стверджувати, що згадані слов було написано від душі. Також як і наступні рядки:
«Є вищий у простих прикметах знак:
Майбутнє із нічого не почнеться…»
Власне тут ми й переходимо до головної теми цієї публікації.
На меморіальній дошці, що розміщена на будинку профспілок, ті, хто її вішав «забули» написати, що Володимир Затуливітер працював у обласній газеті, яка мала назву (і досі має) «Ленінська правда».
Володимир Затуливітер за радянських часів отримав все для нормального життя. А от коли прийшла омріяна українськими літераторами–романтиками Незалежна Україна – вона його і вбила. Це дуже символічно для долі поета — його вбила мрія, яка справдилась.
Спочатку він залишився без роботи. Потім у нього за борги відібрали квартиру, і він був змушений жити в чужому домі у друзів на Черкащині в селі Бучак, де й загинув трагічно на 59 році свого життя.
Я це все до чого веду. Як на мене, позиція сучасних літературних «патріотів» є не зовсім чесною. Вони всі практично отримали безкоштовну вищу освіту на українських філфаках радянських вишів. Вони не можуть не пам’ятати, як в ті часи шанували Кобзаря, якого, власне, і почали видавати багатотисячними накладами саме в часи СРСР. Вони повинні розуміти, що тоді не все було однозначно.
Нам варто навчитись поважати всю свою історію, а не тільки дискретно якісь вигідні для сучасних господарів життя її фрагменти. Бо інакше ми так і будимо топтатися у глухому куті, в який зараз потрапила країна.
Нас і далі будуть штучно ділити на «свідомих» та «ностальгірющіх», люди похилого віку будуть проситись назад в Радянський Союз, не розуміючи, що путінська капіталістична імперія до нього жодного відношення не має, а політичні шахраї на кшталт Петра Симоненко з компанією будуть дурити людей, видаючи себе за комуністів, як той Остап Бендер видавав себе за сина «лейтенанта Шмидта».
Правду треба говорити. І пам’ятати всю правду. Навіть ту, яка ленінська. Без правди ми пропадемо.
Завершимо теж рядками Володимира Затуливітра:
«Якби ж то — папір та чорнило – ото й уся історія.
Такого добра навалом у кожній можній державі.
Скрутніше, якщо історику бракує щось трохи чеснот,
Якоїсь дрібки душі, черствої крихти сумління»
Ще про долі поетів: Іван Драч -комуніст і рухівець
(5 голос, оценка: 4,60 из 5)
Загрузка...
Так я так и не понял: в СССР было хорошо или плохо? (провокационный вопрос)
В СССР было всё: горе и радость, волчары и зайчики, бытовуха и космос, Не было такой разительной разницы между богатыми и бедными. Зато было меньше иномарок. И не было интернета. Впрочем, как и во всём остальном мире.
И там была другая свобода.
Если под «свободой» понимать возможности ездить куда хватит денег, то там конечно были ограничения. Зато там была возможность мыслить о чём пожелаешь, а не только исключительно о том, где добыть денег как сейчас.
Примерно так же можно было бы сравнить СССР и Российскую царскую империю. А ту — с Киевской Русью. Время идёт, общество меняется вследствие каких-то мало зависящих от нас обстоятельств — нас то в Днепр крестить всем стадом загонят, то монголы потопчтут, то Пётр в Европу совать начнёт силком, то комиссары в пыльных шлемах в социализм в кандалах поведут, то их обуржуазившиеся наследники отменят нам его как в 1991 году.
Чтобы как-то сохранить себя в этой дикой круговерти, надо без критики предыдущих режимов пытаться максимально подробнее запомнить и сохранить своё прошлое. И чем больше мы сохраним и запомним разного — тем мы сами будет больше и мудрее. А главное — там жили наши предки — деды-прадеды. И они были ни чем не хуже нас. Препарируя историю — мы унижаем их прежде всего. А так поступать непорядочно. ИМХО
Вот правильно сказал, не критиковать нужно свою историю, а знать ее!
Хорошее сохранять и развивать, на плохом учится и не допускать в будущем!
Поэтому меня и корежит всегда, когда я слышу «Сталин — кровавый диктатор» — извините, а Петр 1 не был кровавым диктатором, вывесив весь полк стрельцов пред окнами светлицы своей жены?
Я уже не говорю сколько людей было положено на строительстве С-Петербурга.
Меньше надо кликуш сторонних слушать, типа Влада! Истории не знает, но выводы делать гаразд.
ПАНЕ ІГОР! ПЕРЕЧИТУЮЧИ ВАШІ ДОПИСИ , ЩЕ РАЗ ПЕРЕСВІДЧУЮСЯ , ЩО ВІРНО ПРО ТАКИХ ПОГАНИХ «ХОХЛІВ» НАПИСАВ ВЕЛИКИЙ КОБЗАР : » СЛАВНИХ ПРАДІДІВ ВЕЛИКИХ , ПРАВНУКИ ПОНАНІ» , ЗА ТАКИХ , ЯК ВИ МИ НЕ ВСТУПИЛИ В НАТО , А ТЕПЕР ДИВИМСЯ ЯК ПОГАНИЙ КАЦАПСЬКИЙ ЧОБІТ ПОГАНИТЬ НАШУ ЗЕМЛЮ. ТЕПЕР ПРО КИЇВСЬКУ РУСЬ. ОЛЕКСІЙ ТОЛСТОЙ: » ЕСТЬ ДВЕ РУСИ. ПЕРВАЯ КИЕВСКАЯ , ИМЕЕТ СВОИ КОРНИ В МИРОВОЙ , А МИНИМУМ В ЕВРОПЕЙСКОЙ КУЛЬТУРЕ. ИДЕИИ ДОБРА , ЧЕСТИ , СВОБОДЫ , СПРАВЕДЛИВОСТИ ПОНИМАЛА ЭТА РУСЬ , КАК ПОНИМАЛ ИХ ЗАПАДНЫЙ МИР. А ЕСТЬ ВТОРАЯ РУСЬ — МОСКОВСКАЯ. ЭТО РУСЬ ТАЙГИ , МОНГОЛЬСКАЯ , ДИКАЯ , ЗВЕРИНАЯ. ЭТА РУСЬ СДЕЛАЛА СВОИМ НАЦИОНАЛЬНЫМ ИДЕАЛОМ, КРОВАВУЮ ДЕСПОТИЮ И ДИКУЮ ЯРОСТЬ. ЭТА МОСКОВСКАЯ РУСЬ ИЗДАВНА БЫЛА , ЕСТЬ И БУДЕТ ПОЛНЫМ ОТРИЦАНИЕМ ВСЕГО ЧЕЛОВЕЧЕСКОГО И ЗАКЛЯТЫМ ВРАГОМ ЕВРОПЫ» Я ДИВЛЮСЯ , ЩО ВИ НЕ ПОЗБАВИЛИСЯ РАБСЬКИХ «ПУТ» СОЦІАЛІЗМУ. А РОЖДЁННЫЙ ПОЛЗАТЬ , ЛЕТАТЬ НЕ СМОЖЕТ! СЛАВА СТЕПАНУ БАНДЕРІ , СЛАВА ГЕТЬМАНУ ВИГОВСЬКОМУ , ЩО ДАВ ДОБРОЇ ПИЗ…..КИ . КАЦАПЮРАМ ПІД СЛАВНИМ МІСТОМ КОНОТОП, СЛАВА КРАСИВИМ , БАНДЕРІВСЬКИМ , ЄВРОПЕЙСЬКИМ СУМАМ , СЛАВА ДЕМОКРАТИЧНІЙ УКРАЇНІ!
Шановний пане Влад. По-перше, не кричіть будь ласка, бо якщо людина пише великими літерами, то це значить, що вона кричить.
По-друге, я не зовсім зрозумів, де ви там побачили моє ставлення до НАТО?
По-третє, спробуйте замінити «Київська Русь» на СРСР в приведеній Вами цитаті з О.Толстого. І нічого не зміниться. Суть залишиться тією же, бо кожна монета має дві сторони, як і кожна людина, і кожен державний устрій.
Пам’ятаєте війну Спарти з Афінами ? Там теж ніяк не могли домовитись якій устрій кращій, бо обидва мали рівні кількості плюсів і мінусів. Тому і воювали бо не могли визнати цієї простої речі.
Висновок: поважати свою історію у повному її спектрі – це святий обов’язок людини перед своїми предками, бо інакше ми нівелюємо їх життя і робимо йог безглуздим.
І нарешті, ви, мені задається, як та кримська бабуся, тільки навпаки, плутаєте путінську Росію з соціалізмом.
Пане Влад, аби Вам було зрозуміліше, як сприймається текст надрукований лише великими літерами (як сприймається ІНШОЮ людиною, а не автором тексту) — подивіться на мій приклад:
ІІІІ ІІІІІІІІІІІІ ІІ ІІІІІІІІІІІ І ІІІІІІ ІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІ І ІІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІІІІ. ІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІ, ІІІІІІІІІ І ІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІ. ІІІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІ І ІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ. ІІІІІІІІІІІІ. І, ІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІ, ІІІІІІІ — ІІІІІІІІІІІ. ІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІ. ІІІІІІІІІІІІІІІ. ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІ ІІІІІІІІІ ІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІІІІ ІІІІІІІІІІІІІІІІІ. ІІІІІІІІІІІ.
Насколько я помню, Владимир Затулывитер ушел из жизни в 2004году на Крещение не дожив немного до своего шестидесятилетия. Василий Чубур знает точно.
Там на мемориальной доске написано — 2003 год. Да, январь 2003 года.
Надо уточнять. Помню у Миколы Данька даже на памятнике ошиблись на год с датой смерти.Написали 92-ой вместо 93. Был скандальчик.
Вот википедия. ///http://uk.wikipedia.org/wiki/Затуливітер_Володимир_Іванович
За то, что «викладав нiмецьку мову» его, мабуть, новоявленные поборники европейских ценностей отблагодарили. Сначала ввергли в нищету, потом загнали в долги и уничтожили. Но даже после смерти в памяти о нем Правду скрывают «плюралисты» современные. Они же — *IN LOVE* спонсоры-домовладельцы. У нас можно отнять дома, меняя вывески, но память и душу народа они у нас не отнимут.
Сегодня наш Кобзарь живет в таких поэтах, как Лель Карпенко ///http://lel-karpenko.livejournal.com/
Не уверен что поэт должен говорить вот так прямо по-маяковски, как Лель Карпенко, но его позицию в том что это не народная война, антинародная поддерживаю польностью .