Наталья Даниленко (Осіння). Втеча від себе

бегущий человекЦя новина миттєво облетіла наше містечко: Віталій знайшовся! Той самий, про якого вже 20 років ні слуху, ні духу…

…Його часто порівнювали із Сергієм Єсеніним: вродливий синьоокий блондин, гарно співав і грав на гітарі, своїми принадами звів з розуму не одну дівчину. Природа щедро обдарувала хлопця різними талантами: розумний, ерудований, контактний. Вчився легко, після школи без проблем вступив до медінституту. Проте, здається, Віталій не вмів цього цінувати. Вуз так і не закінчив: мабуть, завадили безкінечні п’янки-гулянки. Згодом повернувся додому, одружився. Мав двох дітей. Але продовжував захоплюватися іншими жінками, бути душею всіх веселих компаній, тому незабаром розлучився з дружиною.

І раптом чуємо: Віталька… зник, пропав безвісти. Та так, що про нього нічого не знали не лише друзі, а й батьки. Чого вони, бідолашні, тільки не робили – писали всім родичам, подавали у розшук, навіть зверталися до віщунок, але син так і не знаходився.

Відтоді минуло багато літ. І ось ця сенсаційна новина! На ім’я батька Віталія надійшло запрошення до телефонного переговорного пункту. Той, хто надсилав це запрошення, вочевидь, дуже давно не бував у наших краях і не знав, що будинок давно телефонізований, що батько багато років тому помер, що старенька мати тяжко хворіє… На переговори ходила сестра, після чого всім знайомим і повідомила: живий мій «блудний» брат!

А через рік улітку Віталик сам приїхав провідати родичів. В основному знаходився біля матері, яка доживала останні земні дні. Для більшості з нас так і залишилася таємницею справжня причина його зникнення та багаторічного мовчання. Десь через місяць зібрався повертатися додому – в одне з російських міст. До поїзда провела його сестра. Домовилися, що Віталька зателефонує, коли вже приїде додому.

Та дзвінок пролунав раніше. І не від брата, як очікувалося, а від бєлгородської міліції. Саме до того міста встиг доїхати Віталій. На станції вийшов на перон, щоб покурити. Несподівано стався серцевий напад. Раптова смерть… Що вона означала? Що людина, відчуваючи свій близький кінець, усе-таки вирішила побувати на малій батьківщині, ніби спокутуючи вину перед близькими? Чи, може, саме ця поїздка та емоційне навантаження і спровокували зупинку серця? Тепер уже на ці питання не дасть відповіді ніхто.

До Бєлгорода поїхала сестра разом із однокласниками Віталія. Аби уникнути бюрократичної тяганини, викликаної перевезенням тіла через кордон, вирішили в Росії й поховати покійного. Організували все по-християнськи і посумували на кладовищі лише четверо посланців із далекого Вітальчиного дитинства, які вмістилися в машині.

Символічно, що саме сестра й однокласники, з якими Віталій уникав спілкування протягом значної частини свідомого життя, й провели його в останню путь. Таке враження, ніби цей чоловік усе життя тікав від когось, а насправді, як з’ясувалось, – від себе. І коли, нарешті, знайшов те, що шукав, – помер…

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2014

 

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (1 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


5 + 8 =