Ділан Томас. Особливо коли жовтневий вітер (Especially When The October Wind)

Автор: редакция · 03.11.2024

Дилан Томас

Особливо коли жовтневий вітер

Особливо коли жовтневий валлійський вітер
волосся моє карає пальцями вогню з льодом,
упійманий схожим на краба світилом, як ріпа городом,
я іду в листопад і кидаю краба тіні на жовті віти
біля моря. Душа під гомін птахів та кашель
гаврана, якому зимно — трепетлива й не вільна
душа моя — кров силабічну свою проливає, повільно
знеособлюючи слова кольорові, як ті пластівці в каші.

Тож закрийся і ти у вежі зі слів. Я бачу
на лінії обрію, що ходить, немов дерева,
фігури жінок щебетливі у парку, де тінь – королева
та вервечки дітей, чиї жести зір імітують вдачу.
Хтось дає мені з голосних сотворити буків
твоє існування, а хтось — із коріння дуба,
яке має голос. Відлуння тебе гомонять білозубо
у промовах води, яка на теренах тиші жадає звуків.

Поза горщиком папоротей годинне слово,
виляючи, каже циферблат зіркам наостанок.
Зоріє. Механік нейронів у півні виспівує ранок
і вчергове віщує ту ж вітряну погоду цілодобово.
Мені знаки свої тобі довіряє лука.
Сигнальна трава, що розвиває мене всебоко,
зв’язок розриває з червивим безпліддям зими через око.
І я вже знаю, як тобі розказати столітні гріхи крука.

…Особливо, коли жовтневий валлійський вітер…
Мені вже дозволено створити тебе із мови
павучої, з пагорба Вельсу лункого та з чарів діброви,
золотої в ці дні, й зі слів безсердечних в плоті бездушних літер…
Серце зморене убачало тьму-тменну тем у них,
коли намагалося сказати про те мені, що
у хімії крові жаги, що все нищить присутність не нижче,
ніж любові.
На березі голоси птахів морських чутно темні.

(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Especially When The October Wind

Especially when the October wind
With frosty fingers punishes my hair,
Caught by the crabbing sun I walk on fire
And cast a shadow crab upon the land,
By the sea’s side, hearing the noise of birds,
Hearing the raven cough in winter sticks,
My busy heart who shudders as she talks
Sheds the syllabic blood and drains her words.

Shut, too, in a tower of words, I mark
On the horizon walking like the trees
The wordy shapes of women, and the rows
Of the star-gestured children in the park.
Some let me make you of the vowelled beeches,
Some of the oaken voices, from the roots
Of many a thorny shire tell you notes,
Some let me make you of the water’s speeches.

Behind a pot of ferns the wagging clock
Tells me the hour’s word, the neural meaning
Flies on the shafted disk, declaims the morning
And tells the windy weather in the cock.
Some let me make you of the meadow’s signs;
The signal grass that tells me all I know
Breaks with the wormy winter through the eye.
Some let me tell you of the raven’s sins.

Especially when the October wind
(Some let me make you of autumnal spells,
The spider-tongued, and the loud hill of Wales)
With fists of turnips punishes the land,
Some let me make you of the heartless words.
The heart is drained that, in the scurry
Of chemic blood, warned of the coming fury.
By the sea’s side hear the dark-vowelled birds.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші