«Тіні забутих предків»: від британських відьом до гуцульських мольфарів
Кінострічка «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова очолює список ста найкращих українських фільмів за результатами опитування різноманітної світової кінематографічної громадськості.
Чесно зізнаюся, мені фільм не подобається. Він нудний. І взагалі, після перегляду не дуже зрозуміло про що ідеться. Таке враження, що режисер більше тиснув на гуцульську екзотику, ніж акцентувався на створенні історії, якій хочеться співпереживати.
Я його дивився двічі у різному віці з однаковим розчаруванням і вже не повертався б, але тут захопився циклом легенд про короля Артура і згадав, що у Коцюбинського є повість «Fata Morgana», тобто — фея Морґана, родичка Артура. Ну і почав читати Коцюбинського, відкриваючи собі цього письменника безумовно світового рівня.
До слова про Морґану. Але спочатку, про чаклунів та абатів.
На Британських островах доволі довгий час паралельно існували християнські ірландсько-кельтська та католицька церкви. Вони не вельми між собою домовлялися і нарешті в 664 році у правителя англосаксонського королівства Нортумбрії та Мерсії Освіуна урвався терпець. Король зібрав абатів обох конфесій на відомому Синоді, що відбувся в абатстві Вітбі (Whitby), де після буремної дискусії зробив вибір на користь римської католицької церкви. Вона й запанувала далі в Англії, а кельтські священики були вимушені виїхати до Ірландії.
Але завдяки цій конкуренції християнська віра була вимушена доволі довгий час миритися з існуванням поруч язичницьких вірувань Більше того, ченці, особливо кельтські, у своїх монастирях переписували стародавні міфи, та інші літературні пам’ятки. Тому історична кельтська культура збереглася до наших часів.
А в легендах про короля Артура поруч безконфліктно діють абати, які коронують, вінчають, благословляють і маги, зокрема Мерлін та Морґана. Та сама фея, або фата Морґана.
Докторка магії
Морґана була старшою сестрою Артура. А за сумісництвом — знахаркою та чарівницею. Разом з подругою, теж відьмою, на ім’я Німуей вона висмоктала всі соки з чарівника Мерліна, після чого заперла його в дубі, де той і досі спить вічним сном. Тобто, згідно до міфу, Мерлін хоча і буквально дав дуба, але метафізично не вмер.
Та найцікавіше у постаті Морґани те, що вона не була представницею потойбічних сил. Ні, це була земна жінка, яка просто мала талант до магії, як, наприклад, Паваротті до співу або Коцюбинський до письменництва. У розвиток свого дару Морґана ретельно вивчала різноманітні чаклунські трюки та практики, опановувала мистецтво ворожіння, витягувала з того ж Мерліна магічні сили, інакше кажучи, була такою собі докторкою магії, а не якоюсь надлюдською особою. І якщо вона комусь крутила мізки, так це за допомогою того ж, але старанно розвинутого природного механізму, яким користуються мільйони звичайних жінок, коли заворожують чоловіків, на яких поклали око.
Так Морґана напустила чари на самого Артура, після чого зачала від нього сина, хоча король у процесі думав, що робить це зі своєю коханою дружиною Ґвіневерою. А потім ще й намагалася довести Артура до стану Отелло, коли привселюдно натякала йому на нібито занадто близькі стосунки Ґвіневери та Ланцелота.
Між іншим, у Коцюбинського теж була Леді Серця, з якою літератор мав стосунки схожі на відносини Ґвіневери та Ланцелота в їх платонічній версії. Йдеться про роман з Олександрою Аплаксиною, що тривав 10 років. Втім, відносно платонічності тих стосунків є питання. Принаймні листи Коцюбинського до Шурочки сповнені відвертих зізнань та палких поцілунків.
Чому я це все розповідаю? Тому що в «Тінях забутих предків» панує та ж сама містично-сюрреалістична атмосфера поєднання християнства та язичництва. Апофеозом тут є момент, коли мольфар, тобто чаклун Юра за допомогою магії проганяє грозову хмару і при цьому кричить:
«Я тебе заклинаю: іди у безвісті, у провалля, куди коні не доіржуть, корови не дорікують, вівці не доблеюють, ворони не долітають, де християнського гласу не чути…»
Висновок
«Тіні забутих предків» Коцюбинського — дійсно шедевр. Але його неможливо автентично екранізувати. І поставити на сцені теж неможливо. Його можна візуалізувати тільки в уяві читача, який відчув і зрозумів Маркеса, Борхеса, Павича та Булгакова, а не тільки Шекспіра, Гоголя та Мері Шеллі.
Ми розгорнули ланцюг асоціацій з міфами про Артура, і з таким же успіхом можна було рухатися у напрямку усіх вищезазначених літераторів (і багатьох неназваних) і знайти там свої збіги — від прямих, як з Шекспіром, до метафоричних.
Великий письменник – а Коцюбинський в цій повісті постачає саме таким — він же ж має доступ до ноосфери і, як наслідок, до бібліотек з книжками майбутніх геніїв. Тому «Тіні забутих предків», які було створено в 1911 році не тільки виглядають абсолютно сучасним текстом, але й вочевидь перегукуються з творами, котрі на той момент ще чекали десь у творчих небесах на свого автора. І як жінки обирали, кому б віддатися, щоб він їх написав.
Містика? Ну так. Містика та сюрреалізм.
Джерело: медіа портал АТС creativpodiya.com
(оценок ещё нет)
Загрузка...
Вітбі між іншим — місто знамените не тільки Синодом, але й тим, що його у XV столітті відвідував ще один представник язицьких магічних сил — граф Дракула, герой однойменного роману Брема Стокера. А з приблизно за 300 років потому у Вітбі почав свою морську біографію відомий мандрівник Джеймс Кук. Той самий, котрого, якщо вірити Висоцькому, у сумному підсумку з’їли аборигени, які теж, безумовно були язичниками. У захист християнського світу Вітбі зазначимо, що тут у місцевому абатстві жив поет Кедмон – один з найдавніших відомих англійських поетів. До нашого часу дійшов тільки один його твір «Гімн Кедмона».де він співає хвалу християнському Богу і закликає всіх мріяти про рай. Кедмон жив у ті часи, коли королем Англії став норман Вільям Перший Завойовник і за 200 років до виникнення Київської держави (862 рік – захоплення Олегом Київа).