День рождения Ивана Кулибина стал поводом поговорить о гениях вообще и о Кулибине в частности. Иван Кулибин родился 21 апреля (10 апреля по ст. ст.) 1735 года, в семье мелкого торговца-старообрядца в Нижнем Новгороде, который…
wp-paginate domain was triggered too early. This is usually an indicator for some code in the plugin or theme running too early. Translations should be loaded at the init action or later. Please see Debugging in WordPress for more information. (This message was added in version 6.7.0.) in /var/www/h46319/data/www/creativpodiya.com/wp-includes/functions.php on line 6260hueman была запущена слишком рано. Обычно это индикатор того, что какой-то код в плагине или теме запускается слишком рано. Переводы должны загружаться при выполнении действия init или позже. Дополнительную информацию можно найти на странице «Отладка в WordPress». (Это сообщение было добавлено в версии 6.7.0.) in /var/www/h46319/data/www/creativpodiya.com/wp-includes/functions.php on line 6260
Олександр Кисельов — засновник та завідувач Народного музею ремесел та побуту Слобожанщини у Косовщині на Сумщині
Кожного разу, тримаючи у руках вишиванку, дерев’яну ложку, уламок пічної кахлі або щось інше, Він питає себе: хто зробив цю річь, хто пустив її в далеку путь до нащадків? А питає мабуть тому, що відчуває, що завдяки майстрам та ремеслам зберігається зв’язок поколінь. Цей зв’язок можна наочно відстежити і, таким чином, вибудувати довжелезний ланцюг з народних майстрів та їх виробів, що творять історію.
— Для початку нашої бесіди, розкажіть трохи про себе: звідки Ви, хто за фахом та яке Ваше хобі?
— Я народився у Сумах, але кажу, що я селянин з діда-прадіда. Просто батько, проїхавшись остарбайтером спершу у Німеччину, а звідти як трудармієць до Сибіру, на рідний хутір в Лебединський район не повернувся. З Сибіру батько привіз дружину та осів у Сумах, перевізши з хутора хату і матір. Виходить, що я напівукраїнець і напівросіянин (не пишеться в мене слово «руський», коли згадуєш про росіян
. Але, як говорять, потри любого росіянина і знайдеш татарина. Я не виняток – в мені ¼ татарської крові. І українська половинка — українська тільки наполовину. На ¼- я циган
Я різьбяр, який довгий час працював різьбярем, художником-оформлювачемі вчителем декоративно-ужиткового мистецтва (з 1994) у сільській школі.
Хобі – історія, збирання бон – грошових знаків, що були у вжитку на землях України в ХХ столітті. А також значки та знаки Радянської України як частина свого минулого…
— Циганська кров дає про себе знати? Може тягне на мандрівки або щось інше?
— Циганська кров, про яку я довго не знав. Родина оберігала свої таємниці. Мати розповіла, що мій дід по батьку був вилитий циган. Прізвище мого прапрадіда було Кисіль, прабабця була Кисілева і діда в церкві шкідлива рука д’яка записала як Кисілев. На превеликий жаль, саме цієї метричної книги нема у Сумському архіві… Моя бабця, дружина «цигана», вміла замовляти зубний біль, а я вмію замовляти зуби))). Малим ще, влітку я засмагав добряче і одного разу на базарі до мене звернулися цигани своєю мовою. А сестру «гадалки» обходять стороною. Я любив слухати спів циган. Був у шоці, коли на стадіоні почув, як сумський циган, співає під фанеру.
Про мандрівки. Циган без коня, як птах без крил. Ми з дружиною довго дивували мешканців наших маршрутів: Суми – Грунь, Грунь – Межирич, Межирич – Суми і навпаки. Два велосипеди, троє вершників – з нами була мала Сашка. І я відчув руками, що донька реагує на розбиту дорогу (відчуває її) і сама рулює. Тепер вона гайсає на велосипедах зі своїм чоловіком… Були критичні ситуації, були поїздки у зливу і в бурю, і падіння через руль, коли від контакту з асфальтом тріщить череп… Були мандри з друзями рідним краєм… І шал в крові, мабуть від циган)))
— Як виникла ідея створення Народного музею ремесел побуту Слобожанщини?
— Спершу приносив з дому різні старі вироби, щоб ілюструвати розповіді учням. Назад відносити було ліньки. Випросив у директора кімнату і почав її завалювати.
Найдивніше для мене, що з’явилися відвідувачі і навіть були цікаві з Канади. Трудив весь час вуха директору, що нам потрібен музей. В 2000 році намічався 10-річний ювілей школи і вибили з загально освітньої школи сучасну кімнату. Намалював проект і за літо склепав піч і «куточок сільського господаря». Колега подарувала піаніно і прийшлося робити «панській куточок». Допомагали вчителі школи мистецтв…
— Мені відомо, що Ви видали декілька книг. Навіщо це Вам? Що Ви знаходите у процесі написання книг?
— Я, повторюся, маю невеличку колекцію старих паперових грошей. І провів багато днів у архіві, щоб дізнатися про їх обіг на Україні та у Сумах. Брав участь у виставках. Сергій Тихенко запропонував написати розділ до монографії «Розвиток банківської справи на Сумщині» (2013 р). Це була перша книга.
Я цікавився Олександром Булатовичем. І зібраний матеріал вилив на папір у книзі «Белые пятна в биографиях Булатовичей» (2014 р).
Як писав Конан Дойл – голова, як горище, напреш всякого непотребу і для корисного не буде місця. Не виливати ж назбирані знання в помийницю. Я не люблю займатися марною працею. Тому почистив горище і з’явилася книга про Булатовичей.
Тішачи відвідувачів музею своїми розповідями, я часто від них чув: « Як цікаво, от була б книга…». Я написав «Байки з музею» (2017 р). Пішов до голови району Дорошенка й дали грошей. Але майже весь наклад пішов по бібліотекам. Об’явив підписку і її отримали ті, хто здав гроші, плюс трохи своїх…
Я придумав різьбу «Гусяча лапка» (2018 р). Ну не випускати ж простий альбом з малюнками. Так добавились спогади і роздуми…
Я не люблю, коли по-дурному знищують нашу історію. Вчать нас творити забуття. Тому написав книгу «Грузинська царівна Грузинська» (2018 р).
А потім став збирати матеріал про сумську дивну споруду – справжню піраміду. Але довгі пошуки тільки засмічували «горище», а результат був нульовий. Веніамін Цибка, який допомагав мені в архіві, порадив: «А ти напиши про самі пошуки!». Так з’явилася книга про піраміду. Я її об’єднав з книгою про царівну під спільною назвою – «ЛЕГЕНДИ СУМ» (2019 р). Подав на комісію, щоб місто дало грошенят.
– Книга гарна, але не вистачає третьої легенди. Я давно збирав сумську цеглу і матеріал про неї в архіві та у книжках. Швидко писалась третя легенда про цегляра Івана Власовича Асмолова.
– Книжка занадто насичена, ви б її скоротили!!! Я і прибрав 60 сторінок.
– Книжка цікава, а грошей нема… Видав за свої…
Зачищаючи шухляди столу, зібрав книжку для дорослих «Зелена лямпа» (2018 р)…
Щоб з’явилася третя книга в серії «Велика спадщина» — «Краєзнавство» (2019 р) я сам призначив себе упорядником і дав слово – зробити це за місяць. Було все – від матюків до оплесків)))
Нащо мені це потрібно? У мене був невеличкий інсульт. І тепер я знаю, що «горище» у будь-яку мить може від мене «поїхати». І вийде, що я все туди збирав марно…
— Як так вийшло, що Ви стали різьбярем, чому обрали саме це ремесло?
— В що граються хлопчаки? У війну (навіть були «Зарниці» — бігали з дерев’яними автоматами
А в магазин не підеш, бо нема з чим. Уява в голові, ніж в руках… з малих років навчився відчувати що є в дереві…
— Пане Олександре, чи пам’ятаєте, який предмет став першим експонатом, і який експонат музею найбільш пам’ятний Вашому серцю и дорогий Вам як збирачу та зберігачу?
— Пам’ятаю, як історія і минувшина улипла до рук
Школярів поставили рити траншею під телефон. Скушно… Береш грудочку і по комусь – баць
І ось чергова грудочка розсипається і між пальцями залишається монета – «деньга».
В музеї є пряслице з тещиного городу. Садиш-копаєш картоплю, а очі шукають щось цікаве. Попалась як «кісточка» з рахівниці. Тільки керамічна і їй 1800 років. Зробив реконструкцію і веретено готове – трошки дерева, пряслице і конопляна нитка…
Мию і чищу стару цеглину для колекції. Вона важка – більше 4 кілограмів і грубезна. Возитися з нею незручно… А тут ловко лягла в руку і я не відчуваю пальцями ребер цеглини. А пояснення дуже просте – моя рука точно лягла в відбиток руки того, хто виготовив цеглину сто років тому…
Мене притягують вироби, зроблені не машиною, а людським бажанням і завзяттям. Збирав усе і коли створив шкільний музей просто виніс з дому.
— Серед експонатів музею тільки предмети ремесел та побуту Слобожанщини?
— Майже всі місцеві. Хоча є московський годинник, якому 109 років. Зроблений до 50-річчя звільнення селян від кріпацтва, з портретом того, хто звільнив селян – імператора Олександра ІІ. За такий годинник при радянській владі можна було надовго «піти» з хати, якщо повезе, і не пристрелять прямо під годинником. Є піаніно, яке доблесна радянська армія, як військовий трофей, мародернула з Щетина 
— Звідки беруться сили, хто Вас підтримує и надихає?
— Є така штука (не у всіх) цікавість до всього. Вона і сує тебе в різні пригоди.
А про підтримку… Одного разу, ми були у тещі в селі. Насувалася гроза, а дружина не поспішала, хотіла довше побути з донькою. Коли вибралися в дорогу, відразу почалася злива, сім кілометрів по українському чорнозему. Їхати стало неможливо, повели велосипеди в руках. Колеса перестали крутитися. Поки долізли і дотягли до асфальту почало смеркатися. Попереду 50 кілометрів… «Вперед, поки ми живі!» — девіз Мюнхгаузена. Питали – як я доїхав? А чого б було не їхати, якщо поряд є дружина… Тепер лечу на автопілоті 
— І на завершення. Щоб Ви хотіли сказати майбутнім відвідувачам Вашого музею, тобто усім хто у Вас ще не гостював?
— «Нужно людей водить в музеи и на примере первобытного человека показывать насколько мы оторвались!» Це з виступу Аркадія Райкіна. І дійсно, важливо для себе усвідомити – ми в своєму розвитку (можливо в дужках) чи дійсно пішли вперед, чи тупцюємо на місці, чи ще не дійшли до розуміння в нашому сучасному житті речей, дій і оберегів наших далеких і близьких предків. А інколи, під час відвідування музею, зміняться Ваші погляди на просто віру і на віру в Ваші знання історії. А може Вам просто стане «скушно», бо Ви (нащо я написав з великої літери?)… Але, щоб дізнатись, треба прийти до музею 
Щоб відвідати Народний музей ремесел та побуту Слобожанщини, треба у Сумах сісти на маршрутку №10 та їхати у селище Косовщина до кінцевої зупинки. Поруч знаходиться школа, а в ній — музей, що працює Музей працює: вівторок, четвер з 9:00 до 17:00 П’ятниця з 9:00 до 13:00. І обов’язково попередньо домовтесь про відвідини по телефону: 0508505836, щоб не проїхатись марно 
Фото: з архиву Олександра Кисельова
Джерело: медіа портал АТС
комментарии