Жива історія Сумщини, або Як виникають авторські музеї

Автор: Лариса Ильченко · 10.03.2021

Офіційно Народний музей ремесел та побуту Слобожанщини у селищі Косовщина існує з вересня 2005-го. Але якщо заглибитися в історію музею, то стає зрозумілим, що колекція почала збиратися та накопичуватися з 1999 року.
Сьогоднішній наш співрозмовник — засновник та завідувач Народного музею ремесел та побуту Слобожанщини, а до того ж ще й цікава та шукаюча людина — Олександр Кисельов.

Олександр Кисельов — засновник та завідувач Народного музею ремесел та побуту Слобожанщини у Косовщині на Сумщині

Кожного разу, тримаючи у руках вишиванку, дерев’яну ложку, уламок пічної кахлі або щось інше, Він питає себе: хто зробив цю річь, хто пустив її в далеку путь до нащадків? А питає мабуть тому, що відчуває, що завдяки майстрам та ремеслам зберігається зв’язок поколінь. Цей зв’язок можна наочно відстежити і, таким чином, вибудувати довжелезний ланцюг з народних майстрів та їх виробів, що творять історію.

— Для початку нашої бесіди, розкажіть трохи про себе: звідки Ви, хто за фахом та яке Ваше хобі?

— Я народився у Сумах, але кажу, що я селянин з діда-прадіда. Просто батько, проїхавшись остарбайтером спершу у Німеччину, а звідти як трудармієць до Сибіру, на рідний хутір в Лебединський район не повернувся. З Сибіру батько привіз дружину та осів у Сумах, перевізши з хутора хату і матір. Виходить, що я напівукраїнець і напівросіянин (не пишеться в мене слово «руський», коли згадуєш про росіян . Але, як говорять, потри любого росіянина і знайдеш татарина. Я не виняток – в мені ¼ татарської крові. І українська половинка — українська тільки наполовину. На ¼- я циган Я різьбяр, який довгий час працював різьбярем, художником-оформлювачемі вчителем декоративно-ужиткового мистецтва (з 1994) у сільській школі.

Хобі – історія, збирання бон – грошових знаків, що були у вжитку на землях України в ХХ столітті. А також значки та знаки Радянської України як частина свого минулого…

— Циганська кров дає про себе знати? Може тягне на мандрівки або щось інше?

Цікава бесіда з О. Кисельовим триває

— Циганська кров, про яку я довго не знав. Родина оберігала свої таємниці. Мати розповіла, що мій дід по батьку був вилитий циган. Прізвище мого прапрадіда було Кисіль, прабабця була Кисілева і діда в церкві шкідлива рука д’яка записала як Кисілев. На превеликий жаль, саме цієї метричної книги нема у Сумському архіві… Моя бабця, дружина «цигана», вміла замовляти зубний біль, а я вмію замовляти зуби))). Малим ще, влітку я засмагав добряче і одного разу на базарі до мене звернулися цигани своєю мовою. А сестру «гадалки» обходять стороною. Я любив слухати спів циган. Був у шоці, коли на стадіоні почув, як сумський циган, співає під фанеру.

Про мандрівки. Циган без коня, як птах без крил. Ми з дружиною довго дивували мешканців наших маршрутів: Суми – Грунь, Грунь – Межирич, Межирич – Суми і навпаки. Два велосипеди, троє вершників – з нами була мала Сашка. І я відчув руками, що донька реагує на розбиту дорогу (відчуває її) і сама рулює. Тепер вона гайсає на велосипедах зі своїм чоловіком… Були критичні ситуації, були поїздки у зливу і в бурю, і падіння через руль, коли від контакту з асфальтом тріщить череп… Були мандри з друзями рідним краєм… І шал в крові, мабуть від циган)))

— Як виникла ідея створення Народного музею ремесел побуту Слобожанщини?

— Спершу приносив з дому різні старі вироби, щоб ілюструвати розповіді учням. Назад відносити було ліньки. Випросив у директора кімнату і почав її завалювати.

Найдивніше для мене, що з’явилися відвідувачі і навіть були цікаві з Канади. Трудив весь час вуха директору, що нам потрібен музей. В 2000 році намічався 10-річний ювілей школи і вибили з загально освітньої школи сучасну кімнату. Намалював проект і за літо склепав піч і «куточок сільського господаря». Колега подарувала піаніно і прийшлося робити «панській куточок». Допомагали вчителі школи мистецтв…

— Мені відомо, що Ви видали декілька книг. Навіщо це Вам? Що Ви знаходите у процесі написання книг?

— Я, повторюся, маю невеличку колекцію старих паперових грошей. І провів багато днів у архіві, щоб дізнатися про їх обіг на Україні та у Сумах. Брав участь у виставках. Сергій Тихенко запропонував написати розділ до монографії «Розвиток банківської справи на Сумщині» (2013 р). Це була перша книга.

Я цікавився Олександром Булатовичем. І зібраний матеріал вилив на папір у книзі «Белые пятна в биографиях Булатовичей» (2014 р).

Як писав Конан Дойл – голова, як горище, напреш всякого непотребу і для корисного не буде місця. Не виливати ж назбирані знання в помийницю. Я не люблю займатися марною працею. Тому почистив горище і з’явилася книга про Булатовичей.

Тішачи відвідувачів музею своїми розповідями, я часто від них чув: « Як цікаво, от була б книга…». Я написав «Байки з музею» (2017 р). Пішов до голови району Дорошенка й дали грошей. Але майже весь наклад пішов по бібліотекам. Об’явив підписку і її отримали ті, хто здав гроші, плюс трохи своїх…

О Кисельов на презентації своєї книги

Я придумав різьбу «Гусяча лапка» (2018 р). Ну не випускати ж простий альбом з малюнками. Так добавились спогади і роздуми…

Я не люблю, коли по-дурному знищують нашу історію. Вчать нас творити забуття. Тому написав книгу «Грузинська царівна Грузинська» (2018 р).

А потім став збирати матеріал про сумську дивну споруду – справжню піраміду. Але довгі пошуки тільки засмічували «горище», а результат був нульовий. Веніамін Цибка, який допомагав мені в архіві, порадив: «А ти напиши про самі пошуки!». Так з’явилася книга про піраміду. Я її об’єднав з книгою про царівну під спільною назвою – «ЛЕГЕНДИ СУМ» (2019 р). Подав на комісію, щоб місто дало грошенят.

– Книга гарна, але не вистачає третьої легенди. Я давно збирав сумську цеглу і матеріал про неї в архіві та у книжках. Швидко писалась третя легенда про цегляра Івана Власовича Асмолова.

– Книжка занадто насичена, ви б її скоротили!!! Я і прибрав 60 сторінок.
– Книжка цікава, а грошей нема… Видав за свої…

Зачищаючи шухляди столу, зібрав книжку для дорослих «Зелена лямпа» (2018 р)…

Щоб з’явилася третя книга в серії «Велика спадщина» — «Краєзнавство» (2019 р) я сам призначив себе упорядником і дав слово – зробити це за місяць. Було все – від матюків до оплесків)))

Нащо мені це потрібно? У мене був невеличкий інсульт. І тепер я знаю, що «горище» у будь-яку мить може від мене «поїхати». І вийде, що я все туди збирав марно…

О. Кисельов та його колеги — майстри Уляна та Любов Токарна виставці народних майстрів

— Як так вийшло, що Ви стали різьбярем, чому обрали саме це ремесло?

— В що граються хлопчаки? У війну (навіть були «Зарниці» — бігали з дерев’яними автоматами А в магазин не підеш, бо нема з чим. Уява в голові, ніж в руках… з малих років навчився відчувати що є в дереві…

— Пане Олександре, чи пам’ятаєте, який предмет став першим експонатом, і який експонат музею найбільш пам’ятний Вашому серцю и дорогий Вам як збирачу та зберігачу?

— Пам’ятаю, як історія і минувшина улипла до рук Школярів поставили рити траншею під телефон. Скушно… Береш грудочку і по комусь – баць І ось чергова грудочка розсипається і між пальцями залишається монета – «деньга».

В музеї є пряслице з тещиного городу. Садиш-копаєш картоплю, а очі шукають щось цікаве. Попалась як «кісточка» з рахівниці. Тільки керамічна і їй 1800 років. Зробив реконструкцію і веретено готове – трошки дерева, пряслице і конопляна нитка…

Мию і чищу стару цеглину для колекції. Вона важка – більше 4 кілограмів і грубезна. Возитися з нею незручно… А тут ловко лягла в руку і я не відчуваю пальцями ребер цеглини. А пояснення дуже просте – моя рука точно лягла в відбиток руки того, хто виготовив цеглину сто років тому…

Мене притягують вироби, зроблені не машиною, а людським бажанням і завзяттям. Збирав усе і коли створив шкільний музей просто виніс з дому.

— Серед експонатів музею тільки предмети ремесел та побуту Слобожанщини?

— Майже всі місцеві. Хоча є московський годинник, якому 109 років. Зроблений до 50-річчя звільнення селян від кріпацтва, з портретом того, хто звільнив селян – імператора Олександра ІІ. За такий годинник при радянській владі можна було надовго «піти» з хати, якщо повезе, і не пристрелять прямо під годинником. Є піаніно, яке доблесна радянська армія, як військовий трофей, мародернула з Щетина

— Звідки беруться сили, хто Вас підтримує и надихає?

— Є така штука (не у всіх) цікавість до всього. Вона і сує тебе в різні пригоди.

Народний музей ремесел та побуту Слобожанщини відвідали мармони

А про підтримку… Одного разу, ми були у тещі в селі. Насувалася гроза, а дружина не поспішала, хотіла довше побути з донькою. Коли вибралися в дорогу, відразу почалася злива, сім кілометрів по українському чорнозему. Їхати стало неможливо, повели велосипеди в руках. Колеса перестали крутитися. Поки долізли і дотягли до асфальту почало смеркатися. Попереду 50 кілометрів… «Вперед, поки ми живі!» — девіз Мюнхгаузена. Питали – як я доїхав? А чого б було не їхати, якщо поряд є дружина… Тепер лечу на автопілоті

— І на завершення. Щоб Ви хотіли сказати майбутнім відвідувачам Вашого музею, тобто усім хто у Вас ще не гостював?

— «Нужно людей водить в музеи и на примере первобытного человека показывать насколько мы оторвались!» Це з виступу Аркадія Райкіна. І дійсно, важливо для себе усвідомити – ми в своєму розвитку (можливо в дужках) чи дійсно пішли вперед, чи тупцюємо на місці, чи ще не дійшли до розуміння в нашому сучасному житті речей, дій і оберегів наших далеких і близьких предків. А інколи, під час відвідування музею, зміняться Ваші погляди на просто віру і на віру в Ваші знання історії. А може Вам просто стане «скушно», бо Ви (нащо я написав з великої літери?)… Але, щоб дізнатись, треба прийти до музею

Щоб відвідати Народний музей ремесел та побуту Слобожанщини, треба у Сумах сісти на маршрутку №10 та їхати у селище Косовщина до кінцевої зупинки. Поруч знаходиться школа, а в ній — музей, що працює Музей працює: вівторок, четвер з 9:00 до 17:00 П’ятниця з 9:00 до 13:00. І обов’язково попередньо домовтесь про відвідини по телефону: 0508505836, щоб не проїхатись марно

Фото: з архиву Олександра Кисельова

Джерело: медіа портал АТС