Валентина Сень (Фенікс). Зірковий розсип
Здавалось, ніби весь організм перетворивсь на незрозумілу конструкцію. Розширюючись і перебудовуючись по якійсь, лише йому відомій, закономірності, завдавав своїй володарці дискомфорту, пронизуючи наростаючими больовими нотами її жіноче єство. Розповіді про нестерпні муки, які будуть ніби розривати на шматки, змушували бути терплячою і з острахом очікувати нових випробувань…
Інші уже надривно кричали, вимагаючи полегшити страждання та лаючи весь чоловічий рід. Це ще більше додавало в душі тривоги. «Напевно і я скоро буду так волати…» – майнула у розпаленій уяві думка. Руки мимоволі притислись до грудей, де шалено калатало серце, а пересохлі від хвилювання вуста гаряче зашепотіли: «Мамо! Матусю!.. Боже Всемогутній, допоможи!..»
І ось вона у заповненій світлом кімнаті, навколо приємні обличчя людей у білому, яким доволі часто доводиться ставати свідками і помічниками у таких справах.
– Мабуть ще зарано, – проговорив хтось поряд.
– Ні!Ні! – поспішила запевнити, обводячи оточуючих великими наляканими очима, – Вже час! Я відчуваю! Я готова!..
– То до роботи! Все буде добре! – підбадьорили у відповідь і чиясь тепла рука лагідно торкнулась тремтячого плеча.
– Так! Я зараз! Я зможу! – стискаючи пальці в кулаки і ледь усміхаючись, запевнила Ірина, напружуючи кожну клітинку для виконання найважливішого в житті призначення і свідомо очікуючи страшного болю.
– Молодець!.. Давай, люба!.. Ще трішки!..
« Що це зі мною? Щось неправильно!!!» – запанікував її розум, намагаючись осмислити незбагненне, – « Цього не може бути!!!»
Всередині тіла ніби зірвався феєрверк, породжуючи вібрацію загадкової енергії. Сотні фантастичних спалахів у свідомості зачарували красою, а в лоні затріпотіли легкими крильцями безліч яскравих метеликів, даруючи казкову насолоду. Хвиля екстазу розкрила свої обійми, потекла медовими краплями по кожній жилочці, підхопила і понесла в іншу невидиму реальність… Яку через мить розітнув впевнений крик нового життя.
– Вітаємо! В тебе хлопчик!
– Хлопчик! – загіпнотизовано повторила породілля, приходячи до тями і роздивляючись затуманеним поглядом маленьке рожеве тільце.
– Тримай свого лицаря! – мовила, підморгнувши, лікарка, кладучи дитя їй на груди і помітивши розгубленість та німі питання в очах, додала, – Заспокойся, так буває! Хоч і рідко, але трапляється! Пологи – це завжди диво! Ти – щасливиця!
Молода мама ніжно пригорнула до себе немовля, розквітаючи, ніби квітка, під впливом емоцій і пережитої таїни. Сповнюючись радістю, лагідно пестила голівку з м’яким волоссячком, торкалась пухкеньких щічок, цілувала крихітні пальчики на рученятах синочка і милувалась розсипом дрібненьких зірочок на його маленькому носикові.
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015
(3 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...
Як дивно… Прошу вибачення що про таке спитаю, але мені з чоловічого боку життя не зрозуміло — це був оргазм ? )
Валя, гарно і космічно як завжди.