Максим Кокадей (Сокіл Морозивицький). Міні-портрет
ЇЇ очі – просто протоптана стежка до серця. Обрізане русе волосся по-іншому тепер розкривало жіночу красу. Замість довгої спідниці чи сукні – джинси і туніка. Обличчя ховалося за товстим нашаруванням пастельних тонів косметики «AVON»…
Міський парк задихався від жіночих парфумів, а вона наче навмисне, діставши зі шкіряної сумочки маленький флакончик, розпилювала його вміст на засмаглу шию. Глибоке декольте яскраво світилося від золотого кулончику, подарованого на вісімнадцятиріччя.
По тому, як із її обличчя цівками збігали краплини поту можна було помітити, що когось чекала надто довго. Перехожі дивувалися з її поведінки: довго порпалася в сумочці, а потім натиснувши клавішу мобілки, почала кричати: «Де тебе носить….»
У руках тремтіла пляшечка з водою «Боржомі». Очевидно, це була панночка з заможної родина. Коли вона помітила, що за нею спостерігали майже всі відпочиваючі – насунула на носа великі, аж на півобличчя чорні окуляри. «Гарно виглядаєш – почувся голос її сестри. А чому сама?»
— Він десь лазить на своїй тренеровці….
— Гаразд. Я піду, а то мій нервуватиме…
Вечірня прохолода радувала всіх. Рожеві кущі півонії навперегін змагалися з пахощами жовтогарячих лілій. Дерева звисали додолу, наче хотіли пригорнутися до прохолодної землі…
Коли почало темніти – люди потроху розходилися. Порожні лавки вирівняли вигнуті за день задубілі спини і злегка починали скрипіти….
Нарешті з’явився її донжуан. У темній тиші його було просто не видно. Вона не бачила ні його зачіски, ні його одягу, ні його виразу обличчя. «Де ти був? Я вже втомилася скільки чекати» – жалібно випитувала юнка.
— На тренуванні затримався. Вибач, більше такого не буде…
Так тривало три роки. А коли їй набридли нічні обриси Невидимки, вони просто перестали приходити…
Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015
(3 голос, оценка: 4,67 из 5)
Загрузка...
Життя триває, любов буває» (с)