Як давньоруська мова стала українською?
Народна українська мова вийшла з давньослов’янської.
Великим чином це пов’язано з тим, що давньослов’янська була державною письмовою мовою Великого Князівства Литовського, у склад якого входила велика частина України.
Але літературна, тобто книжкова, українська мова безумовно почалася з «Енеїди».
Саме відома всім зі шкільних років «Енеїда» Івана Котляревського вважається одним з перших літературних творів українською мовою.
Поема написана в жанрі бурлеску. Вперше була видана без згоди автора уродженцем Конотопу, видавцем і меценатом Максимом Парпурою за кошт видавця в 1798 році.
Повністю в авторській редакції поема вийшла в 1842 році, вже після смерті Котляревського. До речі, Максим Парпура не єдиний, хто пов’язує автора «Енеїди» з Сумщиною. Котляревський брав активну участь у викупі з кріпацтва актора Михайла Щепкіна, ім’я якого носить Сумський Національний театр драми та музичної комедії.
Поема «Енеїда» — не тільки перший, але й чи не найбільш спірний твір в українській літературі. Тарас Шевченко, який спочатку прославляв Котляревського як творця «безсмертної Енеїди», в 1847 році вже називав її «сміховиною на московський шталт». Критикував поему, називаючи її зразком кабацької бесіди, і Пантелеймон Куліш.
Але, як би там не було, саме з «Енеїди» почалася українська література. До цього українські письменники писали на «старокніжном русском язикє».
При цьому очевидно, що в той час існувала українська мова, яка була дуже близькою до сучасної. Цією мовою розмовляли прості українці. Котляревський, який народився на Полтавщині і багато спілкувався з українськими селянами, знав її. Можливо, він, «грамотний по–московському», спочатку і писав «Енеїду» як бурлеск. Та й був він тоді зовсім ще молодою людиною (на момент, коли поема вперше побачила світ автору тільки виповнилося 29 років).
Але в 1827 році, коли він закінчив останню, шосту частину твору, Котляревський, вже був бувалим воїном і маститим українським літератором. І завершував він поему вже як серйозний твір, вимальовуючи в образі Енея легендарного українського козака з минулого. Саме цю традицію невдовзі продовжив інший полтавчанин – Микола Гоголь, який випустив в 1835 році повість «Тарас Бульба». А вже далі була українська героїка Шевченка
Існує така теорія, що сучасну українську мову було створено на політичне замовлення в кабінетах Австро-Угорської імперії, щоб показати ментальну різницю між українцями і росіянами. Для того, щоб довести хибність цієї версії, треба просто почитати «Енеїду». Власне, якщо трохи змінити на більш «галантну» інтонацію твору, то за виключенням деяких відступів від норми, мова там дуже близька до тієї, якою сьогодні спілкуються під час політичних ток-шоу на українському телебачені.
Ще по темі: Як створювалася українська мова
На жаль, в українській літературі не відображено весь процес формування української мови, особливо на етапі переходу від давньоруської, якою написано «Слово про похід Ігорів» до мови «Енеїди». Документи писалися старокнижною, або московською офіційною – як, наприклад, відома «чєлобітная полковника Кондратьєва», засновника міста Суми, в якій він просив російського царя дозволити поселення українських козаків на території Московії.
Але ж мова була! Котляревський її не придумав. Існувала вона в формі усної традиції протягом століть, потроху трансформуючись, природнім чином відмовляючись від застарілих лексичних конструкцій давньослов’янської і набираючи сучасних рис. Співала свої пісні Маруся Чурай. Чудовою українською складав свої вірші Іван Мазепа. Вже створив свій всесвітньовідомий хіт «Лучше було б, лучше було не любити» Семен Климовський.
Це дивовижний і трохи містичний феномен: самостійної держави України не було, а українська культура, частиною якої є мова, — була і невпинно розвивалась. Всупереч всьому.
P.S. Автор илюстрації — Георгій Нарбут
(21 голос, оценка: 4,57 из 5)
Загрузка...
Дякую!
Правильно! Свою историю нужно знать! Свою культуру, свой язык!
Наличие президента и границ не есть признак «народа», а государство это только административная единица. Можно оставаться независимым в составе любого государства, храня свои традиции, культуру, язык — наследие предков.
*THUMBS UP*
А аби ще з нею себе й ототожнили, то зовсім би добре було. Ось після процедури ототожнення вам би й захотілося своєї держави. Від знань про культуру чи мову такого бажання не виникає.
Дякую! Пізнавальна стаття. *THUMBS UP*
Хоча шукав інформацію дещо іншого роду і був би ще більше вдячний, якщо щось підкажете.
Цікавить така річ: де можна знайти якийсь можливо словник або просто перелік слів, які присутні в давньоруських літописах і увійшли у такому ж вигляді у сучасну українську мову, але при цьому відсутні або зазнали змін у російській?
На зразок: не «враг», а «ворог». Не «рубашка», а «сорочка»
Особисто я в мережі зустрічав тільки фрагменти. на кшталт : «Українська мова зберегла деякі давньоруські слова, які, наприклад, в сучасній російській мові заступлені вже іншими: мито — пошлина, житниця -— таможня, око — глаз, селянин — крестьянин та ін. Деякі слова, маючи однакову або близьку будову, вживаються в українській і російській мовах у різних значеннях або набули додаткових, відмінних значень, наприклад: укр. злодій — рос. злодєй; укр. річ — рос. речь і вещь. Порівняймо ще укр. луна і рос. зхо, а також рос. луна і укр. місяць, при наявності і рос. месяц, або укр. час і рос. время, пора, а також рос. час і укр. година і т. ін.
Але переважна частина спільних слів має те саме або дуже близьке значення в усіх трьох східнослов’янських мовах. «
У хрестоматії давньоруської літератури під редакцією Гудзія слово «невіглас» подано у глосарії як «незрозуміле». Або взяти топоніміку Києва: Печерськ замість російського «Пещерск», Видубичі та ін.
Из письма Пантелеймона Кулиша, создателя одной из ранних версий украинской грамматики, «кулишовки», галицкого писателя, поэта, историка, этнографа:
» Вам известно, что правописание, прозванное у нас в Галиции «кулишивкою», изобретено мною в то время, когда все в России были заняты распространением грамотности в простом народе. С целью облегчить науку грамоты для людей, которым некогда долго учиться, я придумал упрощенное правописание. Но из него теперь делают политическое знамя. Полякам приятно, что не все русские пишут одинаково по-русски; они в последнее время особенно принялись хвалить мою выдумку: они основывают на ней свои вздорные планы и потому готовы льстить даже такому своему противнику, как я…
Теперь берет меня охота написать новое заявление в том же роде по поводу превозносимой ими «кулишивки». Видя это знамя в неприятельских руках, я первый на него ударю и отрекусь от своего правописания во имя русского единства.»
Варшава, 16 октября 1866 года.
Эти слова особенно уместно вспомнить сегодня, в праздник Казанской иконы Божьей Матери, в День народного единства, установленный в 1649 году в ознаменование освобождения Москвы от польской оккупации и окончания Смутного времени.
Шановні добродії читайте Івана ОГІЄНКА «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ»
(Перше видання — 1949).
Таких помилок, НА ЖАЛЬ, сила силенна.
Дякуємо Вам за коментарі і за згоду зі змістом. І будемо вдячні, якщо говорячи про помилки, Ви будете більш конкретним, щоб ми могли їх виправити. )