Графіка Богдана Пилипушка і Олександри Сиси

Автор: Мар’яна Левицька · 15.06.2015

У Країні /Україні/, яка валить ідолів, настав час говорити про свободу і тоталітаризм…

Після подій останнього року, здається, для більшості громадян прийшов час рефлексії над десятиліттями тоталітарного минулого. Неважливо, через які режими проявляється тоталітаризм: гітлерівський, ленінсько-сталінсько-комуністичний, чи навіть олігархічний. Важливо, що неусвідомлений і неподоланий у свідомості значної частини людей, він почав «проростати» страшними метастазами, руйнуючи наш навколишній і внутрішній світ…

Виставка молодих сумських художників-графіків Богдана Пилипушка і Олександри Сиси саме про це:

про людину, що народжується вільною,

про людину, яка руйнує свою суть, погоджуючись жити в поневоленні – фізичному, моральному, інтелектуальному

про те, що тоталітаризм можливий там, де людина не усвідомлює себе як індивід, не декларує свою самоцінність і неповторність, не готова відповідати за власне життя.

І це не тільки жахливі приклади ХХ ст., це літературні твори, які з утопій ставали реальністю. Для осмислення цих категорій Богдан Пилипушко обрав культовий твір Д.Орвела «1984», так химерно проявлений у сьогоденні. Цей літературний твір із струнким сюжетом, героями і антигероями, в обробці Богдана Пилипушка трансформувався у формат арт-книги. Книга — як метафора знання. Хто бажає обмежити свободу, той завжди обмежує знання, встановлює їх ліміт. Знання може бути промовлене, записане або зображене. Арт-книга, в даному випадку, наче концентроване знання, поєднання слова і образу, що містить головні послання письменника. В ідеї Богдана Пилипушка добре видно, що при відсутності цілого тексту першоджерела до читача /глядача можна донести згусток інформації. Одним із головних графічних образів є мурована вежа, яка із символу безпеки і захисту, перетворюється на споруду-в’язницю, що пригнічує. Цеглинками цієї вежі стають всі, хто сприймає диктат, кожен, хто готовий миритися із насиллям і відсутністю свободи, а цементуючим розчином – облудна ідеологія. Так тема тоталітарного поневолення переростає у тему власної відповідальності індивіда, його усвідомленого вибору.

На відміну від Б.Пилипушка, Олександра Сиса не є професійним графіком: за освітою вона журналіст, за покликанням – публіцист, що володіє і вербальними і візуальними засобами. Видається, що для Олександри, як і для Богдана, графічна спадщина минулого стає претекстом для глобальних алюзій на сучасність: так вона обігрує одну із загадкових дюрерівських тем «Melencolia». А її графічні композиції на тему «Жінки Біблії» переповнені складним плетивом ліній і смислів.

Богдан і Олександра – уродженці міста Суми, вільні молоді люди з покоління, що зростало на не демонтованих руїнах тоталітаризму. Не знищений у зовнішньому оточенні, лише пригашений у пам’яті більшості з громадян, тоталітаризм показав свою криваву суть взимку 2014. Але усвідомлення того, як покоління 90-х «розправляється» з цією сторінкою нашого минулого дає надію на майбутнє.

Творчість цих двох молодих людей, глибина їх рефлексій є безперечним підтвердженням потенціалу українського культурного простору: народжені в Сумах – формувалися для свідомого творчого життя у Львові – вони, здається, увібрали чимало з європейської культури, зберігаючи власну індивідуальність.

Спектр творчих орієнтирів Богдана Пилипушка широкий – від Альбрехта Дюрера до Мауріца К. Ешера, від Ієроніма Босха до Олександра Аксініна. Окрім концептуального підходу до тематики своїх творів, Богдан Пилипушко дуже професійно опанував основи графічного ремесла в техніці офорту.

Серія графічних робіт Олександри опирається на різні смислові пласти: від Біблії до літературних творів У. Еко. Художниця не боїться експериментувати з формою, з образами, не боїться виглядати наївною. Попри свій молодий вік, Богдан Пилипушко і Олександра Сиса мають досвід участі у численних українських і міжнародних виставках графіки, в резонансних арт-проектах.

Характеризувати творчість Богдана і Олександри неможливо поза характеристикою особистісною. Здається, найдоцільніше цю характеристику зробити найближчою до мистецтва графіки, яке їх надихає.

Як графіка є мистецтвом акцентів і контрастів, так можна кількома короткими глибокими штрихами окреслити творчі портрети Олександри і Богдана. Отже, вони: