Мандрівка довга і тяжка…

В. Лобода. Шевченко на Україні. 1986

Такими віршованими рядками починається графічна серія львівського художника нонконформіста Володимира Лободи з колекції Сумського художнього музею імені Н. Онацького, створена у рік Чорнобильської трагедії.

Щовесни, за традиціями, християни  відзначають Великодні свята. Так було б і у 1986 році, якби не сталась катастрофа світового масштабу, на яку художник відгукнувся своєю образною мовою – через метафоричне уявлення духовного зішестя Тараса Шевченка на рідну землю. Сорок днів витає дух поета над Україною…Сорок чорно-білих аркушів, виконаних в кращих традиціях авангарду як одне велике полотно, ілюструють жахіття, героями яких є маленькі люди, подані узагальнено виразними лініями, силуетами на чорному тлі. Під кожним аркушем красномовні білі вірші художника Володимира Лободи (1943 р.н.), у яких йде розповідь про зображені події.

В. Лобода. Тяжкі ранкові продирання…

Наприкінці 1980-х, під час відрядження у музейних справах до Львова, за порадою визначної людини українського музейництва, директора картинної галереї Бориса Григоровича Возницького – (теп. носить його ім’я), звернулася до Володимира Лободи.         Серед великої кількості творів в майстерні художника найбільше вразила серія «Шевченко на Україні», яка привернула увагу не лише тематикою, бо Чорнобиль тоді був «свіжою раною», а й неординарним сміливим образним баченням, своєрідною відповіддю митця на страшну трагедію з історії українського народу.

В. Лобода. Як утримати на небі…

У словнику  нонконформізм перекладається як невідповідний, не однаковий, не згодний. Мистецтво Володимира Вікторовича Лободи відповідає всім цим критеріям і суперечить офіційно прийнятій радянській ідеології ХХ століття. І слава Богу, що прийшли інші, демократичні часи, більш сприятливі для художніх ідей українського авангарду та модерних європейських стилів і напрямів. Бо за часи радянського тоталітаризму творчі особистості не мали змоги для творчого самовиразу.

В. Лобода. Шелестить тополя вітром…

Через асоціативно-образне мислення, ніби очима самого Кобзаря, душа якого мандрує по Україні в цей страшний рік, вирішена серія. Невеликі аркуші, де задля образу працює все: і білі широкі поля, і смуги глибокого золотавого переходу до чорного тла. Цим кольором, тонкими, немов нерви, лініями виконані людські постаті. Так, поряд з зображенням, автор розмірковує: «Болюче бачити і чути, не має жодного лиця» – в країні з залізною завісою люди мусять ділити

В. Лобода. Плач стріли торкнувший серце..

«страх мовчання». Образи створені чіткими силуетами, ламаними лініями на тлі чорного квадрату, що викликає певні асоціації з відомим твором К. Малевича. Ніби у вікна художник підглядає за приватним життям селян і робить свої висновки:  «…як тяжко бачити наругу, одні у полі на рівнині, на безкінечній сиротині – землі забутій». За умовними лініями постатей упізнається український очіпок на жінці, в аркуші де «туча горем розплескалась ряд за рядом в невідомість…», а далі – вагітна жінка «у ніч бреде старцюючи, пекельну долю промовляє», а «по закутах байдужі теревені». І, як завжди, неочікувано настає смерть, відходять люди в потойбічний світ, через стрілу, у підсвідомості «…блискавицею наздогнала в полі… ім’я стерла на землі». Серед зображеного натовпу головним лейтмотивом стає самотність людини, залишеної зі своїм фізичним та душевним болем, яка знаходить своє вирішення в таких аркушах як: «сліпцеві

В. Лобода. Блискавицею стріла…

рота затулили», «сліпці сліпого забивають», «прикутий гаслом опір втратив» та ін. Кількома виразними штрихами подається жіноча постать біля тополі, що «шелестить вітром» і стає свідком «сумного шепоту сиротини… серед степу… не знайшовши краю рідного притулок» та «обірвавши світ надії».  Автор доводить свою тему до великої емоційної напруги, як сплеск накопичених вражень від існуючої дійсності. Лаконічними графічними засобами вирішена розповідь

про страждання  потерпілих, що проходять на очах «глядачів …і слухачів…  ледачих свідків вже мордуються сліпці», а у наступному лінориті, зображено натовп з дарами «ошуканців», що «шукають» та які «дарами  пельки затуляють». Душевний внутрішній бунт митця вирує й у «раді», яка «судить і не бачить» де «дурень волю декламує», а «слухачі роззявив рота сум ковтають не жуя». Образ співця-поета з’являється на рівні образу-знаку в «плачі» де «стріли торкнувши серце муки розпачу здолали… обірвавши пісні голос, розійшовся сум землі» та із сестрами, які «біль до рани прикладають, тугу днів перебирають»,– все це художник доводить до великого соціально-філософського та естетичного розуміння.

В. Лобода Сліпцеві рота затулили…

У двадцять шостому аркуші, що уособлює число дня чорнобильської катастрофи митець бідкається про «…зорю повної біди, тягар сумління зберегти, прийняти тяжкіє вериги…». Автор звертається до «знаку» –зірки, що уособлює – образ Тараса Шевченка,  головного змістовного коду мовою графіки, і, врешті-решт, до національного героя, який несе істину, правду. В останніх десяти аркушах йдеться про головні християнські чесноти: віру, надію та любов «…маленькеє зерно лишилось… бажань майбутніх почуття…». У чорно-білих аркушах розкрито як увесь спектр людських почуттів, так і природних явищ, що ототожнюються з поезією Великого Кобзаря, про «насуплений образ ночі… осінь вечора уривків».

У трьох кольорах вирішується серія: «Сіре, біле і чорне — ось гармонія. І тільки митець знає, як її досягнути», – так досвітньо і мудро висловився майстер на одному з львівських культурно-мистецьких заходах.

Графічна серія В. Лободи «Шевченко на Україні» це – посвята Кобзарю, вона є глибоко національною, бо виконана у кращих традиціях мистецтва українського авангарду, створена в органічному поєднанні зображення і слова, змістом яких стала трагедія століття, яка гідно увійшла до золотого фонду музейної  шевченкіани.

Посилання:

1.Вишеславський Г.А., Сидор-Гібелінда О.В. Термінологія сучасного мистецтва. Означення, неологізми, жаргонізми сучасного візуального мистецтва України.–Париж–Київ, 2010.– С. 235-241

(4 голос, оценка: 4,75 из 5)

Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Не найдено похожих записей...