Допитливий Сергійко
Радість у бабусі Каті та дідуся Саші. До них у гості приїхав онук Сергійко. Обнімають вони онука, голублять його. А Сергійко, жвавенький хлопчина, задоволено посміхається, усім цікавиться.
Пішли в обідню пору дідусь Саша та Сергійко трави для корови накосити, яка от-от прийде з пастівня. Бігає хлопчина лугом, метеликів ловить та ніяк не може спіймати.
Швидкі вони якісь, мов літаки в небі. Летить, здається, на тебе, аж несподівано — шух і вбік. Раптом чує:
— Цвінь-цвінь-цвірь!..
Зупинився. Прислухався — та довкола нікого й нічого не видно. Прибігає до дідуся, запитує:
— Дідуню, а хто то так «цвінь-цвінь-цвірь»?
Прислухається той, потім відповідає:
— То коник луговий співає.
Зводить хлопчина здивовано бровенята:
— А хіба коник співає? Чому ж я його не бачу?
— Він невеличкий, — пояснює дідусь, — на стебельце травинки схожий.
Якусь мить подумав над цими словами Сергійко, тоді й каже:
— Я в цирку великих коней бачив. От — та — ке — н — н — их! — підняв руку вгору. — А ви мене на коні покатаєте?
— Обов’язково покатаю.
Усім цікавиться хлопчина, бо ж в селі все таке незвичне.
Іде бабуся Катя на город і він за нею дріботить.
— Ой, які тут здоровенні кавуни! Я таких ще не їв, — Сергійко намагається, якщо й не підняти, то хоча б зрушити з місця чималенького …гарбуза.
— То, онучку, не кавун, а гарбуз, всередині в нього — насіння. Я його тобі підсмажу восени, смачненьким поласуєш…- пояснює бабуся і гладить онука по білявій голівці. — Гарбузи здоровенними виростають, без візочка до двору не доставити їх…
Сергійко вже не силується зрушити плід, а щось обмірковує, потім каже:
— Чому ж тоді в казці: гарбуз ходить по городу і питається свого роду, чи живі вони й здорові? Я думав, що гарбузи на ніжках ходять…
Сміється бабуся від таких слів: отаке вткнув!
— То ж казка, в ній все може бути…
Та не дослуховує онук, помітив капусту на грядці й мерщій туди. Гукає до старенької:
— А цим м’ячиком можна в футбол грати? О, та в нього й ніжка є! Ой, як цікаво!..
…Приїхали за синочком тато та мама, щоб забрати до міста — до першого класу він піде, заздалегідь потрібно приготуватися.
Дідусь змайстрував для Сергійка сопілку.
— Гратимеш на ній і нас з бабусею будеш згадувати…
Щойно посідали до легковика, як раптом пішов дрібненький теплий дощ. Сергійко висуває голівку у вікно й запитує:
— А де дощик гуляє, коли сонечко сяє?..
Що йому відповіли дідусь Саша та бабуся Катя онук не почув, бо автомобіль відразу ж набрав швидкість…
Автор:
Іван Житник.
м.Буринь.
(оценок ещё нет)
Загрузка...
Чудово, тепло написано! Природа, спілкування з тваринами саме те, чого дітям так не вистачає..
Я думаю, для детей это совершенно неинтересный рассказ. Полная ерунда — ни сокровищ, ни Бабы-Яги, ни чудес, ни приключений. А вот я, как взрослый, получил от этого рассказа громадное удовольствие.
Иван, ваша проза, как стихи читается — легко, гладко, интересно. Нет пустых проходных слов, все на своем месте. Как по мне, то отлично.
Я тоже хочу поучаствовать в Колибри для детей, но оказался совершенно беспомощным. Ничего не могу для детей захватывающего сочинить. Казалось бы, кому, как не мне сочинить — я весь обвешан детьми и внуками, но не помогает. Оказалось, для детей писать в сто раз труднее.
Хотя, чего я за всех детей расписываюсь?
Это у моих детей без наличия зла, Бабы-Яги, чудовищ нет интереса к рассказу.
Другие дети могут быть изначально более одухотворенными.
Дякую за коментарі. До речі, я сюжети брав із дитинства своїх синів, навіть не змінюючи імена їх й імена їх бабусі та дідуся. Діти виросли, є вже в мене й онук. Життя змінилося, на зміну росяним ранкам, коли можна пробігтися лугом, збиваючи росу, дітвора зранку сідає за комп’ютери, де може дивитися різні казки, в тому числі й не зовсім дитячі…Все в цьому світі змінюється… Та я надіюся, що в мене вистачить часу, щоб написати хоча б невеличкі оповіді з дитинства своїх онучат…Адже нинішні діти — це вже не ті діти, які виростали майже тридцять років тому… Ще раз від душі й серця дякую за коментарі. Я згоден — писати для дітей, до слова, як і про дітей — дуже складно й нелегко… Із СТАРИМ НОВИМ РОКОМ! Всього найкращого..