Мистецтво Никанора Онацького на тлі епохи

Автопортрет. 1919 Онацький

Н.Онацький. Автопортрет. 1919

Ім’я Никанора Харитоновича Онацького (1875-1937)– художника, поета, педагога, фундатора Сумського художнього музею, а також його роль та місце в історії української культури першої третини ХХ століття до недавнього часу залишалися поза увагою істориків і мистецтвознавців. У 1930-х рр. було вилучено та знищено архівні матеріали, пов’язані з його ім’ям, накладено табу на всю його багатогранну діяльність. Мистецький доробок і педагогічна праця, організація музейної справи і участь у громадському житті Сумщини, наукові розробки колекцій музею та археологічні дослідження краю – все це тривалий час не могло бути документально простеженим і введеним до наукового обігу.

Перші публікації про Никанора Онацького почали з’являтися в різних українських часописах після його офіційної реабілітації в 1956 р. але автори матеріалів на той час ще не мали можливості створити реальну хронологію його життя і діяльності.

З відкриттям архівів колишнього КДБ на початку 1990-х рр. стало відомо, наприклад, що Никанора Онацького розстріляли 23 листопада 1937 р. у Полтаві, тоді як у попередніх публікаціях значилось, що він «помер у таборах 1940 року». Саме з вивчення „Справи Онацького”, яка зберігається в СБУ Полтави, музейні науковці почали розробку матеріалів про життя і Свідоцтво Онацького з Академії художеств1 дипломдіяльність Никанора Онацького. Проте без документів з родинного архіву, який його дочка Наталія Никанорівна передала до Сумського музею наприкінці минулого століття, було б неможливо відтворити як біографію Н. Х. Онацького, так і історію Сумського художнього музею, що тісно пов’язана з трагічною долею його фундатора.

Народився Никанор Харитонович 9 січня 1875 року (за н.ст.) на хуторі Хоменкове Гадяцького повіту Полтавської губ. (тепер – село Московське Липоводолинського р-ну Сумської обл.) в багатодітній родині козака-хлібороба. Після закінчення народної, а потім Гадяцької повітової школи у 16 років він самостійно визначив свій майбутній життєвий шлях, метою якого було навчання, щоб стати художником. Спочатку кілька років поспіль працював на різних випадкових роботах, потім у 185_СМИК99-му вступив до Московського Строганівського училища технічного малювання, але не закінчивши його, повернувся в Україну і вступив до Одеського художнього училища красних мистецтв. Одеська школа була провідною в Україні. За великі, грамотно виконані рисунки академічних постанов Онацький отримує високі перші бали.

Незважаючи на появу нових художніх течій, які важко прокладали свій шлях в Україні, у мистецтві початку ХХ ст. панував і новітній стиль модерн. На той час, коли Онацький приїздив до Одеси у 1900 р., мистецтво набувало нового дихання: в апогеї слави було об’єднання Південноросійських художників на чолі з К. Костанді. Тут творили і виставлялися відомі художники з Харкова, Києва, Москви, Петербурга, Вільно, Варшави. Серед них П. Левченко, С. Васильківський, М. Пимоненко, М. Мурашко, Л. Пастернак. Пізніше в Одесі з’явився «Салон В. Іздебського», який також сприяв духовному зростанню творчої молоді.

Н. Онацький. Насупилось. 1908

Н. Онацький. Насупилось. 1908

З дипломом професійного художника Онацький у 1905 р. продовжив навчання в Імператорській Петербурзькій Академії художеств в майстерні І.Ю. Рєпіна, що свідчило про його наміри одержати академічну освіту. Однак активне втручання молодого студента у політику під час першої російської революції 1905 р. змушує його припинити навчання і повернутись на батьківщину. В архіві музею серед інших оригінальних документів є свідоцтво Академії Художеств, видане учню Н. Онацькому в тому, що він направляється у відрядження по Росії для художніх робіт з натури, і Академія звертається з проханням до державних і громадських закладів не чинити перешкод Онацькому в його художній практиці. З цим документом він повернувся в Україну, і його подальша доля, до кінця 62-річного життя, була пов’язана з рідним краєм – Сумщиною, Харківщиною і Полтавщиною.

З цього часу культурно-мистецька та педагогічна діяльність митця поділяється на два періоди – лебединський (1906 – 1913) та сумський (1913 – 1933).

Н. Онацький. Мальви.1910

Н. Онацький. Мальви.1910

У невеликому повітовому місті Лебедині (колишня Харківська губ.) художник знайшов себе на педагогічній ниві. Так, у 1913 році на виставці дитячої творчості у Харкові Н. Онацького було відзначено за методику викладання; серед 38 гімназій з різних регіонів України і Росії, що брали участь у регіональній виставці, почесний відгук одержала тільки одна – Лебединська чоловіча гімназія. Після такого успіху Н. Онацького запросили  до Сумського кадетського корпусу та до реального училища на посаду вчителя малювання. У Лебедині він одруживсяз Надією Василівною Кривошеєвою, там же народилися  двоє з трьох його дітей Наталка (1910) та Андрій (1911). В цей період виходять перші публікації віршів у журналах та літературних альманахах «Рідний край», «Терновий вінок», «Українська муза». Там же Онацький очолює «Шевченківський гурток».

Мистецький доробок Никанора Онацького втілює кращі риси українського образотворчого мистецтва другої половини ХІХ – поч. ХХ ст., розвиток якого йшов шляхом поглиблення та вдосконалення мови художніх образів. Значна частина його творчої спадщини зберігається в Сумському художньому музеї, крім того – у музеях Лебедина, Харкова, Луганська, Полтави, Канева, Чугуєва, а також приватних колекціях, і, загалом налічує понад триста творів станкового живопису і графіки, книжкових ілюстрацій, поштових листівок, орнаментальних замальовок. За життя Никанора Онацького до колекції музею не потрапила жодна з його картин – тож надходження творів репресованого художника стали можливими лише після його офіційної реабілітації, а то й пізніше: у 1970-1990 роки. Тоді до сумського музейного зібрання від родичів Онацького була передана його основна мистецька спадщина.

Н. Онацький Осінь. Алея. 1919

Н. Онацький Осінь. Алея. 1919

Після повернення на Сумщину художник поєднує викладання в Лебединському реальному училищі з творчою роботою. Разом з учнями та колегами Онацький подорожує повітами тодішньої Харківщини, відвідує маєтки Капністів, Аннєнкових, Хрущових, вивчає місця, пов’язані з перебуванням Тараса Шевченка на Сумщині.

Палкий шанувальник Кобзаря, він у 1911 році їде до Канева на п’ятдесяту річницю з дня смерті та перепоховання поета. Там, на Чернечій горі, знайомиться з І. О. Ядловським, який півстоліття охороняв священну могилу. Після цієї поїздки художник з особливим ліричним настроєм створює офорт «Хата біля Тарасової гори». Згодом цей твір тиражується на поштових листівках в Гадячі. А поетичний напис Онацького, який зберігається в книзі відгуків у Канівському музеї-заповіднику є своєрідною відповіддю палкого нащадка на „Заповіт”. Збереглось багато замальовок українських гір та живописних пейзажних мотивів з хатами, вітряками і мальвами, надиханими Чернечою горою і виконаними художником вже після тієї історичної подорожі.

Никанор Онацький – реаліст, який багато уваги приділяв рисунку, композиції. Водночас, вивчаючи природу, він намагався максимально передати мінливий настрій, як-от: тишу, захід сонця, яскраві промені вранці, легку димку втомленого дня, а також вітер, дощ. Художник зазнає впливу різноманітних стилів, насамперед символізму, що було органічним у пошуках власної образотворчої мови (наприклад, натюрморти з бузком  передано з особливою поетичністю). Його ваблять декоративні речі, насамперед сповнена гармонійної краси опішнянська кераміка, яку він збирав.

Онацький. Автопортрет .1909

Н.Онацький. Автопортрет .1909

Серед невеликої портретної спадщини художника вирізняються його автопортрети. Один з перших і єдиний у живописному доробку Н. Онацького – „Автопортрет у кучмі” – написано 1909 р. Цей твір увібрав в себе характерні риси багатьох відомих людей тих часів, насамперед дух образу Тараса Шевченка, пам’ять про якого художник проніс крізь усе своє життя.

У 1910-х рр. з’являються пейзажі з динамічним мазком, де художник відмовляється від детального виписування предметів у просторі, в них обов’язково присутнє сонячне світло. Прикладом цього є етюди сільських вулиць та пасік, пейзажні мотиви з циганськими наметами та різноманітними криницями.

Двадцять наступних років (з 1913 по 1933) Никанор Онацький живе і працює у Сумах. Його подальша творча та педагогічна праця як-то: викладання історії мистецтва, живопис, малюнок в кадетському корпусі, гімназії воєнного відомства, інституті соціального виховання, педтехнікумі, трудшколі, на піхотних курсах і у створеній ним при музеї художній студії, поступово ставала підґрунтям для його наукової та громадської діяльності пов’язаною з мистецтвом. Тут у 1920 р. він створює і стає першим директором художньо-історичного музею.

Н. Онацький. Садиба Надаржинської. 1926

Н. Онацький. Садиба Надаржинської. 1926

Життя, проведене у Сумах, було найбільш плідним. Художник часто відвідує Малу Павлівку («Павлівочка» так називав художник це село), де мешкали родичі його дружини Надії Василівни, котра походила з заможної родини поміщиків, там же з’явилась на світ і третя його дитина – Оксанка (1914).

Важливе значення мистецького спадку Н. Онацького полягає у тому, що в більшості своїх пейзажних робіт він відтворив тогочасний вигляд місць, архітектурних споруд, які були пов’язані з іменами славетних людей Сумщини. Все це збереглося у виразних акварелях із садибами Линтварьових та Кублицького, з каплицями та спорудами стародавніх часів, а також тими, що були збудовані коштом Харитоненків, Ліщинських, Хрущових та інших благодійників і меценатів. Це не тільки твори мистецтва, але й свідки історії. Так, в етюді «Садиба Надаржинської» (1926) зображено класицистичний архітектурний пейзаж, де урочистий настрій досягається завдяки вдало переданим рефлексам та вальорам.

Онацький. Пасіка. 1936

Н.Онацький. Пасіка. 1936

Захоплення Онацького археологічними розвідками у групі з відомим дослідником Миколою Макаренком сприяло появі нових мотивів з панорамними степами, високими курганами з хрестами  або скіфськими бабами, які зберігають історію, пов’язану з похованням наших пращурів.

У 1929 р. Н. Онацький стає членом АХЧУ (Асоціація художників Червоної України), яка ставила за мету «створити стиль героїчного реалізму». Поряд з роботами Ф. Кричевського, Г. Світлицького, І. Їжакевичем та інших митців, які входили до цього угруповання, творчість Н. Онацького набуває героїчно-алегоричного змісту. На тридцяті роки минулого століття припадає останній період творчості Никанора Онацького. Життєві обставини змушують його переїхати до Полтави, куди він їхав «… як у пастку…хоча друзі запрошували його до Харкова». У творчій спадщині

Онацький. Дім у Полтаві. 1935

Н.Онацький. Дім у Полтаві. 1935

все більше з’являються осінні мотиви, часто-густо з поодинокими молодими берізками, які символічно відтворюють тривожний психологічний стан митця.

Художник багато часу віддає своєму дітищу – художньо-історичному музеєві у Сумах, директором якого його призначили 1 березня 1920 р. Наприкінці 1927р. вийшла друком брошура Н.Онацького «Сім років існування Сумського музею», значення якої тепер важко переоцінити. В 1931р. з’являються мистецтвознавчі дослідження про українське скло, порцеляну, Межигірський фаянс. Художник також входив і до письменницького угруповання «Плуг і молот», члени якого були репресовані. В родинному альбомі зберігся його останній олівцевий автопортрет, зроблений за гратами у 1935 р., в головному уборі в’язня. Зображено людину, сповненої горіння творчості, але стриманого розумом та волею. Це портрет літньої людини, яку через два роки, пізньої холодної осені  розстріляють без суду та слідства.

М Суми худ музей 1930 уцентрі Онацький І Крапівін Б Кастюковська І Ященко

м. Суми худ музей 1930 у центрі Онацький І Крапівін Б Кастюковська І Ященко

Минув сьогодні місяць,

Як тут даремно я конаю,

За що – скажу одверто:

Я сам не відаю й не знаю.

27.VІІІ.35р.

Та попри всі негаразди у 1935-36 рр. з’являються два сонячних твори «Дім у Полтаві» та «На пасіці», які стають завершальними у живописній спадщині художника. Ніби прощаючись зі своїми улюбленими мотивами,  милуючись краєвидом, художник за цією роботою відпочивав, відходив у передостанній спокій.

Творча спадщина Никанора Харитоновича Онацького, який оспівував землю, де народився, розвивалась у буремні часи на зламі епох, є частиною великого надбання, що входить у золотий фонд українського пейзажу  ІІ пол. ХІХ- поч. ХХ століть.

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (3 голос, оценка: 4,33 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


комментариев 6

  1. Игорь Касьяненко:

    Надежда, спасибо! Давно ждал этот рассказ о человеке, создавшем одну из при любых режимах «живых » достопримечательностей Сум. *THUMBS UP*

  2. Надежда Юрченко:

    БЛАГОДАРЮ ;)

  3. Ирина Проценко:

    Автопортрет человека с крепким и задиристым характером. За что и поплатился после. Была на его родине-местность ровная, унылая, в нашем понимании села-ни леса, ни реки рядом. Давно читала об Онацком. Обстановка в целом, казалось бы не благоприятствовала формированию художника. Он уже родился художником. Фотографию семьи вижу впервые- какие славные люди

  4. Надежда Юрченко:

    Онацкий родился в многодетной семье казака-хлебороба в очень красивой живописной местности с лесами и озерами. Его мама вышивала, знала много народных песен. Дети имели способности к написанию стихов, рисованию.. В архивах музея есть стихи Опанаса Онацкого. Вся семья была талантливая и вольнолюбивая. Благодаря своей семье Онацкий и сформировался как художник. Потому он стремился получить академическое образование. Но он также понимал, что и с другими надо делиться своими знаниями. Он нес искусство в народ и к нему тянулись. Из его учеников был скульптор М. Лысенко, лауреат шевченковской премии, живописец и акварелист С. Лунёв, известный харьковский художник. В 1995 г. в музее прошла выставка учеников. Все они представители Харькова, это были художники и архитекторы. П smile редставленные работы они подарили музею. Он стремился дать практические знания своим ученикам. чтобы они не только писали творческие работы, но и могли зарабатывать. Благодаря ему мы имеем замечательное собрание «малый Эрмитаж», где представлены все классические стили и направления. Искусство Запада и Востока, России и Украины. Благодаря тому, что он был художником мы имеем такой музей.

    • Ирина Проценко:

      Не удивительно, если первозданный ландшафт утрачен. Липово-долинские сёла расположены на распаханной равнине. Сады, разве что, посаженные. Озеро трудно назвать озером. Нас возили по фельдшерским пунктам района. Это были 88-89гг. Столетние изменения…?
      И семейные корни-да, конечно

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


6 + 8 =