Цензура — необхідний запобіжник чи ворог свободи слова?

Автор: Лариса Ильченко · 13.04.2023

Суворе судження, суворий розбір, вимоглива критика – це, за визначенням, і є цензура. Якщо вдуматися в сенс самого слова, то внутрішня цензура існує в кожній людині. Створює вона її собі сама на основі особистого досвіду, виховання, потреб, суджень суспільства, яке його оточує, та багатьох інших факторів.

цензура

Питання лише полягає в тому, чому вона взагалі є? Відповідей може бути велика кількість. Однак їх умовно можна розділити на дві групи: внутрішня мотивація та зовнішня.

До зовнішньої можна віднести прагнення маскувати свою особистість, щоб створювати образ «свого» у соціумі. До внутрішньої – індивідуальне намагання стати кращим, розвиватися, бути вишуканим, підвищувати свій рівень культури…

А що є притаманним одній людині, то в більшості випадків властиво суспільству в цілому. Є така думка, що все вже вигадано раніше, а людина лише дізнається, пізнає, передбачає, а потім знаходить підтвердження своїх здогадів. А коли усвідомлює необхідність того чи іншого явища, то привносить його у власне або суспільне життя. Тому до певної міри можна сказати, що суспільство — це збільшена версія людини.

І якщо цензура властива сутності кожного з нас, то і суспільству вона просто необхідна.

Це повинна бути вибудувана державна система, яка спирається на загальнолюдські цінності.

Цезура — не заборона, а лише деякі рамки, необхідні для гармонійного існування людської цивілізації в цілому. Хто створить ці рамки? Питання. Швидше за все, спільнота людей з концептуальним та глобальним мисленням. Їхнє завдання — не тільки створити цей фільтр, а ще й вбудувати його у сучасне суспільство у такий спосіб, щоб не обмежити, а забезпечити права і свободи кожного.

Для прикладу, торкнемося цензури мистецтва: літератури, кіно, музики, живопису та інших.

Кожен автор має право створювати будь-якій твір на свій розсуд. Ділитися ним і показувати його у своєму особистому колі «читачів». І тут діє внутрішня цензура окремого учасника цього процесу сприйняття.

Але якщо йдеться про вихід на масову аудиторію, хоч-не-хоч авторові необхідно замислитись: «Хто буде «споживачем» цього твору»? Поміркувати над тим, який вплив матиме на читача, слухача, глядача. Зробити все, щоб при цьому бодай не нашкодити йому своїм твором. Художні твори впливають на людину на різних рівнях сприйняття. Більш того, витвори мистецтва в огляду на різні обставини досить часто діють на людину в обхід свідомості.

Цілком природно довіряти ближньому, а не жити в постійному передчутті страху та очікуванні небезпеки. Так само довіряє людина творам мистецтва. Адже існує поширене твердження: «Якщо тобі не подобається балет (як приклад), то просто ти його не зрозумів». Тому не кожен «включає» критичне мислення стосовно мистецтва, а частіше, навпаки, максимально відкривається для повного осягнення.

Раніше ми писали: Семь первых шагов к Парнасу, или Как правильно седлать Пегаса

Завдання цензури не зробити кожен твір «рівненьким» та «гладеньким». Мистецтво повинно будити емоції, сприяти прояву почуттів, спонукати до роздумів, творчого самовираження та пізнання себе та світу.

А світ навколо нас різний. У ньому багато красивого, позитивного, але в той же час існує обсценна лексика, насильство, нерівність, ксенофобія та інші подібні негативні явища. І це неможливо заперечувати. Але не варто їх пропагувати, агітувати за них. І тут саме цензура здатна допомогти «пройти по лезу бритви» в таких важливих неоднозначних питаннях. І помічником цензурі у цій справі може стати підвищення загального рівня культури суспільства в цілому.

Загрузка ...