У Сумах поставили всесвітньо відомий мюзикл
У репертуарі сумського обласного академічного театру драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна з’явилася нова вистава — «Така історія», створена за мотивами бродвейського мюзиклу за текстом А.Лоренса на музику Л.Бернстайна «Вестсайдська історія».
Прем’єра відбулася 31 жовтня та 1 листопада.
Сценарій мюзиклу по суті являє собою парафраз на тему п’єси «Ромео і Джульєтта». Тільки дія перенесена у XX століття, в квартал Вест Сайд тодішнього Нью-Йорку, де в ті часи точилися постійні розбірки молодіжних емігрантських угруповань.
Головна героїня, пуерториканка-емігрантка Марія, закохується в Тоні, який хоча і є вихідцем з Польщі, але входить в банду емігрантів-італійців. Подальшій розвиток подій, включаючи фатальну розв’язку, практично повторює сюжет Шекспіра.
Вистава барвиста, емоційна, з чудовими музичними номерами. Але після її перегляду у автора цього відгуку залишилося декілька питань.
По-перше, не зовсім зрозуміло, яку мету ставили перед собою творці спектаклю, коли вирішили взятися за постановку всесвітньо відомої класики, яка обов’язково спровокує спокусу порівнянь. До речі, цього питання не виникає, коли мова іде про такі вочевидь вдалі роботи шепкінців, як «Відключені», «Все, що тобі потрібно – це кохання…», «Лісова пісня», «Назар Стодоля», «Де я залишусь», «Шинель» та інші. У цих перлинах репертуару театру органічно поєднуються режисерські задумки з наявними можливостями трупи. Тому там багато яскравої акторської гри та можливостей для естетичного і душевного співпереживання, що завжди народжуються при контакті з витвором мистецтва, створеним талановитими професіоналами.
А в «Історії» моментами виникало відчуття якоїсь любительської простоти і очевидності сценічних рішень. Можливо це пов’язано з тим, що одну з головних ролей виконує режисер вистави Роман Козак? Тобто він бачить значну частину дії не зі сторони, як цілу картину, а зсередини. І у цьому зв’язку, друге питання. Чи обов’язково режисеру самому грати?
До того ж Роман Козак не зовсім актор. Він талановитий режисер і харизматична особистість. Кожного разу, з’являючись на сцені, він нібито представляє самого себе у запропонованих обставинах. Це цікаво у «Пер Ґюнті», чи у «Гамлеті», де, власне, ціллю режисера було якось відокремити головного героя від інших, зробити його таким, щоб він був, як у Шекспіра, трошки «не від світу цього». А тут його Ріфф – ватажок однієї з банд — здається дещо схематичним.
Також трохи по-аматорськи виглядає постановка бійок та масових сцен. І це при величезних хореографічних і пластичних можливостях щепкінської трупи, які так блискуче розкриваються у тій же «Шинелі» або ще у одному класичному мюзиклі «Моя леді».
А момент, коли лунає бутафорський постріл, замість того, щоб піднести дію до кульмінації, взагалі викликає нервовий сміх у публіки, яка спочатку лякається несподівано гучного звуку…
Не все здалося рівним і у музичному аспекті. Хоча вокальні партії головних героїв – Тоні (Максим Шолох) і Марії (Марія Корінна) — безумовна прикраса вистави. А ще — епізод з блискучим акторським соло Бебі Джона (Владислав Писарев). А також вдалі та функціонально доречні декорації.
Все інше ми залишимо на розсуд майбутніх глядачів вистави «Така історія». У нас склалося враження, що ми бачили далеко не кінцеву версію постановки, а скоріше ескіз спектаклю, що ще народжується. А значить – далі буде.
Джерело: медиа портал АТС creativpodiya.com
Фото: Лариса Ильченко
(оценок ещё нет)
Загрузка...
комментарии