Галина Олійник (Галатея). Богиня

… І куди пливуть ці ранкові прозорі хмари, що нагадують ажурні простирадла? Так невимушено, загадково вони голублять гори, що дрімають вдалині. Ганна прокинулася вдосвіта і насолоджувалася тим, як народжуються у таємничій тиші світанку перші промені сонця. В далекому Чеському містечку Усті-над-Лабом вона почувалася як у дома. Поряд її – вірний, люблячий Івар. Його чарівні закохані очі, юнацьке завзяття, щирість…Він залишився таким відкритим і люблячим як колись. З ним вона пізнала справжню взаємну любов, материнство і віру.

Від передчуття нового трепетало в грудях.

« Подорож. Унікальна можливість пізнати світ, відчути себе у його розмаї. Життя – джерело відчуттів, можливостей і часу. Наче вчора…» — Ганна пригадала, як після пережитого канкану на зорі їхнього сімейного життя, їхали в метро: Івар, лагідно торкався прядок її волосся і дивився як на божество, а вона трималася з усіх сил, щоб не розсміятися. Дві дівулі – сиділи напроти й шепталися:

— Ну, що в ній особливого…Такий красень…

— Пощастило. Закохався. Як кіт муркоче… треться лапками.

— Богиня…Де він тільки тебе відкопав?

— Поглянь сюди красавчику. Принаймні є хоч на, що подивитися.

— Хоча б очі підмалювала, та нігті…Ніяка.

— Не пощастило котику. Доведеться все життя постувати…

— Все таке є справжнє кохання і достойні чоловіки. Признай.

— Де ж вони? Де? Стрічаються як не скряги так бабії і п’яниці.

— А про психів чула? Ляпаса від останнього пам’ятаю і досі. Подумаєш – зробила аборт. З ним було добре… Досі відчуваю його дотики… Я ж хотіла як краще. Про яку романтику можна казати з немовлям на руках. Бовдур. Ганна слухала їхній діалог і промовляла в думках:

— Як я вас розумію. Не засмучуйтесь так. Запевняю вас — від сходів до мого трону ви б відмовилися ще на початку.

Закохані Івар і Ганна зійшли на зупинці. А балакучі подруги продовжували спостерігати за ними з вікна вагону.

…Ганна вдихала цнотливість казкової реальності поглядом линучи в сизу далеч. Її закохана в диво душа намагалася відкрити світові наскільки вона щаслива.

Якесь невидиме сяйво зігрівало її зсередини. Можливо це тому, що вона має коротку пам’ять і отримала від життя все, про що мріяла… А можливо через те, що у мінливому нестримному повсякденні вона змогла відшукати благословенну дорогу до себе в присутності свідка її життя.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2015

---

---