Тєрпіли

                                         — Наш символ – это «неписающий мальчик»!

                                       — Почему?

                                       — Потому что он терпит

                                                                             З КВН 90-х

     Ми звикли до образ. Особливо з вуст тих, хто, навпаки, повинен уособлювати стриманість та етику, бо за це ми їх наймаємо на роботу. Я про чиновників всіх рівнів і всіх форм. Бо вони дійсно найняті. В іншому випадку не піддаються логічному поясненню дії тих роботодавців, які наймають собі працівників для того, щоб ті прилюдно змішували відвідувачів з брудом, ще й отримували після цього гроші та матеріальні блага. Вулиця називає таких коротко і влучно: «тєрпілами».

     Хамство стало настільки невід`ємною складовою нашого життя, що уявити «слугу народу», який не випорожнюється на тебе словесно – це такий же нонсенс, як шлюбна ніч без молодої. Нас поливають усі:  президенти, міністри, міські голови, чиновники, прокурори, судді, менти, податківці (чи  пак, мінсдохівці). А ми? «Мовчали і терпіли, і мовчи чухали чуби…», за словами класика. Раніше нам хамили лише в кабінетах сам на сам, тепер хамство все частіше виходить назовні і ось вже досягло неприкритих форм.      Раніше хамили окремим з нас, тепер взялися за всіх.

         2 вересня на території міста Сум з`явився бігборд з написом: «Місто Суми – місто бидла?». Вражає факт нахабства тих владних структур, які неприкрито почали ображати громаду Сум. Шокує факт продажності і гнилі всього суспільства: адже рекламники за гроші, абсолютно спокійно, не вагаючись, розмістили цей бруд, в тому числі і на самих себе, на власних бігбордах. А що ж далі?

«І тішина…» Ми, сумська громада, в черговий раз проковтнули образу. Справа не в політиці чи виборах – це питання людської гідності і самоповаги. Одна велика нація тєрпіл?

     «Все, що в тебе є, ти здобудеш мечем», — говорили стародавні слов`яни. «Через шаблю маєм права», — вторив їм Мазепа через півтори тисячі років. А що ми, їхні нащадки? Зараз, в 21-ому столітті, в  часи гуманізму, коли немає потреби вбивати чи гинути, захищаючи власну свободу та гідність, ми не робимо абсолютно нічого. Ні мітингів, ні протестів, ні глухого навіть

гомону – повна і абсолютна тиша і покора. Нащадки Кия, Святослава і Богдана покірно лежать на диванах у власних халупах, розтираючи по обличчю те лайно, яким рясно поливають їх ті, хто перший повинен поважати. В тісних, прокурених кухнях ми любимо лаяти продажне чиновництво, депутатів чи правоохоронців, проте вперто несемо їм хабарі, читаємо газети, де правда –  за низькими прайсами, і нічого не робимо. І найбільшим ворогом для нас стають ті, хто на таке не погоджується… Деградація і декаданс, немов у Стародавньому Римі часів Нерона і Калігули.

«Славних прадідів великих правнуки погані», — так казав про нас великий поет.

           Наостанок хочу  привести стародавню японську мудрість:

«Гідність – це зовнішній прояв непохитної самоповаги. Це те, що робить людину людиною. Це глибока віра в те, що людина скоріш помре, ніж дозволить себе зневажати».

І де вони, і де ми?

P.S. Ігор Касьяненко, прочитавши мою статтю, зробив одну-єдину ремарку: в українській мові  дієслово «хамити»  відсутнє. Я відповів йому, що, згідно з новими реаліями, воно зобов`язане в ній з`явитись. Тому і використав його в своїй статті.

(оценок ещё нет)

Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Не найдено похожих записей...