Наталья Курьянова (Жорж Санд). Страхи, що спонукають жити

нойчной пейзаж19.00 …Час новин … Останнім часом став сковувати страх перед черговою порцією новин про невтішні події дня, що минає… Ще тільки зазвучала музична відбивка блоку новин, а в голові мимоволі промайнула думка – хтось і сьогодні лишився без батька, або без чоловіка, чи то без кращого друга… Усьому вина – неоголошена війна… Це час, коли чужий біль сприймаєш як свій власний, час переоцінки цінностей… У такі моменти кожного з нас охоплюють свої страхи, породжені підсвідомістю… Особисто мене міцно стискає в своїх колючих обіймах страх не встигнути…. Не встигнути зробити щось надто важливе в цьому житті, не встигнути сказати щось вкрай сокровенне, не встигнути попрощатися…

Можливо це тому, що не можу пробачити ні собі, ні долі безнадійне, безголосе прощання з батьком. Лінії життя так швидко можуть обриватися. Сьогодні здається, що вони стрімко летять до підкорення численних вершин, а завтра – різке падіння у неосяжну бездну. У голові без упину снують думки: «Чому? Чому саме так? Чому саме зі мною? Чому я не в силах вже нічого змінити?» Тисячі «чому», на які неможливо знайти відповіді. Серце стискає важкий камінь, збитий з несказаних слів. Несказане лишилось несказанним. Тільки тепер, переступивши рубіж неповороття, розумієш як бракуватиме довгих розмов, обачливих засторог, мудрих порад. Здається, не встигла спитати щось напрочуд важливе, без чого складно зібрати життєві пазли. Не встигла обійняти ще раз і ще раз, міцно-міцно, до болю міцно, так, щоб на кілька десятиліть потому зберегти це особливе пронизуюче тепло батьківських обіймів. Важко було змиритися з втратою рідної людини, нестерпно важко відпустити… Знаю, що треба далі жити і таке інше, що зазвичай прийнято говорити у таких випадках, але…

Біль послаб тільки тоді, коли одного разу знову відчула те особливе тепло, яке зігрівало в батьківських обіймах… Люта зима гартувала морозами, сніг огорнув гранітний пам’ятник, з якого посміхалися рідні очі. Відчайдушно дмухнув вітер. Але диво – не холод пронизав все тіло, а наче хто плечі укрив теплою ковдрою. На очі накотилися сльози, я раптом відчула – він поряд, він мене не покинув, його душа віднині охоронятиме мене. Переживатиме разом зі мною мої тривоги, радітиме разом зі мною, пишатиметься моїми досягненнями. Головне — зробити правильні висновки…

Думки перервав знову музичний супровід програми новин. Підведення підсумків дня скінчилося. Рука мимоволі потягнулася до телефону:

* Алло, доню, щось трапилося?

* Ні, мамо, все добре. Просто сказати хотіла… Я дуже тебе люблю …

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2014

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (9 голос, оценка: 3,11 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


1 + 4 =