У Сумах вперше поставили виставу за сторічною п’єсою Бертольта Брехта
Сумський Національний академічний театр драми та музичної комедії ім. М.С. Щепкіна представив глядачам виставу «Людина є людина» за п’єсою Бертольта Брехта.
Фрагмент вистави «Людина є людина» за п’єсою Бертольта Брехта
Режисер-постановник вистави Микита Поляков. Композитор – Євген Золотухін. Згадка про композитора необхідна, бо однією з важливих складових «театру Брехта» є зонги – пісенні номери-коментарі. Цікаво, що до п’єси «Людина є людина», створеної 26-річним автором у 1924-му році, Брехт сам підбирав мелодії до зонгів. І саме під час постановки «Людина є людина» 1927 року вперше звернувся до професійного композитора.
Крім того, упродовж усього часу дії на рівних з акторами, працюють музиканти – на сцені джазовий квартет, в оркестровій ямі — оркестр. Музика лунає постійно і є таким же атмосферним елементом, як сценографічне рішення (Катерина Колісниченко), або хореографія (Сергій Великодний).
Вистава вийшла дуже режисерська, так би мовити. Далі ми спробуємо розшифрувати цю тезу.
Естетичне шоу
По ходу дійства на сцені з’являється багато людей. І всім якось вистачає місця. Більш того. Всі вони – актори та декорації постійно вишиковуються в різноманітні гармонічні мізансцени, де в купі деталей кожна саме там, де має бути. Виставу, до речі, краще за все переглядати десь з ряду десятого, не ближче, щоб мати можливість бачити усю майстерно вибудовану режисером сценічну панораму у всіх її невпинних змінах.
І актори… Дозволити їм грати так, як вони це роблять — це воля та задум режисера, безумовно. Микита Поляков відкрив акторам можливість бути максимально вільними і не просто втілювати сюжетну ідею, а саме акторствувати у найбільш комфортному для кожного діапазоні.
Відомо, що акторська майстерність — таке ж мистецтво, тобто такий же естетичний феномен, як і музика чи живопис. А коли актор відчуває себе розкутим аж до межі імпровізації, коли він не боїться «переграти» та щедро ділиться з публікою своєю енергетикою, то спостерігати за його грою – одна з тих унікальних насолод, у пошуках яких ми відвідуємо театр. До того ж подібний підхід залишає нас в річищі брехтівського «чесного театру», однією з концептуальних основ якого є сценічне розділення актора та персонажа, котрого він зображує та трактує.
Інакше кажучи, навіть поза змістом вистава «Людина є людина» являє собою яскраве та барвисте естетичне видовище.
Філософський зміст
За сюжетом персонаж на ім’я Гелі Гей (Роман Козак) — звичайний цивільний вантажник — упродовж спектаклю перетворюється на бравого солдата Джерайя Джипа. Мова не про тілесну, а про ментальну трансформацію. Вистава відслідковує, яким чином певний ланцюг подій приводить героя до настільки кардинальної зміни особистості. І тут побіжно слідує репліка, котра стала назвою вистави: «Людина є людина.»
Так, усі люди однакові, на відміну від їхніх посвідчень особистості. Більше того, коли автентичному, так би мовити, Джипу доводиться зайняти місто Гея, бо його власне посів сам Гей, дружина Гелі Гея (Світлана Кулік) приймає його так, ніби й не помітила заміни і робить з ним ті ж маніпуляції, що і з оригіналом чоловіка.
Фрагмент вистави «Людина є людина» Сумського Національного академічного театру драми та музичної комедії ім.М.С.Щепкіна
Власне, якщо стосовно філософії дійства, то тут йдеться про те, що людина існує на кількох рівнях; одним із полюсів такої градації є людина взагалі, тобто Homo sapiens як типовий представник виду. А другий полюс – особистість, індивідуальність. У соціальному контексті всі ці градації змішуються і постійно циркулюють на кшталт бульбашок в окропі. Але силами мистецтва, доводячи звичайні ситуації до абсурду, їх можна диференціювати.
Лірична складова
Все є в цьому спектаклі – музика та буфонада, експресія та цілий букет символів-метафор, але до певного, останнього буквально моменту не вистачає якоїсь ліричної події, котра б зачіпала сентиментальні струни, які, якщо їм не дали їхнього, здатні підняти бунт і вплинути на загальне сприйняття.
Але сцена, коли дружина Гея купає нове втілення свого чоловіка так само, як на початку дії, купала його першу еманацію, виглядає саме так – лірично та сентиментально зі сльозами на очах найбільш душевно тонкошкірих глядачок. А також вчергове підтверджує відому біблійну тезу, що людина є людиною тоді, коли вона – чоловік та жінка.
Аналогічний крок пропонується зробити й іншому військовому– сержанту Чарлзу Фейрчалду (Олександр Середа). Вдова Леокадія Бегбік (Катерина Саченко) теж кличе його стати людиною у тому самому біблійному смислі. Але чоловік обирає війну.
Фрагмент вистави «Людина є людина» за п’єсою Бертольта Брехта. Режисер Микита Поляков
Події, до слова, відбуваються в Британській Індії – це війна не за батьківщину, це колоніальна військова спецоперація проти місцевих мешканців. Найгірший із видів воєн. У фіналі бравий солдат-перевертень Джип-Гей підпалює фортецю, де ховаються від бойових дій сотні цивільних — тобто хоча п’єсу, створено сто років тому, вона не тільки про завжди, але й про сьогодні. На жаль.
Вистава триває близько трьох годин. Втім, емоції та рефлексії після закінчення цілком виправдовують витрачений час.
P.S. Фінансування спектаклю «Людина є людина» за п’єсою Бертольта Брехта здійснюється з фонду Projektfonds Ukraine 2023, Міністерством закордонних справ Німеччини та Goethe-Institut.
Читайте про ще одну цікаву режисерьску роботу Микити Полякова — виставу «Квартет» в нарисі: У Сумах на одній сцені зустрілися великий німець і геніальний австрієць
Фото: Лариса Ильченко
(4 голос, оценка: 4,50 из 5)
Загрузка...
комментарии