Олена Багрянцева(Оксана Кирсенко). Сірий костюм

Автор: конкурс · 24.10.2014

Оце новина: виявляється, все, що мені потрібно, — це сірий чоловічий костюм. Він наснився мені цієї ночі. Сірий із полиском, приємний на дотик, елегантний і вишуканий костюм, у який був одягнутий мій шеф.

Справа в тому, що директор фірми ніколи не носив сірих костюмів. У нього був чорний, синій, навіть бардовий, але тільки не сірий одяг. Однак, нині – в моєму сні, — шеф з’явився у модному сірому костюмі, який дуже йому личив. Він зайшов до мого кабінету, схилився над столом та невимушено повідомив: «Марто, Вашу зарплату збільшено вдвічі. Ви дуже багато і ефективно працюєте. Ви – молодець».

Моїй радості не було меж. А все ж розчарування, яке настало після пробудження, було ще більшим. І тоді я вирішила себе заспокоїти тим, що цей сон – віщий. Він неодмінно збудеться, якщо тільки шеф прийде на роботу в сірому костюмі.

Щоранку я із острахом та надією заходила до його кабінету та уважно розглядала всі деталі вбрання. Синя сорочка, чорний піджак, кремова краватка – як завжди, жодної сірої деталі. «Ви щось хотіли, Марто?», — здивовано дивився поверх окулярів молодий директор фірми. «Так, Борисе Анатолієвичу, хотіла побажати Вам вдалого дня та успішних переговорів», — відповідала я з усмішкою на ранковому обличчі. Мені вкрай було потрібне це збільшення окладу. Адже я давно мріяла винаймати окреме житло, бо, крім мене, у квартирі батьків, мешкала ще й сестра із двома дітьми, тож про спокій та право на особисте життя і мови бути не могло. І все ж грошей на розкіш жити самій не вистачало. Тому сірий костюм шефа став справжньою ідеєю фікс – рятівним кругом, який би змінив все моє життя.

Одного сонячного ранку Борис Анатолієвич постукав у двері мого кабінету. Напередодні я затрималась на роботі допізна, не спала півночі, тож на ранок була аж ніяк не в доброму гуморі. Однак, шеф зробив мені комплімент:

-Ви чудово виглядаєте, Марто. Незважаючи на те, що так багато працюєте.

Він поправив окуляри та схилився над моїм робочим столом. Ненароком я кинула погляд на костюм директора – сьогодні він був святково світлим, майже білим.

-Щойно я заходив до бухгалтерії, — продовжував Борис Анталолієвич. – Дав доручення, щоб Вам збільшили оклад. Ви заслужили, Марто. Ви – молодець!

Директор фірми сяяв переді мною своєю сліпучою усмішкою, а я – не розуміючи, чи все це сниться, чи відбувається насправді – замість слів подяки розгублено прошепотіла:

-А де Ваш сірий костюм?

Борис Анатолієвич засміявся:

-Я купив його вчора, Марто. Але уявіть собі: не вгадав із розміром – і тепер доведеться везти костюм до крамниці, щоб замінили. Але як Ви про нього дізнались?..

***

Все, що мені було потрібно – це рожева чоловіча сорочка. В першу ніч у новому помешканні мені приснився шеф, одягнутий у легку ніжно-рожеву сорочку. Він ішов по вулиці з букетом тендітних троянд і поспішав… на побачення зі мною. І радості не було меж, і я зовсім не розчарувалась, прокинувшись. От тільки б директор запросив мене на побачення – і тоді колір одягу вже не буде важливим.

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри» 2014