Wie Man dem toten Hasen die Bilder erklärt

оригинал 1965 9 Жовтня у Сумському художньому музеї ім. Н.Х. Онацького відвідувачі мали можливість споглядати не тільки картини, але також  живу людину і, що є ще більш несподіваним, мертвого зайця у неї на руках.

 «Як пояснити картини мертвому зайцю“ – перфоманс Йозефа Бойса, в якому митець з головою, вкритою медом та золотом бормотав незрозумілі звуки та пояснення розміщених на стінах картин у вухо мертвому зайцю, відбувся у 1965 р. Пізніше перфомер пояснював, що іноді у мертвої тварини більше інтуїції, ніж у живої людини. Проте, перфоманс не тільки говорить про те, що мертвому зайцю буває легше пояснити смисл картини, ніж людині. Це – тема життя і смерті, включення в життя мертвої свідомості, її оживлення власною думкою.

Неможливо зрозуміти цю дію без певної інформації про автора. Йозеф Бойс  — впливовий німецький  художник,скульптор, теоретик та викладач, автор концепції «соціальної скульптури», за якою художник, артист є скульптором суспільства і ліпить його за іншими формами, ніж політики та бізнесмени. За час життя Й.Бойс став культовою фігурою у сучасному мистецтві. Відомо, що підчас другої світової війни він опинився у лавах німецьких військових повітряних сил у Криму. В 1943 р. його літак було збито. Й. Бойс заявляв, що його життя врятували кримські татари, замотуючи його тіло у волок, змащений  салом. Достеменно не відомо, чи є та історія правдою, чи продуктом індивідуальної міфології, так властивої багатьом геніям сучасності. Але, посилаючись на неї, він часто використовував волок,  жир, мед як елементи своїх скульптур, інсталяцій, перфомансів. Художник надавав матеріалам символічне значення. Наприклад, мед для нього символізував ідеальне суспільство братерства та тепла, жир – органічну субстанцію життя, золото – містику і чаклунство.

Практика перфомансів дозволяє «реперфомування» — відтворення класичних речей, що й зробили учасники студії перфомансу УАБС. Але та ж сама практика, яка існує вже майже століття, передбачає відсутність можливості задавати питання виконавцю чи організаторам щодо того, що відбувається. Перфоманс – мистецтво для посвячених та для тих, хто хоче його розуміти.

 

P.S. Насправді, досвід представленого перфомансу найзначнішим був для людини, яка його виконувала. Перфомер розповів, що протягом двох годин, коли він сидів нерухомо, час від часу до нього підходили люди, одні – гладили зайчика, інші – намагалися стягнути з хлопця золоту маску.

 

1 балл2 балла3 балла4 балла5 баллов (1 голос, оценка: 5,00 из 5)
Загрузка...

Читайте ещё по теме:

Не найдено похожих записей...


комментариев 6

  1. Игорь Касьяненко:

    Известная это штука — эффект мёртвого зайца. Это когда кричишь: «Эй, люди! Я правду знаю!» Долго кричишь. А в ответ — тишина. И только когда ты уже окончательно охрип и обессилел — эхо доносит едва слышное: Да пошёл ты….»

  2. Ирина Проценко:

    Вот интересно же как нарисовалось smile
    В Сумах в Новом Арте созидают теперь три музы:
    Аня Гидора -с лавиной Ленд-арта,- а кто же ещё может так чувствовать состояния природы, земли…
    Тамара Кубракова — в фестивалях Стрит-арта, со своей большой и взаимной любовью к городу, к молодёжи…
    И вот, красивая и хрупкая женщина Римма Миленкова, появляется со своим ручейком интеллектуального акционизма — Перфоманса, как мощного течения из 60х западного авангардного искусства…

    Смотрим, знакомимся… вникаем… познаём….

  3. Светлана:

    Хочется надеяться на то, что фестивали Стрит-арта, так лихо организованные Тамарой Кубраковой, будут иметь продолжение в Сумах, ведь это поистине всегородской праздник. А вот мир перфоманса открывать для города желательно всё же начать с каких-нибудь созидательных тем, а не субьективными рефлексиями автора, хоть и прославленного. Это -имхо-моё пожелание

  4. Игорь Касьяненко:

    А мне про зайца понравилось! Я вдруг обнаружил, что вокруг меня их толпы. Сразу Евтушенко вспомнил, с детства любимое….

    ГРАЖДАНЕ, ПОСЛУШАЙТЕ МЕНЯ…
    1963
    Д. Апдайку

    Я на пароходе «Фридрих Энгельс»,
    ну а в голове — такая ересь,
    мыслей безбилетных толкотня.
    Не пойму я — слышится мне, что ли,
    полное смятения и боли:
    «Граждане, послушайте меня…»

    Палуба сгибается и стонет,
    под гармошку палуба чарльстонит,
    а на баке, тоненько моля,
    пробует пробиться одичало
    песенки свербящее начало:
    «Граждане, послушайте меня…»

    Там сидит солдат на бочкотаре.
    Наклонился чубом он к гитаре,
    пальцами растерянно мудря.
    Он гитару и себя изводит,
    а из губ мучительно исходит:
    «Граждане, послушайте меня…»

    Граждане не хочут его слушать.
    Гражданам бы выпить и откушать
    и сплясать, а прочее — мура!
    Впрочем, нет,- еще поспать им важно.
    Что он им заладил неотвязно:
    «Граждане, послушайте меня…»?

    Кто-то помидор со смаком солит,
    кто-то карты сальные мусолит,
    кто-то сапогами пол мозолит,
    кто-то у гармошки рвет меха.
    Но ведь сколько раз в любом кричало
    и шептало это же начало:
    «Граждане, послушайте меня…»

    Кто-то их порой не слушал тоже.
    Распирая ребра и корежа,
    высказаться суть их не могла.
    И теперь, со вбитой внутрь душою,
    слышать не хотят они чужое:
    «Граждане, послушайте меня…»

    Эх, солдат на фоне бочкотары,
    я такой же — только без гитары…
    Через реки, горы и моря
    я бреду и руки простираю
    и, уже охрипший, повторяю:
    «Граждане, послушайте меня…»

    Страшно, если слушать не желают.
    Страшно, если слушать начинают.
    Вдруг вся песня, в целом-то, мелка,
    вдруг в ней все ничтожно будет, кроме
    этого мучительного с кровью:
    «Граждане, послушайте меня…»?!

    • Валентин:

      Вот это Вы зря сделали-привели в пример Евтушенко, где всё остро и понятно. Теперь дорога к сердцу зайца совсем усложнилась. Это всё равно, что мне добираться к Далай ламе через Коувола )))

      • Игорь Касьяненко:

        Дорога к сердцу зайца лежит через наводнение чувств (dead Mazai) *IN LOVE*

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован.


4 + 1 =