Наталья Даниленко (О. Гончар) Глава сім’ї.

 – Алло, коханий! Як справи, чим займаєшся? Нічим, чекаєш мого дзвінка? Ти вже вмився, поголився? Ну то й що, коли в тебе вихідний, все одно треба привести себе в порядок: ти ж не мавпа, а цивілізована людина. Добре, я пізніше передзвоню.

 

– Алло, коханий! Поїв? Молодець! А посуд помив? Бабське діло, кажеш? Ну, гаразд, я сама після роботи помию. А тепер збирайся, одягайся тепліше, бо надворі похолодало, і я розкажу, що далі робити. Що одягати? Сірі штани та сіру в білу смужечку сорочку (тільки ж уважно дивися, щоб навиворіт не одягнув, а то знову будеш казати, що я кишені перешила всередину. І шнурки не забудь зав’язати в черевиках! Ну, добре, збирайся.

 

– Алло, коханий! Уже одягнувся? Усе в порядку? А тепер збирайся в магазин, купиш дещо для ремонту. Не знаєш, де магазин? Я все розкажу. Перейдеш від нашого будинку через дорогу (тільки ж будь уважним, переходь на зелене світло!), сядеш на 55-ту маршрутку і доїдеш до кінцевої зупинки. Як приїдеш до магазину, зателефонуєш мені, я розкажу, що і скільки купувати.

 

 – Алло, коханий! Чому ти не дзвониш? Ти вже доїхав? Ні? А де ти зараз? На залізничному вокзалі?! Ти що, вирішив кудись виїжджати?! Ні, слава Богу! А що ж ти там робиш? Заблукав? Чому через мене? Що я тобі казала? На чому ти їхав? Ну, звичайно! Я тобі що говорила: перейди через дорогу й сідай на 55-ту маршрутку, а ти не переходив через дорогу і сів на 35-ту! Ти, мабуть, думав, що кожна маршрутка повинна привезти туди, куди тобі треба? От горечко моє! Ні, я забрати тебе не зможу: мене не відпустять з роботи. Ти тільки не панікуй. Що ти бачиш перед собою? Поїзди і рейки? А чому ти аж туди пішов? Виходь з вокзалу до міста. Повернися спиною до вокзалу. Бачиш перед собою дорогу? Переходь на інший бік (дивись, щоб на зелене світло!). У магазин вже їхати не треба, я й сама після роботи куплю мішок цементу: це неважко. А ти сядеш на 38-му маршрутку і доїдеш прямо до нашої дачі. Дивись, не прозівай, або краще у водія спитай, коли буде кінцева зупинка.

– Алло, коханий! Ти вже на дачі? От молодець! Візьми у будці велике відро… Ну, де у нас будка, згадай! Ну, правильно, за будинком. Візьми там відро, та не те, що без ручки, а коричневе, з ручкою. Не знаєш, яке коричневе? Та бери вже, що знайдеш! Назбирай у нього кабачків. Та чого ти не знаєш, які кабачки. Кабачки – це такі, як огірки, тільки дебеліші. Не розумієш? Або такі, як гарбузи, тільки продовгуваті. Знайшов? Ну ось, бачиш, ти все знаєш! Нарви повне відро і вези додому. А потім зателефонуй мені.

 

 – Алло, коханий! Ти вже дома? Чому не дзвониш? До тебе хтось прийшов? Які люди? Соціалісти? Що їм від тебе треба? Тільки не подумай вступати в їхню партію, а то ти вічно в щось вступиш! Це не партія? А що? Якісь опитування? Так то, може, соціологи, а не соціалісти? Ти завжди все переплутаєш! І що мені з тобою робити? Що вони запитують? Хто в нас глава сім’ї? Навіщо питати, і так зрозуміло: звичайно, ти, коханий! Як ти вирішиш, так завжди і буває! Твоє слово для мене – закон! Так їм і скажи! Хай запишуть.
Перейти к голосованию

Читать другие миниатюры, участвующие в конкурсе «Колибри»

---

---