Юрій Царик згадує

Відомий сумський письменник Юрій Царик згадує…

Згадує свою нонконформістську молодість, захоплення магією слів, жагу свободи, своїх єдиних друзів, переслідування КГБ, своє річне ув’язнення…

І спогади виливаються у вірші:

СУМИ,

ВУЛ. КОМСОМОЛЬСЬКА, 50,

РІК 1966

Пам’яті Анатолія Семенюти,

Миколи Данька, Геннадія Петрова.

Оаза десять метрів, свіжий вітер,
Ми спраглі правди. Джерело – слова,
Читаємо серед сахари вірші,
Вони не мають права на права –

Піски сипучі поглинають душі.
Народ в пустелі, як верблюд, мовчить,
Між обріями зниклими – задуха,
А ми в оазі зупиняєм мить

Свободи слова, за яку гратують
Або стрічають снігом Колими.
Озон оазний нас не порятує
Ні від суми і навіть від тюрми.

Зникає небо – нависа держава
І чавить совість, справедливість, честь.
Хто не німіє, тим мечем іржавим
Їх неслухняні голови січе.

Та зеленіє посеред пустині
Оаза – наш таємний дивосвіт.
І в ньому – Боже милий! – і понині
Ми всі – талановиті і живі.

16 серпня 2012 року.

От: В’ячеслав Артюх

Ще по темі: Юрій Царик про  поезіію Миколи Данька

---

---